Постанова № 39722564, 24.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 червня 2014 року 10:55 № 826/5637/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. при секретарі судового засідання Савченко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВМ Шляхбуд»доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києвіпро визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.06.2013 №0001322260 та №0001332260, За участю представників: від позивача - Чарторийський К.С., від відповідача - Бондар І.П.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 24 червня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВМ Шляхбуд» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (надалі - відповідач) від 25.06.2013 №0001322260, яким донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 305435,00 грн., та №0001332260, яким донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 56070,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам, оскільки реальність господарських операцій з контрагентами підтверджується первинними документами, а також тим, що нікчемність договорів з контрагентами не була встановлена в судовому порядку, що є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно та з врахуванням всіх обставин.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду про наступне.

З 13.05.2013 по 23.05.2013 відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт №1917/22-621-36601963 від 06.06.2013 (далі - акт перевірки), згідно висновків якого, серед іншого, встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму в розмірі 215803,00 грн., в тому числі за вересень 2010 року на суму 73443,00 грн., квітень 2012 року на суму 25417,00 грн., липень 2012 року на суму 61347,00 грн., вересень 2012 року на суму 35600,00 грн., жовтень 2012 року на суму19996,00 грн.; а також пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, згідно яких встановлено відсутність об'єкту оподаткування з податку на додану вартість за 3 квартал 2012 року на суму 37380,00 грн.

Як вбачається зі змісту акту перевірки підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були обставини саме з реальності настання наслідків по взаємовідносинам позивача з контрагентами та нікчемності, укладених з ними правочинів, внаслідок чого зроблено висновок, що позивачем завищено податковий кредит за вересень 2010 року по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «Торг Люксор Маш» на суму 73443,00 грн., за квітень 2012 року з ТОВ «Ацтек груп» на суму 25417,00 грн., за липень 2012 року з ТОВ «Інтер Груп Союз» на суму 61347,00 грн., а також з ТОВ «Айдар ЛТД» за вересень 2012 року на суму 35600,00 грн. та жовтень 2012 року на суму19996,00 грн. Зокрема, завищення податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Айдар ЛТД» вплинуло на правомірність формування валових витрат за 3 квартал 2012 року в сумі 37380,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.06.2013:

- №0001322260, яким донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 305435,00 грн., в тому числі 215803,00 грн. за основним платежем та 89632,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0001332260, яким донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 56070,00 грн., в тому числі 37380,00 грн. за основним платежем та 18690,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатом процедури адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, Головним управлінням Міндоходів у місті Києві прийнято рішення від 05.09.2013 №4075/10/26-15-10-04, яким залишено без змін рішення №0001332260 та скасовано рішення №0001322260 в частині 12708,00 грн. штрафної санкції, з підстав правомірності застосування штрафу у розмірі 1 грн. відповідно до вимог п.7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 28.10.2013 №14159/6/99-99-10-01-15 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 25.06.2013 №0001322260 та №0001332260 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги позивача.

Відтак правомірність винесення податкового повідомлення-рішення від 25.06.2013 №0001322260 підлягає дослідженню судом в частині, що залишена без змін податковим органом, тобто в сумі 215803,00 грн. основного платежу та 76924,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Беручи до уваги лист Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011, а також те, що необхідною умовою для віднесення платником податку сум податку з придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту та до складу валових витрат є факт придбання таких товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в межах його власної господарської діяльності, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (робіт, послуг), тому в межах даного спору підлягає встановленню факт підтвердження сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) належним чином оформленими первинними документами, факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Торг Люксор Маш», ТОВ «Ацтек груп», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Айдар ЛТД»), рух активів у процесі здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом, придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно пп. 2.4.7 акту перевірки, що також не заперечується позивачем, останній здійснює діяльність з будівництва доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд; іншу роботу з завершення будівництва; з посередництва в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами; з оптової торгівлі сільськогосподарською технікою; з інших видів оптової торгівлі та у сфері інжинірінгу.

Щодо завищення податкового кредиту з ПДВ за вересень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Торг Люксор Маш» на суму 73443,00 грн.

Перевіркою при аналізі бази даних АІС «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», а також Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкових декларацій з ПДВ) встановлено розбіжності у задекларованих сумах ПДВ за вересень 2010 року на суму 73443,00 грн., через звітування ТОВ «Торг Люксор Маш» податковому органу за нульовими показниками.

При цьому, як вбачається з акту перевірки, позивачем, ні пояснення, ні первинна документація, щодо обставин наведеного порушення до перевірки надані не були.

Разом з тим, позивачем жодних доказів на підтвердження факту реальності здійснених господарських операцій з ТОВ «Торг Люксор Маш» суду не надано, про причини неможливості їх подання не повідомлено.

Зважаючи на викладене, у разі повної відсутності будь-яких первинних документів на підтвердження факту проведення господарських операцій, як то придбання товарів (робіт, послуг), підтвердження сум витрат на їх придбання та руху активів у процесі здійснення господарської операції, відсутні законні підстави вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту з ПДВ.

Щодо завищення податкового кредиту з ПДВ за квітень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Ацтек груп» на суму 25417,00 грн.

Судом встановлено, що спірними сумами податкового кредиту з ПДВ є суми податку, віднесені позивачем на підставі податкових накладних від 30.04.2011 №№93, 94, виписаних ТОВ «Ацтек груп».

Так, між позивачем та ТОВ «Ацтек груп» був укладений договір поставки від 11.04.2011 №17, предметом якого є поставка дорожньо-будівельних матеріалів та паливно-мастильних матеріалів.

Згідно видаткової накладної від 30.04.2011 №94 позивачу здійснено поставку піску на суму 13041,00 грн.(в т.ч. ПДВ - 2173,50 грн.) та виписано податкову накладну від 30.04.2011 №94.

Як вбачається з наявного у справі акту здачі-приймання робіт від 30.04.2011 №93, позивач на виконання договору надання послуг від 11.04.2011 №16 отримав послуги з робіт екскаватора, бульдозера та автогрейдера на суму 139460,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 23243,33 грн.), про що була виписана податкова накладна від 30.04.2011 №93.

Водночас в обґрунтування правомірності формування спірних сум податкового кредиту позивачем будь-яких інших доказів суду не надано, про неможливість їх подання суд не повідомлено.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ацтек груп», а лише вказують на їх фіксацію у податковому обліку.

Щодо завищення податкового кредиту з ПДВ за липень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Інтер Груп Союз» на суму 61347,00 грн.

Судом встановлено, що спірними сумами податкового кредиту з ПДВ є суми податку, віднесені позивачем на підставі податкових накладних від 31.07.2011 №№287, 291, 292, виписаних ТОВ «Інтер Груп Союз».

Так, між позивачем та ТОВ «Інтер Груп Союз» був укладений договір надання послуг від 01.07.2011 №39, предметом якого є надання юридичної підтримки, а також здійснення заходів з забезпечення безпеки діяльності.

На виконання вказаного договору, згідно актів здачі-приймання робіт від 31.07.2011 №№12, 13 позивачу надані юридичні послуги на суму 275000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 45833,33 грн.) та виписано податкову накладну від 31.07.2011 №292.

Також у справі наявна податкова накладна від 31.07.2011 №291 на суму 25000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 4166,67 грн.) виписана за виконання господарської операції з консультування з питань інформатизації в рамках договору від 01.07.2011 №38. А також акт здачі-приймання робіт від 31.07.2011 №9, згідно якого для позивача проведені роботи з влаштування бар'єрного огородження на суму 68080,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 11346,67 грн.) та виписано податкову накладну від 31.07.2011 №287.

Водночас в обґрунтування правомірності формування спірних сум податкового кредиту позивачем будь-яких інших доказів суду не надано, про неможливість їх подання суд не повідомлено.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтер Груп Союз», а лише вказують на їх фіксацію у податковому обліку.

Щодо завищення податкового кредиту з ПДВ за вересень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Айдар ЛТД» на суму 35600,00 грн. та жовтень 2012 року на суму19996,00 грн., а також щодо правомірності формування валових витрат за 3 квартал 2012 року в сумі 37380,00 грн.

Разом з тим, позивачем жодних документів на підтвердження факту реальності здійснених господарських операцій та їх проведення суду не надано, про причини неможливості їх подання не повідомлено.

Зважаючи на викладене, у разі повної відсутності будь-яких первинних документів на підтвердження факту проведення господарських операцій, як то придбання товарів (робіт, послуг), підтвердження сум витрат на їх придбання та руху активів у процесі здійснення господарської операції, відсутні законні підстави вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість є факт придбання товарів із метою їх використання у господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналогічні положення містяться у п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У відповідності до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону регламентовано, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, шляхові листи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд звертав вище увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Навіть правильність відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентами не може ґрунтуватись на повному встановленні обставин, що мають значення для вирішення даного спору.

Між тим, відсутність вичерпних доказів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції, унеможливлює встановити юридично значимий факт, що стосується предмету доказування у даній справі, та який підтверджує зміну активів, зобов'язань чи власного капіталу платника податку, з урахуванням власне причинно-наслідкового зв'язку таких фактів.

Відтак судом не встановлено, позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер.

З огляду на встановлені судом обставини та приймаючи до уваги вимоги вищенаведених норм, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для віднесення витрат по дослідженим господарським операціям до податкового кредиту та складу валових витрат.

Між тим, суд вважає за необхідне відзначити про безпідставність посилань відповідача в обґрунтування неправомірності формування податкового кредиту та валових витрат через наявність розбіжностей в сумах податків задекларованих контрагентами, наявність актів перевірок контрагентів та на протоколи допитів їх посадових осіб.

Суд звертає увагу, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік однієї особи від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання (її контрагентом).

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені судом обставини, враховуючи зміст частини 3 ст. 2 КАС України, дійшов висновку про доведеність відповідачем законності винесення спірних податкових повідомлень-рішень, та, як наслідок, про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМ Шляхбуд» відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю решту судового збору у розмірі 3 042 (три тисячі сорок дві) грн. 00 коп. на користь Окружного адміністративного суду м. Києва (розрахунковий рахунок №31218206784007), отримувач платежу УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, МФО 820019, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.О. Іщук

Повний текст постанови складено 01.07.2014 р.