Постанова № 39722600, 01.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 липня 2014 року 08:30 № 826/7252/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Неопал»доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпроскасування податкового повідомлення-рішення від 21.02.2014 р. № 0000672202,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Неопал» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2014 р. № 0000672202 про збільшення ТОВ «Неопал» податкового (грошового) зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 95 700,00 грн. та штрафною санкцією в розмірі 8 400,00 грн., всього на загальну суму 104 100,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2014 р. закрито провадження у справі № 826/7252/14 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Неопал» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування в повному обсязі наказу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 171 від 07.02.2014 р. про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Неопал» тривалістю 5 робочих днів з 07 лютого 2014 року, як незаконного.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі незаконних висновків акту перевірки від 08.02.2014 р. № 324/26-52-22-02/37208578 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення рішення від 21.02.2014 р. № 0000672202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 104 100,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без його участі або клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно наданих письмових заперечень, з позовними вимогами не погоджується та просить відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що позивачем допущено порушення вимог податкового законодавства, у зв'язку з чим, збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток є правомірним.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Неопал» щодо господарських відносин із платником податків ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Неопал»: пп.138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на прибуток за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р. у розмірі 95 700,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, а саме по періодам:

- ІІ квартал 2011 року - 20 700,00 грн.,

- ІІІ квартал 2011 року - 20 700,00 грн.,

- ІV квартал 2011 року - 20 700,00 грн.,

- І квартал 2012 року - 16 800,00 грн.,

- ІІ квартал 2012 року - 16 800,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 08.02.2014 р. № 324/26-52-22-02/37208578 та винесено податкове повідомлення-рішення від 21.02.2014 р. № 0000672202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 95 700,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 8 400,00 грн.

За наслідками розгляду заперечення, Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві надано відповідь від 19.02.2014 р. № 1499/10/26-52-22-02-30, якою висновки акту перевірки № 324/26-52-22-02/37208578 від 08.02.2014 р. залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

За наслідками первинного адміністративного оскарження, Головним управлінням Міндоходів у м. Києві прийнято рішення від 14.05.2014 р. № 4243/10/26-15-10-0615, яким податкове повідомлення-рішення від 21.02.2014 р. № 0000672202 залишено без змін, а первинну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Окрім цього, з 01.01.2011 р. набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку. Отже, визначенню правочину як такого, що спрямований на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

При цьому, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПКУ, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Так, укладення договорів про страхування, передбачено Законом України «Про страхування» від 7 березня 1996 року N 85/96-ВР (надалі - Закон N 85/96-ВР).

Зокрема, статтею 6 вказаного Закону передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що факт надання послуги страхування не пов'язаний безпосередньо з настанням чи не настанням страхового випадку.

Підпунктом 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат підприємства включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання. Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.

В обґрунтування віднесення вартості страхування до валових витрат, позивачем зазначено наступне.

ТОВ «Неопал» є юридичною особою та зареєстроване Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією 17 серпня 2010 року, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

До основних видів діяльності позивача відносяться: вантажний автомобільний транспорт , технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, надання послуг з перевезення речей.

У період, за який проводилася перевірка діяльності позивача, останній перебував у договірних відносинах із ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд».

ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» має ліцензії, які дають йому право займатися страховою діяльністю у формі добровільного страхування вантажів та багажу (серії АВ № 546795 від 04.08.2010), страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (серії АВ № 546789 від 04.08.2010), страхування фінансових ризиків (серії АВ № 546798 від 04.08.2010 р.) та страхування майна (серії АВ № 546794 від 04.08.2010 р.), які діють безстроково.

ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» на підставі свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, виданого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 24 червня 2004 року мало право надавати страхові послуги.

Згідно Довідки ЄДРПОУ АБ № 239833 основним та єдиним видом діяльності є - інші послуги страхування.

1. Згідно Договору добровільного страхування відповідальності перевізника № 0401/14-410 від 01.04.2011 р. з додатками, ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (Страховик) зобов'язується за обумовлену плату (страховий платіж) при настанні, передбаченої договором страхової події (страхового випадку) відшкодувати Страхувальнику (ТОВ «Неопал») завдані збитки, які можуть виникнути, в зв'язку із здійсненням позивачем своєї діяльності, пов'язаної з автомобільним транспортом (загальне поняття) цієї в межах визначеної страхової суми. Предметом договору є майнові інтереси Страхувальника.

На виконання умов зазначеного Договору позивач перерахував на рахунок контрагента грошові кошти на загальну суму 270 000,00 грн., що підтверджується карткою рахунку № 361 та банківськими виписками. А страховик, в свою чергу, на підтвердження прийняття обов'язків за цим договором надав позивачу Страхові свідоцтва в кількості 6-ти штук.

2. Згідно Договору добровільного страхування відповідальності перевізника № 0103/03-410 від 03.01.2012 року ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (Страховик) зобов'язується за обумовлену плату (страховий платіж) при настанні передбаченої договором страхової події (страхового випадку) відшкодувати Страхувальнику (ТОВ «Неопал») завдані збитки, які можуть виникнути у зв'язку із здійсненням позивачем своєї діяльності, пов'язаної з автомобільним транспортом (загальне поняття) в межах визначеної страхової суми. Предметом договору є майнові інтереси Страхувальника.

На виконання умов зазначеного договору позивач перерахував на рахунок контрагента грошові кошти на загальну суму 240 000,00 грн., що підтверджується карткою рахунку № 361 та банківськими виписками. А Страховик, в свою чергу, на підтвердження прийняття обов'язків за цим договором надав позивачу Страхові свідоцтва в кількості 2-х штук.

Таким чином, позивач здійснив на адресу контрагента платежів на загальну суму 510 000,00 грн. та відобразив у своєму бухгалтерському обліку.

Необхідність страхування своєї діяльності позивач обґрунтовує необхідністю захисту своїх майнових інтересів перед третіми особами у зв'язку з тим, що діяльність автомобільного транспорту є засобом великої небезпеки.

Так, на здійснення своєї господарської діяльності, 01.10.2010 р. ТОВ «Неопал» укладено з ЗАТ «АПК-Інвест» Договір № 1280/УТЛ-10, згідно якого, позивач зобов'язався здійснювати організацію та експедицію вантажів і, у випадку настання збитків, зобов'язаний відшкодувати шкоду замовнику. Обсяг послуг підтверджується карткою рахунку 361.

17.05.2011 р. ТОВ «Неопал» здійснило перший платіж на користь ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», що підтверджується банківською випискою.

ТОВ «Неопал» (Орендар) укладено договір оренди транспортного засобу від 01.04.2014 р. з ТОВ «Лакталіс-Україна» (Орендодавець), відповідно до умов якого, Орендодавець зобов'язується передати Орендареві в тимчасове платне користування автомобіль марки HYUNDAI, модель HD-72, державний номер АА 3712 НО, шасі KMFGA17LP8C086296, 2008 р., колір - білий, а Орендар зобов'язується прийняти цей автомобіль та використовувати його виключно з метою перевезення вантажів, а також сплачувати Орендареві орендну плату.

ТОВ «Неопал» (Наймач) укладено договір найму (оренди) транспортного засобу від 19.01.2011 р. з гр. ОСОБА_2 (Наймодавець), відповідно до якого, Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування транспортний засіб марки ГАЗ, модель 3302, 2006 року випуску, синього кольору, який має реєстраційний номер НОМЕР_3, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_5, тип ТЗ - вантажний фургон ізотермічний, зареєстрований Наймодавцем у УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 27 жовтня 2006 р.

ТОВ «Неопал» (Орендар) укладено з ОСОБА_3 (Орендодавець) договір оренди автомобіля 07.07.2011 р., відповідно до якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає за плату в користування автомобіль марки Mercedes-Benz, модель, Sprinter 313 CDI, випуску 2003 року.

Крім того, слід зазначити, що укладення вказаних договорів передбачено Законом України «Про страхування» від 7 березня 1996 року N 85/96-ВР (надалі - Закон N 85/96-ВР).

Зокрема, статтею 6 вказаного Закону передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що факт надання послуги страхування не пов'язаний безпосередньо з настанням чи не настанням страхового випадку.

Відповідно до ст. 1 Закону N 85/96-ВР страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Визначення страхування, як форми захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування, не включає такої ознаки, як обов'язкове і неминуче настання відповідної події. Така подія може настати, а може не настати, а суть страхування полягає в тому, що застрахована особа (страхувальник) за плату страховику, отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події. Тобто, з моменту набрання чинності договором страхування (сплати страхової премії) і протягом всього строку дії договору страхування, послуга страхування є наданою, адже протягом всього терміну дії такого договору застрахований інтерес страхувальника є захищеним.

З викладеного вбачається, що ТОВ «Неопал» правомірно врахувало витрати зі страхування свого майна (ризиків, що пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном) у складі валових витрат з податку на прибуток підприємств. Ці витрати підтверджуються виписками по рахунку про перерахування ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» коштів та бухгалтерськими документами, оформленими відповідно до Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Натомість як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства здійснені з огляду на те, що страхові платежі були перераховані позивачем без ПДВ, в податковий кредит та в Декларації по податку на додану вартість за період з 2011 року по 2012 рік не включалися, з чим суд погодитися не може з огляду на нижченаведене.

Згідно з пп.196.1.3 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Відповідно до Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Тобто, оскільки надання послуг із страхування і перестрахування не є об'єктом оподаткування, то виплата страхових платежів також не є об'єктом оподаткування ПДВ та операція з отримання таких страхових платежів чи операція з їх виплати не змінює суму податкового кредиту або податкових зобов'язань ані у застрахованої особи, ані у страхової компанії (страховика).

Крім того, в розумінні статті 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право добросовісного платника податку на віднесення відповідних сум до складу валових витрат.

Виконання умов вищевказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Позивачем було надано суду засвідчені копії документів щодо господарських операцій з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності відповідно до норм чинного законодавства є державна реєстрація підприємництва, а ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» є зареєстрованим товариством, що не заперечувалося відповідачем під час здійснення перевірки позивача.

Надані позивачем документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

В Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочини між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податків.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З приводу формування валових витрат, слід відмітити наступне.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наданих позивачем документів не встановлено неправомірності віднесення до складу валових витрат витрати по придбанню страхових послуг у ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд».

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання страхових послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» страхових послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, суд не погоджується з висновками відповідача, викладених в акті перевірки, в якому він посилається на акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів в місті Києві від 19.07.2013 № 45/2250/30303336 «Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012», у зв'язку з тим, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях.

Зокрема, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2013 р. по справі № 826/18310/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 р., за позовом ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес- Фонд» до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві встановлено, що господарські операції ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес- Фонд», висновки щодо яких викладено в акті перевірки від 19.07.2013 № 45/2250/30303336, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту.

Податковим органом не наведено будь-яких інших доводів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів зі страхування майна, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або свідчили б про наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність підприємства як платника податків та виключають право на віднесення витрат на страхування та валових витрат.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Належне відображення в податковій звітності свідчать податкові декларації.

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивачем та його контрагентом ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про заниження податку на прибуток на загальну суму 104 100,00 грн. суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу та жодним чином документально не підтверджено.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу вказаних вище положень законодавства України вбачається висновок, що право на формування валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за отримані послуги страхування.

Відтак, у ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаними договорами.

Згідно первинних бухгалтерських документів позивачем включено відповідні суми до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання позивачеві послуг страхування документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про завищення валових витрат з підстав визнання спірних правочинів ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» нікчемними у зв'язку з тим, що вказане підприємство не мало можливості здійснювати захист майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб-страхувальників, є безпідставними. Твердження відповідача ґрунтуються виключно на акті перевірки ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», складеного ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів в місті Києві від 19.07.2013 за №445/2250/30303336, в якому, зокрема, встановлено, що договори з назвою "страхові" фактично не могли бути виконані, тобто оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, та в силу приписів частини п'ятої статті 203, частини першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемними, отже, у відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Будь-яких інших документально підтверджених доказів відповідачем надано не було.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування валових витрат, виходячи з реальності укладених правочинів, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на прибуток підприємств і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, також не забезпечив явку свого представника у судове засідання, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Неопал» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21 лютого 2014 року № 0000672202.

3. Судові витрати в розмірі 224,92 гривень присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Неопал» за рахунок Державного бюджету України.

4. Стягнути з Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві решту суми судового збору в розмірі 1 857 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят сім) гривень 08 копійок на користь Окружного адміністративного суду м. Києва (розрахунковий рахунок №31218206784007, отримувач платежу УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, МФО 820019, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, код класифікації доходів бюджету 22030001 із рахунків Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (вул. Закревського, 41, м. Київ, 02217, код ЄДРПОУ 38735205).

5. Доручити відповідному підрозділу Державної казначейської служби України виконання постанови в частині стягнення з Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві суми судового збору у розмірі 1 857,08 гривень.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук