Ухвала суду № 39721167, 10.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2014 р. м. Київ К/800/17966/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю представника позивача Авраменко С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 у справі № 826/16582/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2013 року Товариством до суду заявлений позов, у якому заявлено вимоги скасувати:

податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 08.08.2013 № 0000404050, № 0000414050, № 0000424050, якими позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 23 930 400,00 грн., збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на прибуток у сумі 4 463 625,00 грн., зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за вересень, жовтень 2012 року у сумі 8 186 937,01 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4 093 468,51 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 13.09.2013 № 0000494050, яким позивачеві державним податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 43 365,00 грн.;

податкове повідомлення - рішення від 16.09.2013 № 0000504050, яким позивачеві державним податковим органом зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2012 року у розмірі 366 200,00 грн.;

податкові повідомлення-рішення від 17.09.2013 № 00000393710, № 00000383720, якими позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за податкові періоди 2010, 2011, 2012, 2013 роки у сумі 13 216 941,54 грн., визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 7 231 538,00 грн. та фінансові санкції з цього податку у розмірі 5 397 040,00 грн. та зменшено суму від'ємного значення суми ПДВ за червень 2013 року у розмірі 1 068 544,82 грн.;

податкове повідомлення - рішення від 03.10.2013 № 0000433720, яким позивачеві державним податковим органом зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за липень 2013 року у сумі 1 068 545,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 534 272,50 грн.;

податкове повідомлення - рішення від 21.08.2013 № 0000263720, яким позивачеві державним податковим органом зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за податкові періоди 2010, 2011, 2012 роки у сумі 8 897 200,81 грн., визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 624 799,33 грн. та фінансові санкції з цього податку у розмірі 4 282 591,46 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволені.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване тим, що позивачем підтверджено належними первинними і розрахунковими документами реальність господарських взаємовідносин з контрагентами, за наслідками яких позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит, суми яких за підсумками податкових перевірок було визнано державним податковим органом завищеними, внаслідок чого визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток, ПДВ та зменшено суму бюджетного відшкодування згідно оспорюваних податкових повідомлень - рішень з посиланням на нікчемність правочинів платника податків.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким Товариству у позові відмовити.

На думку скаржника, за наявності виконання позивачем формальних вимог податкового законодавства щодо належного документального оформлення господарських операцій, правові підстави для формування валових витрат, податкового кредиту та бюджетного відшкодування у платника податків відсутні, оскільки юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду, є саме реальність господарської операції. Таким чином, такі обставини як то порушення кримінального провадження відносно службових осіб одних контрагентів позивача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, результати податкових перевірок інших контрагентів, за наслідками яких встановлено, що господарська діяльність таких контрагентів має ознаки фіктивності через відсутність матеріально - технічної можливості для здійснення відповідної господарської діяльності та/або відсутність за місцезнаходженням, розбіжність між даними декларацій з ПДВ позивача та його контрагентів, встановлену шляхом автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, свідчать на користь того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали штучний характер.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для ухвалення оспорюваних позивачем податкових повідомлень - рішень стали підсумки ряду проведених державним податковим органом перевірок Товариства, викладені у актах від 29.07.2013 № 30/40-50/31454383, від 30.08.2013 № 36/40-50/31454380, від 03.09.2013 № 37/40-50/31454383, від 30.08.2013 № 1053/40-50/37-20/31454383, від 09.09.2013 № 1083/40-50/37-20/31454383.

У ході вказаних перевірок працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем положень Податкового кодексу України, зокрема пп. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139, пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200, внаслідок чого у перевірені податкові періоди 2012-2013 роки позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток та завищено податковий кредит та відповідно бюджетне відшкодування, а також ч. 1 ст. 201, ч.ч. 1-6 ст. 203, ст. 205, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених контрагентами-постачальника при придбанні та продажу товарів (послуг).

Фактично, висновки державного податкового органу щодо допущених Товариством порушень ґрунтуються на результатах перевірок контрагентів-постачальників позивача, якими було встановлено: відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, підприємства не знаходяться за юридичною адресою; порушення ч. 1 ст. 201, ч. 1-6 ст. 203, ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених контрагентами-постачальниками при придбанні та продажу товарів (послуг); відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо безтоварності операцій, внаслідок чого формування позивачем валових витрат та податкового кредиту спрямовані на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту безтоварності господарської операції між позивачем та його контрагентами не підтверджено.

Судами встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини з рядом контрагентів. Взаємовідносини позивача з цими контрагентами ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме - на договорах поставки, за якими постачальники зобов'язувались продати (поставити), а покупець - прийняти та оплатити насіння соняшника на умовах, передбачених вказаними договорами.

З огляду на підстави винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень предметом доказування у цій справі становлять обставини, що надають право на податковий кредит та збільшення валових витрат.

Відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Аналогічні вимоги містить і п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, рахунки - фактури, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, а також наявність господарської та спеціальної податкової правосуб'єктності у контрагентів позивача на момент спірних правовідносин.

Матеріали справи свідчать, що до видів діяльності Товарситва за КВЕД відносяться: 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів, 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами, 77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, 16.21 Виробництво фанери, дерев'яних плит і панелей, шпону, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням та кормами для тварин, 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, 10.81 Виробництво цукру.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (пункт 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011, № 41, чинний з 04.03.2011).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Правова підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що реальність виконання умов договорів поставки підтверджено товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями картками лабораторного аналізу зерна.

При цьому, ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди обґрунтовано зазначили, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Посилання податкового органу на відсутність матеріально - технічної бази у контрагентів позивача є також безпідставним, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування. Також чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Наведене свідчать про правомірність висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень податкової служби як таких, що прийняті всупереч приписів чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 у справі № 826/16582/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко