Ухвала суду № 39721140, 16.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2014 р. м. Київ К/800/8876/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Лосєва А.М., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-КСВ»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року

у справі №826/17714/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-КСВ»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонь-КСВ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-КСВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 20.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 03.10.2013 року №561/26-54-22-03/30153891.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

- пп.5.3.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 497986, 00 грн., в тому числі за 2010 рік в сумі 431051, 00 грн., за І квартал 2011 року в сумі 66935, 00 грн.;

- пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7681519, 00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року в сумі 3562753, 00 грн., за 2011 рік в сумі 3295013, 00 грн., за 2012 рік в сумі 823753, 00 грн.

На підставі акту перевірки 01.11.2013 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: - №0009002203, яким позивачу збільшено податок на прибуток на суму 650 749, 00 грн., з них за основним платежем - 497 986, 00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 107 763, 75 грн.; - №0009012203, яким позивачу зменшено від'ємне значення з податку на прибуток на суму 7 681 519, 00 грн.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову виходили з того, що позивачем документально не підтверджено правомірність декларування від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду в декларації з податку на прибуток за 2010 рік, а також неправомірно включено до складу другого кварталу 2011 року від'ємне значення об'єкту оподаткування, отримане за результатами здійсненої господарської діяльності за перший квартал 2011 року з урахуванням від'ємного значення, що перейшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року та за 2012 рік - від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2011 рік у розмірі 25 %.

Колегія суддів такі висновки вважає передчасними, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із п.5.5.1 п.5.5. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В силу п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та TOB «Компанія з управління активами «ФІНЕКСПЕРТ», що діє за рахунок коштів та в інтересах Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «ТРАНС ІНВЕСТ» укладено договори позики від 07.12.2009 року №3, від 24.12.2009 року №6, від 03.02.2010 року №7, від 15.06.2010 року №12, від 06.07.2010 року №13, 10.08.2010 року №15, від 16.08.2010 року №16, від 14.09.2010 року №17, від 24.09.2010 року №18, від 15.10.2010 року №19, від 17.11.2010 року №20.

За умовами даних договорів позичальник - TOB «Оболонь-КСВ» протягом строку їх чинності сплачує позикодавцеві відсотки, виходячи із відсоткової ставки 24%, нарахування відсотків здійснюється на фактичну суму залишку за позикою.

Крім того, між сторонами було укладено додаткові угоди до даних договорів, відповідно до яких позичальник протягом строку чинності цих договорів сплачує позикодавцеві відсотки, виходячи із відсоткової ставки 20% річних, а згодом додаткові угоди - 15% річних.

Зазначені договори позики укладені позивачем з метою погашення договору кредиту №714-07 від 11.10.2007 року, укладеного з Акціонерним Банком «Національні інвестиції».

Згідно із умовами даного кредитного договору відсотки нараховуються на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом.

До вказаного договору протягом 2007-2010 років неодноразово вносилися зміни шляхом укладення угод про зміну і доповнення кредитного договору, які в свою чергу, переважно стосувалися змін в частині предмету договору, який визначає суму та строки кредиту. А саме, строк повернення кредиту було подовжено до 02.08.2012 року.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову в частині віднесення сплачених відсотків за даними договорами до складу інших витрат, виходили з того, що позивачем до перевірки не надані розрахунки нарахування відсотків до сплати за користування позиками відповідно до даних договорів, які б підтверджували дійсність (факт) нарахування відсотків з користування позиками та кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що дані документи, а саме відомості нарахування відсотків ПАТ «Банк» Національній інвестиції» по типу правочину «Кредитна лінія» за період липень-вересень 2010 року та розрахунки нарахування відсотків до сплати за користування позиками TOB «Компанія з управління активами» ФІНЕКСПЕРТ», що діє за рахунок коштів і в інтересах Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «ТРАНС ІНВЕСТ», за період липень-грудень 2010 року, долучені позивачем до позовної заяви, а також подавалися із запереченнями до висновків акту перевірки, однак в судовому засіданні судами не досліджені та залишені поза увагою.

За таких обставин, вирішуючи спір щодо правомірності визначення позивачеві суми податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вирішуючи питання про обґрунтованість висновків податкового органу про порушення позивачем пп.5.3.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з якими погодилися суди попередніх інстанцій, внаслідок включення до складу інших витрат за третій та четвертий квартали 2010 року відсотків за договором кредиту, в тому числі по періодах: за третій квартал 2010 року в сумі 1231959, 00 грн., за четвертий квартал - 1166584, 00 грн., колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається зі змісту договору кредиту між позивачем та ПАТ «Банк» Національні інвестиції» №714-07 від 11.10.2007 року, його метою є поповнення обігових коштів підприємства.

У касаційній скарзі позивачем зазначено, що отримані кошти підприємством було витрачено протягом 2007-2008 років на ремонт та реконструкцію власних основних засобів (будівлі), а саме на адміністративно-виробничий комплекс.

У даній справі під час встановлення правомірності віднесення до складу валових витрат відсотків за залученими кредитними коштами відповідно до даного договору, судам слід виходити з наступного.

На момент виникнення спірних правовідносин загальний порядок формування складу валових витрат платника податку, які враховуються ним у зменшення валових доходів, регулювався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями встановлено пунктом 5.5 ст. 5 цього Закону.

При цьому, на відміну від норм чинного на даний час Податкового кодексу України, будь-яких виключень з приводу віднесення до складу валових витрат, пов'язаних із виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, крім невикористання таких виплат у господарській діяльності, статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не визначено.

Крім того, в силу пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000, 00 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно із пп. 8.1.1 п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

В переліку витрат, які підлягають амортизації відповідно до статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», сплата процентів за кредитними договорами, відсутня.

Отже, виплата процентів за кредитами, які пов'язані зі створенням (ремонтом) основних фондів, відображається у складі валових витрат на підставі пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В свою чергу Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 року №415, на яке здійснюється посилання податковим органом в акті перевірки, і яке застосовано судами попередніх інстанцій при відмові у задоволенні позову в цій частині, до набрання чинності Податковим кодексом України регулювало виключно питання бухгалтерського обліку, який ведеться окремо від податкового, та не впливає на податкові зобов'язання платника податку.

З урахуванням зазначеного вище, є підстави вважати, що суди неправильно встановили обставини справи у цій частині позовних вимог та не вірно застосували норми матеріального права, що регулюють дані відносини.

За таких обставин, судам потрібно встановити, чи були додержані позивачем усі вимоги податкового законодавства стосовно використання кредитних коштів у господарській діяльності, нарахування та сплати процентів, а також правомірність нарахування валових витрат на суму сплачених процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що до складу другого кварталу 2011 року включається виключно від'ємне значення об'єкту оподаткування, отримане суб'єктами господарювання за результатами здійсненої господарської діяльності за перший квартал 2011 року без врахування від'ємного значення, що перейшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року.

У даному випадку при вирішенні питання щодо порушення позивачем вимог пункту 3 підрозділу 4 розд. XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України внаслідок включення до складу від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду, що є частиною валових витрат другого кварталу 2011 року, від'ємного значення об'єкту оподаткування, отриманого за результатами діяльності у 2010 році, та здійсненні розрахунку об'єкта оподаткування другого-четвертого кварталів 2011 року, з урахуванням розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування у першому кварталі 2011 року, що сформувався за рахунок витрат попередніх періодів, а також об'єкта оподаткування 2012 року - від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2011 рік у розмірі 25 %, суди мають керуватись наступним.

Відповідно до вимог п. 2 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за такі звітні податкові періоди: другий квартал, другий і третій квартали та другий-четвертий квартали 2011 року.

Згідно із п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Пунктом 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначено особливості застосування у 2011 році пункту 150.1 статті 150 цього Кодексу.

Зазначена законодавча норма застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

В той же час, пункт 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України передбачає право платника податку на прибуток відобразити у складі витрат другого кварталу 2011 року суму від'ємного значення, що є результатом розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року.

Водночас, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювався на підставі чинних до 1 квітня 2011 року норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році зазначена норма застосовувалась з урахуванням пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Отже, в 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обмеження щодо можливості врахування усієї суми від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися. При цьому прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкту оподаткування, що виникла у 2010 році.

За таких обставин, відповідно до вищезазначених законодавчих норм до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток - як ті, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, так і ті суми від'ємного значення, що виникли протягом 2010 року.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України в разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Таким чином, до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкту оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, в свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, а також тих, що виникли протягом 2010 року, та які не були погашені наростаючим підсумком протягом попередніх звітних періодів (Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 13.09.2012 року №2019/12/13-12).

Крім того, відповідно до п. 3 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2012-2015 роках таким чином: - якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів платників з доходом за 2011 рік 1 мільйон гривень та більше станом на 01 січня 2012 року є від'ємне значення (з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування станом на 1 січня 2011 року), то сума цього значення підлягає включенню до витрат:

- звітних (податкових) періодів починаючи з І півріччя і наступних звітних періодів 2012 року у розмірі 25 відсотків суми такого від'ємного значення. У разі якщо 25 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування не погашається протягом цього і за наслідками наступних податкових періодів 2012 року, то непогашена сума підлягає врахуванню при визначенні податкових зобов'язань у наступних податкових періодах.

При цьому платники податку на прибуток ведуть окремий облік показника від'ємного значення об'єкта оподаткування, що склався станом на 01 січня 2012 року та включається до витрат наступних податкових періодів і сум, не погашених протягом 2012 - 2015 років. Таке від'ємне значення погашається в першу чергу. В другу чергу погашається від'ємне значення об'єкта оподаткування, що виникло після 31 грудня 2011 року.

Для підприємств з доходом за 2011 рік менше 1 мільйона гривень пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується з урахуванням такого:

- якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку за наслідками податкового року є від'ємне значення, то сума такого значення підлягає включенню до витрат звітного (податкового) періоду І півріччя 2012 року та наступних звітних (податкових) періодів до повного погашення такого від'ємного значення.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що у процесі розгляду даної справи судами не було надано юридичної оцінки фактичним обставинам справи, з посиланням на відповідні докази, з урахуванням специфіки спірних правовідносин та норм чинного податкового законодавства. В тому числі не встановлено правомірності формування позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування у 2010 році з урахуванням того, що документи на їх підтвердження, які наявні у матеріалах справи, не були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що витрати за 2010 рік є невід'ємною частиною витрат за підсумками першого кварталу 2011 року, в подальшому за підсумками другого-четвертого кварталів 2011 року, що в свою чергу має вплив на розрахунок об'єкту оподаткування 2012 року, судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Крім того, обставини щодо правомірності формування витрат за другий-четвертий квартал 2011 року, вже були предметом судового розгляду між цими ж сторонами. Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2012 року у справі №2а-5096/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 року, позов TOB «Оболонь-КСВ» задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.11.2011 року №0015751501, №0016031501, які були винесені безпосередньо за наслідками перевірки. В подальшому касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу на ці судові рішення було закрито у зв'язку з відмовою скаржника від касаційної скарги.

Отже, аналізуючи оскаржені судові рішення на їх відповідність вищезазначеним нормам законодавства, є підстави вважати, що судами попередніх інстанцій не досліджено доказів, на підставі яких в силу статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, можна встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі.

У статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Касаційна ж інстанція згідно із частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

В силу положень частин другої, четвертої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-КСВ» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року у справі №826/17714/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді А.М.Лосєв

Н.Г.Пилипчук