Ухвала суду № 39721288, 12.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2014 року м. Київ К/9991/72034/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.10.2011

у справі № 2а/0270/1033/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пфаннер-Бар"

до Барської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Пфаннер-Бар" звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Барської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.10.2011 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем позапланову виїзну перевірку ТОВ "Пфаннер Бар" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартості на рахунок платника за період з 01.06.2010р. по 31.10.2010р., яка виникла за рахунок від`ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.05.2010р. по 30.09.2010р., за результатами якої, складено акті №51/23/30425482 від 04.02.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем . 1.8 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 та п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі вказаного акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0000042300/0 від 18.02.2011 року, відповідно до якого, позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 594182 грн.

Щодо заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 11220,29, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з вантажно митних декларацій на протязі червня-липня 2010 року Позивачем імпортовано на територію України напої на загальну суму 221133,86

Зазначені напої в подальшому були реалізовані на митній території України за ціною 153812 грн. 70 коп. фіскальний орган під час перевірки прийшов до висновку, що при реалізації ввезених напоїв позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, а тому наявні підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування на 11220 грн. 29 коп. виходячи з наступного.

Згідно із статтею 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною 1 статті 261 Митного кодексу України визначено, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Відповідно до п.п 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Статтею 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення в республіці державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій, електроенергетики, централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2009 р. N 33 "Про затвердження переліку об'єктів державного цінового регулювання з визначенням періодів такого регулювання у 2009-2010 роках" встановлено перелік об'єктів державного цінового регулювання на 2009/10 маркетингові роки, до якого соки та напої не входять. Крім того, жодним іншим законодавчим актом не передбачено державне регулювання цін на соки та напої.

Крім того, у відповідності до п. 1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, дана вимога фіскальним органом не виконана.

Стосовно завищення суми бюджетного відшкодування на 561334 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що суб'єкт господарювання ТОВ «ГАЗТОРГ УКРАЇНА» який мав взаємовідносини з позивачем має ознаки сумнівності, тобто не є добросовісним платником податків; надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету при проведенні перевірок як юридичного факту не встановлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість на підставі реально вчинених операцій та фактично наданих послуг.

Згідно з п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 вказаного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.7.2. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Посилання відповідача на те, що суми сплаченого та зарахованого до Державного бюджету України податку на додану вартість в першу чергу використовуються для бюджетного відшкодування, а тому обов'язковою підставою включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата таких сум до бюджету на підставі вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковими.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем. При цьому будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку - покупця отримати бюджетне відшкодування, за умови дотримання останнім цих вимог.

На основі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо неправомірного зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.10.2011 у справі № 2а/0270/1033/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.10.2011 у справі № 2а/0270/1033/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко