Ухвала суду № 39721195, 23.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2014 р. м. Київ К/800/16765/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І., суддів Пилипчук Н.Г., Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрбудмонтаж»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року

у справі №2а-15788/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрбудмонтаж»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрбудмонтаж» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 05.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

За результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрбудмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Північно-український будівельний альянс» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт №301/23-20/34482827 від 04.10.2012 року, яким встановлено порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 086 364, 00 грн.; п. 201.6 ст.201, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 542 833, 00 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 33 000, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.10.2012 року №0003682220, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 2 086 366, 00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями штрафами - 1 грн.; №0003692220, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 133 117,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями штрафами - 590 284,00 грн.; №0003702220, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 33 000,00 грн.

Як вбачається із оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій не вірно зазначено про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням від 19.10.2012 року №0003682220 на загальну суму 2 086 366, 00 грн., оскільки даним ППР збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та нікчемність укладених договорів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

З гідно із п.14.1.228 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

В силу п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України).

Таким чином, підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Північно-український будівельний альянс» в якості генпідрядника на підставі договорів субпідряду №23/12-10 від 22.12.2010 року, № 01/08-11Н від 01.08.2011 року, № 02/08-11КЗ від 02.08.2011 року. Предметом даних договорів є виконання комплексу загально будівельних робіт та задача результату робіт в експлуатацію в усіх відповідних інстанціях.

На підтвердження товарності операцій, проведених з ТОВ «Північно-український будівельний альянс» за договорами підряду, в матеріалах справи наявні акти приймання виконаних будівельних робіт, підсумкова відомість ресурсів, довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати, податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем вказані договори надані не у повному обсязі, а саме: не надано додатку №1 Договірна ціна, додатку № 2 Графік виконання робіт, додатку № 3 Графік фінансування.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, до суду апеляційної інстанції позивачем надано копії наступних документів: договірної ціни до договорів, графіку виконання робіт, графіків фінансування робіт, додаткових угод, видаткових робіт, акту приймання-передачі.

Отже, є підстави вважати, що документи, надані позивачем на підтвердження реальності та товарності господарських операцій, в судовому засіданні в повному обсязі не досліджувались, що призвело до порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, суди попередніх інстанцій, при наданні оцінки наявним у справі копіям видаткових накладних, з посиланням на положення статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийшли до висновку, що видаткові накладні, надані позивачем, не можуть бути прийняті судом у якості первинних документів через незазначення посади та даних особи, яка вчинила підпис в графі «Отримав(ла)», а в графі замовлення наданих позивачем видаткових накладних вказано реквізити інших догорів, ніж ті, які були укладені між позивачем та ТОВ «Північно-український будівельний альянс».

Однак відсутність окремих реквізитів у первинних документах є лише окремим недоліком та не може спростовувати наявності у підприємства відповідних господарських операцій.

Податкове законодавство не пов'язує відсутність деяких реквізитів з правом платника податків на податкові відрахування з податку на додану вартість або формування валових витрат.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, в даному випадку, суди першої та апеляційної інстанції повинні виходити із реальності здійснення платником податку господарських операцій. Предметом доказування є факт здійснення господарських операцій в рамках звичайної виробничої діяльності платника податку, а також, з'ясування питання, чи містять відомості первинних бухгалтерських документів повну, достовірну, взаємопов'язану і несуперечливу інформацію. Адже відсутність окремих реквізитів у первинному документі не може бути достатньою підставою для невизнання господарської операції.

Разом з тим, наявні у матеріалах справи видаткові накладні містять реквізити відповідних укладених договорів.

Також твердження щодо нереальності та безтоварності господарських операцій позивача з його контрагентом судами попередніх інстанцій обґрунтовано відсутністю таких первинних документів, як акти прийому передачі місця виконання робіт, накладні про передачу проектної документації та пакет виконавчої документації на виконані роботи.

Як вбачається з умов договорів субпідряду, генпідрядник зобов'язується передати субпідряднику місце виконання робіт за актом приймання-передачі, а проектну документацію по накладній.

За змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З матеріалів справи вбачається, що ні судом першої, ні апеляційної інстанцій, не витребувано у позивача відповідних документів.

Отже, є підстави для висновку, що оскільки зазначені документи відсутні в матеріалах справи і відповідно не досліджувались у судовому засіданні, судом не вжито належним чином передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі.

Разом з тим, твердження суду апеляційної інстанції про відсутність як доказу реальності виконання умов даних договорів пакету виконавчої документації на виконані роботи спростовується наявним у матеріалах справи переліком виконавчої документації (копії), поданим до суду апеляційної інстанції, та засвідченими підписами про передачу-отримання. Однак даний документ, враховуючи зміст судового рішення, не було досліджено.

При цьому судами попередніх інстанцій не надано оцінки доданим до позовної заяви позивачем документам, які додатково вказують на реальність господарських операцій з його контрагентом, зокрема договору будівельного підряду, контракту на реконструкцію будинку, договору на закупівлю товарів (робіт, послуг) за державні кошти.

Що стосується доводів відповідача про нікчемність спірних договорів, судам слід врахувати, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

У статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанова складається з описової частини із зазначенням: короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом.

В силу пункту 3 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанова має містити мотивувальну частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені у статті 206 Кодексу адміністративного судочинства України для ухвали суду апеляційної інстанції.

Однак, колегія суддів зазначає, що з тексту постанови суду першої інстанції не можливо встановити змісту наданих показань свідків, а також у постанові не зазначено ні посилання на них як на докази, ні мотивів їх неврахування при вирішенні даної справи. Також судом не зазначено положення закону, яким він керувався при відмові у задоволення позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за період починаючи з 01.04.2011 року.

Суд апеляційної інстанції вказану помилку не виправив, чим недотримався приписів закону щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Слід зазначити, що за змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасної їх подачі.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

В силу положень частин другої, четвертої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрбудмонтаж» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року у справі №2а-15788/12/2670 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Г.Пилипчук

М.О.Федоров