Ухвала суду № 39721173, 23.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2014 р. м. Київ К/800/55997/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Пилипчук Н.Г., Федорова М.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року

у справі № 814/1461/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Суднобудівний завод «Лиман»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Суднобудівний завод «Лиман» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року у справі № 814/1461/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.03.2013 року №0000791504, №0000801504.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання сторони не з'явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

У зв'язку із зазначеним, справа відповідно до вимог частини першої статті 222 КАС України розглядалася в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за грудень 2012 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2012 року, що декларувалось у період з 01.11.2012 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт 05.03.2013 року №722/15-419/01373890, яким встановлено порушення абзацу «а» п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2012 року на 80240, 00 грн. та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2012 року на 634, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.03.2013 року: - №0000791504, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 80240, 00 грн.; - №0000801504, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 634, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 317, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведених положень випливає, що чинне податкове законодавство встановлює дві альтернативні передумови для нарахування сум податкового кредиту і подальшого бюджетного відшкодування.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом не встановлено порушень в частині правомірності формування податкового кредиту по податкових накладних, які виписані на передплату - у день списання коштів з банківського рахунка платника податку оплату товарів/послуг.

Отже, безпідставним є посилання податкового органу у касаційні скарзі на те, що позивачем завищено залишок від'ємного значення за листопад 2012 року, задекларовану у рядку 3 додатку 2 до податкової декларації з ПДВ за грудень 2012 року з урахуванням уточнюючого розрахунку, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2012 року.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що посилання податкового органу стосовно виникнення у підприємства права на відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість лише після фактичного отримання позивачем товарів (послуги) від постачальника є безпідставним, оскільки визначальною та достатньою обставиною, яка надає підприємству право отримання бюджетного відшкодування є факт сплати коштів за отримані товари (послуги), а також, відповідно, сплати податку на додану вартість у вартості отриманих товарів.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо протиправності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 222-224, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі № 814/1461/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Г.Пилипчук

М.О.Федоров