Ухвала суду № 39721191, 23.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2014 р. м. Київ К/800/52737/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Пилипчук Н.Г., Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року

у справі № 825/2333/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 року у справі № 825/2333/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 05.06.2013 року № 0000711700.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суддів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні позивач проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 за період з 22.04.2010 року по 22.04.2013 року, відповідачем складено акт від 30.05.2013 року № 296/25-03-17/НОМЕР_2, яким встановлено порушення п. 167.1 ст. 167, п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.06.2013 року № 0000711700, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 5 535,04 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про заниження позивачем валового доходу на загальну суму 29 520,16 грн. у зв'язку з отриманням позивачем у періоді, в якому він перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірного прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за період 01.06.2010 року по 31.12.2010 року, з 01.06.2011 року по 31.12.2011 року позивач здійснював діяльність автомобільного вантажного транспорту на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Між позивачем та ПП «Агропрогрес» було укладено договір про надання послуг по перевезенню кукурудзи від 01.09.2011 року. Послуги надано позивачем в повному обсязі, про що свідчить акт надання послуг від 31.12.2011 року.

Позивачем було надано послуги по перевезенню кукурудзи в 2011 році на суму 48 156, 96 грн. З вказаної суми було вирахувано 18 636, 00 грн. за використання паливно-мастильних матеріалів замовника, тобто сума валового доходу позивача становить 29 520, 16 грн.

На виконання умов договору ПП «Агропрогрес» за виконані роботи на розрахунковий рахунок позивача перераховано кошти в сумі 14 800, 00 грн., згідно платіжного доручення від 06.02.2012 року № 34 та кошти в сумі 14 720, 16 грн., згідно платіжного доручення від 07.02.2012 року № 98.

Згідно звіту суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за четвертий квартал 2011 року позивачем було задекларовано суму доходу від здійснення господарської операції в розмірі 29 520, 16 грн. та сплачено суму єдиного податку у розмірі 334, 50 грн.

Суди попередніх інстанцій з посиланням на п. 37.2 ст. 37 Податкового кодексу України виходили з того, що позивачем було дотримано вимоги чинного податкового законодавства та виконано податковий обов'язок, а саме сплачено податкове зобов'язання, за результатами здійснення господарських операцій з перевезення вантажу в четвертому кварталі 2011 року.

Проте такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно із пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України).

Пунктом 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно із пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.

Згідно із пп. 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування.

Відповідно до п. 292.6 ст. 292 Податкового кодексу України датою отримання доходу є дата надходження коштів на поточний рахунок (у касу) платника єдиного податку, дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, дата фактичного отримання платником єдиного податку безоплатно одержаних товарів (робіт, послуг).

Отже, Податковий кодекс України пов'язує момент виникнення податкового зобов'язання фізичної особи - підприємця з датою отримання доходу (надходженням коштів) від здійснення господарської діяльності.

З урахуванням того, що кошти за визначеним договором позивачем отримано на розрахунковий рахунок в установі банку в лютому 2012 року, висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб за перший квартал 2012 року, оскільки податкове зобов'язання із зазначеного податку було сплачено позивачем в попередньому податковому періоді, є передчасним у зв'язку з тим, що судами не встановлено чи перейшов позивач на загальну систему оподаткування, обліку та звітності і початок цього періоду та відповідно не надано цим обставинам правової оцінки.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року у справі № 825/2333/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І. Цвіркун

Судді Н.Г. Пилипчук

М.О.Федоров