Ухвала суду № 39721118, 16.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2014 року м. Київ К/800/52876/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Лосєва А.М., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року

у справі № 2а-7105/11/0170/10

за позовом Малого приватного підприємства «Збруч»

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Мале приватне підприємство «Збруч» звернулось до суду з адміністративним позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 02.06.2011 року № 0000172304 в частині нарахування Малому приватному підприємству «Збруч» податку на прибуток у сумі 10 354, 64 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 2 751, 06 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 02.06.2011 року № 0000192304. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки МПП «Збруч» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Базіс Торг» за грудень 2010 року, відповідачем складено акт від 19.05.2011 року № 557/23-04/22316732, яким встановлено порушення абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 13 602, 50 грн.; пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 10 418, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.06.2011 року № 0000192304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 13 022, 50 грн., № 0000172304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 17 003, 13 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом ПП «Базіс Торг».

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо реальності господарських операцій позивача з його контрагентом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Базіс Торг» було укладено договір купівлі-продажу товару (автозапчастини, шини). Виконання умов договору підтверджується прибутковими накладними, фіскальними звітними чеками про оплату товару. Переміщення товару підтверджується накладною на внутрішнє переміщення. Подальший рух товару зі складу МПП «Збруч» підтверджується актами списання та картками обліку роботи автомобільної шини. Товари отримані позивачем для використання у власній господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт здійснення МПП «Збруч» господарської операції з придбання запасних частин у ПП «Базис Торг» у грудні 2010 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем обґрунтовано включено до складу валових витрат за 2010 рік витрати на придбання автомобільних шин у сумі 34 566, 67 грн.

Витрати на придбання запасних частин у сумі 12 991, 43 грн. позивач повинен був віднести не до складу валових витрат, а на збільшення балансової вартості основних фондів з подальшою їх амортизацією.

Таким чином, встановлено, що витрати у сумі 17 523, 33 грн. по операціях придбання запасних частин, включені позивачем до валових витрат за 2010 рік у сумі 4 531, 90 грн. обґрунтовано, у сумі 12 991, 43 грн. необґрунтовано та в порушення пп. 5.2.10 п. 5.2, пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що податковий кредит у сумі 10 418, 00 грн. сформовано на підставі належним чином оформлених документів первинного бухгалтерського обліку.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Посилання відповідача на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва відносно контрагента позивача за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою ст. 205 Кримінального кодексу України є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції.

Вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року у справі № 2а-7105/11/0170/10 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді А.М.Лосєв

Н.Г.Пилипчук