Ухвала суду № 39721142, 16.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2014 р. м. Київ К/800/10439/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Лосєва А.М., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року

у справі №826/19430/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МіроМікс Юнайтед»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МіроМікс Юнайтед» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року, позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві №53726552207 від 20.09.2013 року, №9632655227 від 29.11.2013 року та №9642655227 від 29.11.2013 року.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

За результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «МіроМікс Юнайтед» з питань правильності обчислення податку на прибуток та податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ТОВ «Стіл Хоукс та ТОВ «Алана Люкс Груп» за період з 01.11.2010 року по 31.06.2012 року, відповідачем складено акт від 30.08.2013 року №294/26-55-22-07/30782174, яким встановлено порушення:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.2, статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в наслідок чого підприємством ТОВ «МіроМікс Юнайтед» занижено податок на прибуток на суму 2 430 984, 00 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.6 статті 198, п. 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 062 874, 00 грн.

На підставі акта перевірки 20.09.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 53626552207, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 2 906 582, 00 грн., з яких 2 062 874, 00 грн. за основним платежем, а 843 708, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 53726552207, яким ТОВ «МіроМікс Юнайтед» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 2 666 912, 00 грн., з яких 2 430 984, 00 грн. - основний платіж, а 235 928, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.09.2013 року №53626552207 щодо збільшення податкового зобов'язання з ПДВ в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 126 697, 50 грн., в іншій частині - залишено без змін; донараховано штрафні санкції, визначені в податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.09.2013 року №53726552207 щодо збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1, 00 грн.

На підставі такого рішення ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідачем 29.11.2013 року було прийнято нові податкові повідомлення-рішення:

- № 9632655227, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 2 779 884, 00 грн., з яких 2 062 874, 00 грн. за основним платежем, 717 010, 00 грн. - за штрафними санкціями;

- № 9642655227, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на суму 2 666 913, 00 грн., з яких 2 430 984, 00 грн. за основним платежем, 235 929, 00 - грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо необґрунтованості висновків податкового органу і як наслідок неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із вимогами п.138.2. ст.138 Податкового кодексу України (далі -ПК України) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В силу п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи у періоді, що перевірявся, позивач мав договірні правовідносини з ТОВ «Стіл Хоукс» і ТОВ «Алана Люкс Груп» шляхом прийняття до виконання замовлень. Правочини між позивачем та його контрагентами були спрямовані на передачу у власність ТОВ «МіроМікс Юнайтед» товару, а саме комп'ютерної техніки, аксесуарів та комплектуючих до неї, програмного забезпечення.

На виконання умов зазначених вище договорів в матеріалах справи наявні видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, довідки з банку, в якому відкрито рахунки позивача, виписки з рахунків ТОВ «МіроМікс Юнайтед».

Використання отриманого товару у власній господарській діяльності підтверджується копіями видаткових накладних.

На момент здійснення господарських операцій, контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, були платниками ПДВ, мали свідоцтва платників податку та мали право виписувати податкові накладні.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Щодо наявності вироку Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року №1-567/12, згідно якого директор ТОВ «Стіл Хоукс» і ТОВ «Алана Люкс Груп» визнаний винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України у зв'язку з встановленням факту придбання суб'єктів підприємницької діяльності (ТОВ «Стіл Хоукс» і ТОВ «Алана Люкс Груп») з метою прикриття незаконної діяльності, і на який посилається відповідач, слід зазначити, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Доказів, які б свідчили про набрання зазначеним вироком законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Крім того, фінансово-господарські правовідносини між позивачем та його контрагентами не були предметом дослідження у відповідній кримінальній справі.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

Разом з тим, суди правомірно вийшли за межі позовних вимог та звернули увагу на дотримання податковим органом порядку прийняття податкових повідомлень-рішень №53726552207 від 20.09.2013 року та № 9642655227 від 29.11.2013 року.

Відповідно до п. 60.6 статті 60 ПК України, якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

Отже, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було зобов'язане надіслати окреме податкове повідомлення-рішення на суму 1,00 грн., а не приймати нове податкове повідомлення-рішення на всю суму грошового зобов'язання.

З урахуванням того, що податкове повідомлення-рішення від 20.09.201З року №53726552207 вважається діючим та фактично покладає на позивача подвійну відповідальність, воно підлягає скасуванню.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року у справі №826/19430/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді А.М.Лосєв

Н.Г.Пилипчук