Рішення № 39725223, 08.07.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2014 р. Справа № 911/1652/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Сади України»;

до Споживчого товариства «Настуся»;

про стягнення 72 970,25 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

В засіданні приймали участь:

від позивача : Побийвовк Л.О. (довіреність № 1/0301 від 03.02.2014 року);

від відповідача: Каракой Т.В. (довіреність № 7 від 10.01.2014 року),

Поляруш О.О.(наказ № 13-к від 12.04.2011 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.12.2013 року у справі № 911/1652/13 (судя Саванчук С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 року, у позові Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Сади України» до Споживчого товариства «Настуся» про стягнення 72 970,25 грн. відмовлено, рішення суду залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2014 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Сади України» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 року та рішення Господарського суду Київської області від 23.12.2013 року у справі № 911/1652/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

За резолюцією голови Господарського суду Київської області справу № 911/1652/13 передано на автоматизований розподіл. Згідно автоматизованого розподілу справ 15.04.2014 року справу № 911/1652/13 передано до провадження судді Господарського суду Київської області Карпечкіну Т.П. для розгляду справи по суті.

Ухвалою від 23.04.2014 року справу № 911/1652/13 прийнято до провадження суддею Карпечкіним Т.П. та призначено розгляд справи на 06.05.2014 року.

В судовому засіданні, яке відбулось 06.05.2014 року суд оголосив перерву на 20.05.2014 року. В судовому засіданні 20.05.2014 року розгляд справи відкладався до 02.06.2014 року та було витребувано у Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області належним чином засвідчену копію Довідки Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області № 255/10-02-22-1/30118108 від 08.02.2014 року щодо результатів зустрічної перевірки Споживчого товариства «Настуся».

В судовому засіданні 02.06.2014 року відповідачем надано додаткові докази у справі, також Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області надано копію Довідки № 255/10-02-22-1/30118108 від 08.02.2014 року щодо результатів зустрічної перевірки Споживчого товариства «Настуся». У зв'язку з чим, судом у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.06.2014 року.

В судовому засіданні 17.06.2014 року сторони надали додаткові пояснення у справі, у зв'язку з чим, судом у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 24.06.2014 року.

В судовому засіданні 24.06.2014 року відповідачем було надано суду додаткові докази, у зв'язку з чим, судом у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 08.07.2014 року.

В судовому засіданні 08.07.2014 року сторони надали додаткові пояснення у справі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані ними докази та враховуючи вказівки Вищого господарського суду України в постанові від 08.04.2014 року, під час нового розгляду справи суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з обставин спору та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 15.04.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України» (продавець, позивач) та Споживчим товариством «Настуся» (покупець, відповідач) укладено Договір купівлі продажу № 90500173 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити на умовах даного договору сільськогосподарську продукцію - насінний матеріал (насіння гібрид соняшника «Титанік» та «Каньон») (далі за текстом - товар) в асортименті, кількості та за ціною, визначеною в таблиці № 1 договору.

Відповідно до п.п. 3.2., 3.3., 3.4. Договору строк поставки товару - до 30.04.2011 року. Датою поставки товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару на його адресу. Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною.

Порядок оплати товару передбачено в розділі 4 Договору, згідно п.п. 4.1., 4.2. якого загальна вартість товару складає 60996,60 грн. (з урахування ПДВ). Покупець здійснює кінцевий розрахунок за поставлений товар в строк з 20.08.2011 року по 01.10.2011 року включно. Договір діє з 15.04.2011 року до 31.12.2011 року (пункт 10.1. Договору).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як зазначає позивач, ним 20.04.2011 року на виконання умов Договору поставлено відповідачу обумовлений договором товар на суму 60 996, 60 грн. (з урахуванням ПДВ), на підтвердження чого позивач надав накладну № 91200863 від 20.04.2011 року, довіреність на отримання ТМЦ № 27 від 20.04.2013 року та рахунок-фактуру № 90500173 від 15.04.2011 року. За твердженнями позивача, відповідач після поставки товару здійснив лише часткову оплату вартості товару у розмірі 6000,00 грн., на підтвердження чого позивач надав банківські виписки.

Таким чином, на думку позивача, ним належним чином виконано взяті на себе за Договором зобов'язання, але всупереч умов Договору відповідач не повністю оплатив отриманий товар, чим порушив взяті на себе зобов'язання та внаслідок чого в нього виникла перед позивачем заборгованість в сумі 54996,60 грн., стягнення якої є предметом спору у даній справі.

Позивач стверджує, що відповідно до спірної накладної № 91200863 поставку товару здійснено 20.04.2011 року, тобто, без порушення умов пункту 3.2. Договору та передано уповноваженому на підставі довіреності від 20.04.2011 року № 27 представнику відповідача, що також, на думку позивача, підтверджується частковими оплатами відповідача, які позивач зарахував в оплату спірного товару.

Однак, судом встановлено, що підставами часткової оплати товару, які вказані у банківських виписках, платіжному дорученні від 14.06.2013 року № 74 та на які посилається позивач, як на доказ визнання відповідачем факту отримання товару, а саме: в призначенні першого платежу на суму 3 000,00 грн., другого платежу на суму 3 000,00 грн. та третього платежу на суму 185,70 грн. є: за насіння соняшника згідно рахунку-фактури від 15.04.2011 року № 90500173.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує наявність у нього заборгованості перед позивачем за Договором № 90500173 від 15.04.2011 року у розмірі 54996,60 грн. та зазначає, що товар за вказаним Договором йому позивачем не передавався, а підпис особи зі сторони відповідача - ОСОБА_6 на спірній накладній № 91200863 від 20.04.2011 року та довіреності № 27 від 20.04.2013 року підроблено.

У зв'язку з цим судом під час порпереднього розгляду справи призначалась судова почеркознавча експертиза. Згідно висновків експертів № 10203/102104/13-32 від 29.11.2013 року підписи від імені представника відповідача ОСОБА_6 в графі: «Одержав» у видатковій накладній № 91200863 від 20.04.2011 року та в графі: «Підпис засвідчую» довіреності № 27 від 20.04.2011 року виконані не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідування якомусь справжньому підпису ОСОБА_6

В той же час, при дослідженні наданих позивачем накладної № 91200863 від 20.04.2011 року та довіреності № 27 від 20.04.2013 року та враховуючи Висновок судової експертизи, судом встановлено, що підписи як на накладній, так і зразок підпису на довіреності не належить ОСОБА_6, а виконані з наслідуванням зразка її підпису.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у спірній довіреності від 20.04.2011 року № 27, яку надано позивачем, як доказ надання директором відповідача дозволу уповноваженій особі на отримання товару, зазначено, що товарно-матеріальні цінності за нею ОСОБА_6 отримує у відповідності до рахунку-фактури від 15.04.2011 року №90500174.

Однак, позивачем в обґрунтування позовних вимог надано до матеріалів справи рахунок-фактуру від 15.04.2011 року № 90500173 на суму 60 996,60 грн.

Доводи позивача про стягнення заявленої суми боргу обґрунтовуються фактом здійснення відповідачем часткової оплати за пред'явленим вище рахунком-фактури від 15.04.2011 року № 90500173, що, на думку позивача, є доказом отримання покупцем товару. Доводи позивача суд знаходить хибними, оскільки рахунок-фактура не є свідченням факту здійснення господарської операції, яка може підтверджуватися лише відповідними первинними документами бухгалтерської звітності, у даному випадку - видатковими накладними.

Разом з тим, відповідачем заперечено отримання рахунку-фактури від 15.04.2011 року №90500173 на суму 60 996,60 грн. та надано до матеріалів справи рахунок-фактуру від 15.04.2011 року № 90500173 на суму 6 185,70 грн., який містить підпис та печатку позивача, та зазначено, що саме на цей рахунок відповідач посилався при сплаті боргу на суму 6 185,70 грн., доказом чого є відповідні банківські виписки та платіжне доручення від 14.06.2013 року.

З огляду на вищевикладене та твердження сторін стосовно рахунку-фактури від 15.04.2011 року № 90500174, судом також досліджено банківську довідку від 21.06.2013 року № Р3-В32/43-620, яка засвідчена підписом уповноваженої особи банківської установи та скріплена відбитком її печатки (оригінал у матеріалах справи), в якій зазначено, що на рахунок позивача від відповідача надійшло 9 264,21 грн. з призначенням платежу «згідно рахунку-фактури від 15.04.2011 року № 90500174», оскільки, до матеріалів справи додано оригінал накладної від 22.04.2011 № 91200864 на суму 9 264,21 грн., яка містить підписи сторін та не заперечується сторонами, судом враховано, що кошти в розмірі 9 264,21 грн. з посиланням на рахунок-фактуру від 15.04.2011 року № 90500174 могли бути сплачені відповідачем саме за товар, що поставлений позивачем за накладною від 22.04.2011 року № 91200864, яка не була предметом розгляду справи та взагалі не стосується спірної накладної.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/950/2012 від 20.07.2012), підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до частини 1статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, якими, у даному випадку, виступають видаткові накладні.

Частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, спірна видаткова накладна підписана невідомою особою, а тому не є належним доказом поставки товару відповідачу, тим більше, що останній заперечує факт отримання товару за цією накладною, а згідно з вищевикладеними вимогами чинного законодавства, саме на позивача покладено обов'язок встановлення особи, що отримує товар зі сторони покупця.

Крім того, позивач доводить факт визнання відповідачем здійснення спірної поставки, листами відповідача про визнання боргу.

Зокрема, як стверджує позивач, між сторонами, крім спірного Договору, укладено ще один договір від 28.04.2011 року № 90500183, за яким у відповідача також існує заборгованість у розмірі 25 999,04 грн., відтак, у відповідача, на час подання позову у даній справі, за двома договорами виникла заборгованість у розмірі 86 995,64 грн., яку відповідач повністю визнав листом від 13.07.2012 року № 47 та листом від 27.03.2012 року № 19 просив розстрочити борг, натомість, суд звертає увагу на те, що предметом розгляду даної справи є стягнення суми боргу у розмірі 54 810,90 грн. за Договором, а дослідження та встановлення наявності боргу на суму 25 999,04 грн. за договором від 28.04.2011 № 90500183 не входить до предмету у даній справі.

Також, суд не приймає вказані листи, як докази визнання боргу за спірним Договором, оскільки, з огляду на їх зміст, суд не вбачає посилання в них на реквізити Договору чи інші відомості, які б змогли пов'язати ці листи зі спірними правовідносинами, а враховуючи, що в матеріалах справи відсутні листи-претензії позивача, суд не має можливості пов'язати їх з листами відповідача, які подані до матеріалів справи, крім того, з огляду на те, що між сторонами, як зазначає відповідач в поясненнях щодо наявності інших, крім зазначених у позовній заяві правовідносин, укладено ще 2 договори на поставку товару (де відповідач є покупцем): від 28.04.2011 року № 90500182 та від 28.04.2011 року № 90500183, у суду відсутні підстави вважати, що у листах визнано борг саме за спірним Договором.

Враховуючи сукупність наведених фактів, суд при попередньому розгляду справи дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в розумінні статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, факту поставки відповідачеві товару, що зазначений у накладній від 20.04.2011 року № 91200863, та виникнення у останнього заборгованості з його оплати у сумі 54 810,90 грн., внаслідок чого підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача основного боргу та, відповідно, штрафних санкцій, відсутні.

Скасовуючи рішення Господарського суду Київської області від 23.12.2013 року у справі № 911/1652/13 та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів факту поставки відповідачу та отримання останнім товару, передбаченого умовами Договору купівлі-продажу № 90500173 від 15.04.2011 року і зазначеного у накладній № 91200863 від 20.04.2011 року, а відтак, у відповідача не виник обов'язок здійснити оплату вартості товару за вказаним договором, є передчасними, зробленими без належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, оскільки не з'ясували чи складалась позивачем податкова накладна на постачання товарів за укладеним між ним та відповідачем Договором купівлі-продажу № 90500173 від 17.04.2011 року, тобто не з'ясували, чи зафіксовано факт відвантаження товару в асортименті, передбаченому вказаним договором, в податкових документах позивача.

Таким чином, під час нового розгляду спору суду необхідно, крім оцінки лише накладної № 901200863 від 20.04.2011 року, довіреності № 27 від 20.04.2011 року рахунку-фактури № 90500173 від 15.04.2011 року, дослідити та надати правову оцінку іншим наявним в матеріалах справи засобам доказування на підтвердження факту поставки позивачем відповідачу товару за договором № 90500173 від 15.04.2011 року, зокрема податкову документацію з врахуванням вимог податкового законодавства.

Відповідно до ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи, що наявні в матеріалах справи первинні документи неспроможні підтвердити факт отримання товару відповідачем, на виконання вказівок Вищого господарського суду України судом було досліджено обставини та докази факту поставки товару, його передачі позивачем та прийняття відповідачем також за даними податкового обліку відповідача.

Відповідно до ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно ст. 16. Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний, зокрема сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 14.1.178. Податкового кодексу визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є, зокрема операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до ч.ч. 198.1., 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У зв'язку з чим, судом встановлено, що зі спірної операції поставки позивачем було виписано відповідачу податкову накладну за операцією постачання товару за укладеним між ним та відповідачем Договором купівлі-продажу № 90500173 від 17.04.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування своїх вимог надав до матеріалів справи Реєстр виданих та отриманих податкових накладних за звітний період - квітень 2011 року, а також лист Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області № 100/10/20-15-40-11 від 11.02.2014 року, які свідчать про відображення спірної господарської операції з поставки позивачем відповідачу товару за Договором № 90500173 від 15.04.2011 року в обліку податкової звітності.

Крім того, за результатами зустрічної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Сади України» з СТ «Настуся» (довідка Білоцерківської ОДПІ № 255/10-02-22-1/30118108 від 08.02.2014 року) підтверджено відомості щодо включення СТ «Настуся» до податкового кредиту Декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року у загальній сумі 17 105,45 грн. згідно податкових накладних, виданих ТОВ «Сади України», в тому числі за спірною господарською операцією.

В ході нового розгляду справи відповідач надав заперечення проти позову, в яких пояснив, що бухгалтер СТ «Настуся» помилково включила до податкового кредиту суму у розмірі 17 105,45 грн. згідно переданих факсимільним зв'язком податкових накладних ТОВ АФ «Сади України», а не за фактом поставки товару від ТОВ АФ «Сади України». Така помилка пояснюється тим, що між позивачем та відповідачем було укладено три договори поставки, з яких виконувався лише один і бухгалтер всі факсимільні податкові поставила до податкового обліку. В подальшому, розібравшись бухгалтер відкоригувала дані своєї податкової звітності з ПДВ за квітень 2011 року шляхом подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації, що відбулось 22.02.2014 року.

Хоча довідка Білоцерківської ОДПІ № 255/10-02-22-1/30118108 від 08.02.2014 року підтверджує факт внесення відповідачем податкової накладної зі спірної господарської операції до даних податкової декларації з ПДВ за квітень 2011 року, суд враховує, що така довідка складена станом на початок лютого 2014 року, а відповідні коригування даних податкової звітності відповідачем здійснені в кінці лютого 2014 року, тобто у відповідній довідці коригування не відображені.

В той же час, відповідачем надано в ході розгляду спору Довідку Білоцерківської ОДПІ № 2093/10-02-22-1/30118108 від 23.06.2014 року та відповідь Білоцерківської ОДПІ від 19.06.2014 року № 5309/10/10-02-22-01, які свідчать про те, що відповідно до наданих відповідачем податкових декларацій з ПДВ, уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітні податкові періоди з квітня 2011 року по квітень 2014 року, по контрагенту ТОВ АФ «Сади України» в квітні 2011 року відповідачем віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні за господарськими операціями на суму 21264,69 грн. за Договором № 90500182 від 28.04.2011 року, що складає 3604,12 грн. податкового кредиту. У зв'язку з чим, податковою прийнято подані відповідачем коригування сум податкового кредиту до 3604,12 грн. (зменшення на 14532,28 грн. як зазначено в поясненнях відповідача та наданих ним доказів податкового коригування).

Також згідно Довідки Білоцерківської ОДПІ № 2093/10-02-22-1/30118108 від 23.06.2014 року, кредиторська заборгованість по рахунку № 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» з ТОВ АФ «Сади України» відсутня.

Крім того, відповідачем надано суду докази сплати в кінці лютого 2014 року штрафних санкцій у зв'язку з поданням уточнюючого податкового розрахунку, на необхідності дослідження яких наголошував позивач.

З огляду на викладене, враховуючи надану судом правову оцінку накладній № 901200863 від 20.04.2011 року, довіреності № 27 від 20.04.2011 року та рахунку-фактурі № 90500173 від 15.04.2011 року, на які посилався позивач в обґрунтування позовних вимог та враховуючи дані податкового обліку відповідача (після коригування, правомірність якого підтверджена податковою), не підтверджено факт здійснення спірної поставки товару, що виключає необхідність його оплати та застосування відповідальності за прострочення виконання господарського (грошового) зобов'язання.

Відтак, позовна вимога в частині стягнення з відповідача 54 810,90 грн. основного боргу задоволенню не підлягає. У зв'язку з тим, що в матеріалах справи встановлювався факт порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором та суд дійшов висновку про недоведеність такого порушення, позовні вимоги про стягнення 15 249,15 грн. штрафу, 161,00 грн. інфляційних втрат та 2563,50 грн. 3% річних, що нараховані позивачем на вказане грошове зобов'язання відповідача, безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не доведені та не обґрунтовані, відповідачем спростовані, тому задоволенню не підлягають.

Стосовно судових витрат у даній справі, господарський суд враховує наступне.

Згідно з статтею 44 Господарського процесуального кодексу України суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи призначеної господарським судом, входять до складу судових витрат.

Статтею 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, визначаються господарським судом.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, покладаються при відмові в позові - на позивача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.06.2013 року про призначення у даній справі судової експертизи на відповідача покладено оплату витрат по проведенню судової експертизи.

Як вбачається із акту № 10203/10204/13-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, вартість експертизи складає 2 944,00 грн.

Відповідач надав до матеріалів справи платіжне доручення від 22.10.2013 року № 130, як доказ перерахування на користь Київського науково-дослідного інституту судових експертиз коштів в розмірі 2 944,00 грн., за проведення експертизи у даній справі.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

З урахуванням вищенаведеного, з огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне витрати за проведення судової експертизи покласти відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 41, 42, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Сади України» (64032, Харківська обл., Кегичівський район, с. Красне, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30773793) на користь Споживчого товариства «Настуся» (09153, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Пилипча, вул. Жовтнева, 20, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30118108) 2 944 грн. (дві тисячі дев'ятсот сорок чотири гривні) 00 коп. витрат за проведення судової експертизи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 11.07.2014 р.

Суддя Карпечкін Т.П.