Ухвала суду № 39721425, 25.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" червня 2014 р. м. Київ К/9991/31091/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Пилипчук Н.Г.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011 по справі №2а-928/10/0670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт-Авто» до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.06.2010, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт-Авто» до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.12.2009 №0001522301/0 та від 29.01.2010 №0000092301/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Бердичівська об'єднана державна податкова інспекція 19.05.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 01.06.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Бердичівська об'єднана державна податкова інспекція посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, пунктів 4.1 та 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Бердичівською об'єднаною державною податковою інспекцією проведено позапланові виїзні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт-Авто» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період з 01.10.2009 по 31.10.2009, за результатами яких складені акти від 14.12.2009 №3682/23-01/33874718 та від 26.01.2010 №71/23-01/33874718.

За результатами перевірки Бердичівською об'єднаною державною податковою інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.12.2009 №00015223601/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 20706,00грн. та від 29.01.2010 №0000092301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 23572,00грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 4.1 та 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме при поставці на митній території України товарів, які були попередньо імпортовані, підприємство визначало базу оподаткування виходячи з договірної (контрактної) вартості товару, нижчої за митну вартість товару, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2009 року на суму 167163,00грн., за жовтень 2009 року на суму 159928,00грн. та за листопад 2009 року на суму 127387,00грн.; та відповідно порушення підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» товариством завищено заявлену до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень 2009 року на 50706,00грн. та за листопад 2009 року на 23572,00грн.

Судом встановлено, що протягом періоду, що перевірявся, позивач здійснював операції із ввезення на митну територію України вантажних автомобілів, вартість яких оплатив продавцям. При цьому позивачем було сплачено всі необхідні митні платежі, в тому числі й ПДВ. Ввезені автомобілі було частково реалізовано на митній території України в це й же період за контрактною (договірною) ціною.

При винесенні податкових повідомлень-рішень відповідач виходив з того, що підприємство зобов'язане було визначати базу оподаткування на рівні не менше митної вартості імпортованих автомобілів. При цьому, податковий орган ототожнює звичайну ціну, по якій має реалізовувати товар в Україні, із митною вартістю цього товару.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 зазначеного Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до положень підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної контрактної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з пунктом 1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 №307 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.09.1997 за №443/2247, митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Звичайна ціна встановлюється за правилами пункту 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам статті 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку.

Таким чином, при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Згідно підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Судом встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін на товар податковий орган виходив із митної вартості такого товару, тобто діяв не у межах наведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах; не порівняв митну вартість товару, задекларовану при ввезенні на митну територію України, з цінами, що діяли на цей товар на внутрішньому ринку на момент їх реалізації позивачем.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що посилання податкового органу про продаж позивачем товарів за цінами, нижчими за звичайні, є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 14.12.2009 №0001522301/0 та від 29.01.2010 №0000092301/0 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011 по справі №2а-928/10/0670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ Н.Г. Пилипчук