Постанова № 39720339, 09.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2014 року Справа № 902/652/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Мирошниченко С.В.за участю представників:від позивача:Пинзар І.В., дов. №2 від 23.06.2014р.;від відповідача:Бажуков А.К., дов. №010-01/3474 від 14.05.2013р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації і автотранспорту будівництва"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2013р.у справі господарського суду№902/652/13 Вінницької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації і автотранспорту будівництва"до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк"провизнання напису нотаріуса таким, що не підлягає виконаннюВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 17.09.2013р. (складене 23.09.2013р.) у справі №902/652/13 позовні вимоги - задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 26.02.2010р., який зареєстровано в реєстрі за №314, про звернення стягнення на рухоме майно - кран баштовий стаціонарного типу марки Yangong FO/23B в комплекті, виконання РА-452, 2007 року випуску, заводський номер 2007В093 в кількості 1 шт., виробництва Пекінського машинобудівного заводу КНР, інв. номер 543, зареєстрований Держгірпромнаглядом за реєстраційним №5156. Визнано недійсним п.4.1. договору застави №7408Z56 від 18.12.2008р. в частині "...в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису". Скасовані вжиті ухвалою суду від 13.05.2013р. заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на рухоме майно - баштовий кран та заборони будь-яким особам вчиняти дії, що можуть призвести до зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна, а також заборони вчинення дії щодо відчуження вказаного рухомого майна. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2013р. у справі №902/652/13 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Вінницьке управління механізації і автотранспорту будівництва", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити без змін рішення господарського суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.07.2014р. задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації і автотранспорту будівництва" про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 09.07.2014р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації і автотранспорту будівництва" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 04.12.2007р. між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ВАТ "Вінницьке управління механізації і автотранспорту" укладений кредитний договір №7407К50, відповідно до умов якого сума кредиту складала 1 150 000,00грн. зі сплатою процентної ставки 16,5% річних.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором 18.12.2008р. між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (заставодержатель) та ВАТ "Вінницьке управління механізації і автотранспорту" (заставодавець) укладений договір застави №7408Z56, відповідно до умов якого заставодавець заставляє спеціальну техніку, а саме: кран баштовий стаціонарного типу марки Yangong FO/23B в комплекті, виконання РА-452, 2007 року випуску, заводський номер 2007В093 в кількості 1 шт., виробництва Пекінського машинобудівного заводу КНР, інв. номер 543, зареєстрований Держгірпромнаглядом за реєстраційним номером 5156.

Відповідно до п 4.1 договору застави звернення стягнення на предмет застави та порядок реалізації заставленого майна здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, в тому числі, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

26.02.2010р. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 вчинено виконавчий напис №314, яким звернуто стягнення на рухоме майно позивача за договором застави №7408Z56 від 18.12.2008р.

Як встановлено господарськими судами, предметом вищезазначеного договору застави є рухоме майно ВАТ "Вінницьке управління механізації і автотранспорту".

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Інше передбачене Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", чинного з 01.01.2004р., який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями вказаного Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, обґрунтовано зазначив, що статтею 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено виключний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса не передбачено.

Враховуючи викладене, умови договору щодо звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису суперечать нормам чинного законодавства.

Отже, господарський суд першої інстанції визнавши недійсним п. 4.1 договору застави в частині, що стосується права звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису, діяв в межах повноважень передбачених п. 1 ст. 83 ГПК України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-2, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач про порушення свого права дізнався 07.04.2010р., підписавши акт опису й арешту майна серії АА №743788 та прийнявши заставне майно на відповідальне зберігання.

Так, 22.03.2013р. ПАТ "Вінницьке управління механізації і автотранспорту Будівництва" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 30.04.2013р. у справі №902/432/13 позов ПАТ "Вінницьке управління механізації і автотранспорту будівництва" до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Вінницької філії ПАТ "Укрексімбанк" про визнання оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який було подано в межах строку позовної давності, залишено без розгляду на підставі п.5 ч. 1 ст.81 ГПК України.

Проте, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2013р. у справі №902/432/13 вищезазначена ухвала місцевого господарського суду скасована, а справа №902/432/13 направлена на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4.4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" з огляду на вимоги ч. 1 ст. 265 ЦК України залишення господарським судом позову без розгляду з підстав, зазначених у ч. 1 ст. 81 ГПК України, не зупиняє перебігу позовної давності, тобто перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується в загальному порядку. Але якщо ухвалу про залишення позову без розгляду буде скасовано з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то перебіг позовної давності вважатиметься зупиненим з моменту подання позовної заяви.

Тобто, на відміну від апеляційного господарського суду, господарський суд першої інстанції вірно визначився, що оскільки ухвала про залишення позову без розгляду була скасована, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду першої інстанції - перебіг позовної давності по вимозі про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню вважається зупиненим з моменту подання позовної заяви, тобто з 22.03.2013р.

З огляду на вищевикладене, місцевим господарським судом правомірно та обґрунтовано відмовлено у задоволені заяви відповідача про застосування строку позовної давності та задоволені позовні вимоги про визнання спірного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Приписами ст. 1117 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2013р. у справі №902/652/13 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Вінницької області від 17.09.2013р. (складене 23.09.2013р.) у справі №902/652/13 - залишенню без змін.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації і автотранспорту будівництва" - задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2013р. у справі №902/652/13 - скасувати.

Рішення господарського суду Вінницької області від 17.09.2013р. (складене 23.09.2013р.) у справі №902/652/13 - залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний експертно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ "Укрексімбанк" (м. Вінниця, вул. Козицького, буд. 51, корп.1, код ЄДРПОУ 24896705) на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації і автотранспорту Будівництва" (м. Вінниця, вул. Тарногродського, 48, код ЄДРПОУ 05465488) - 852,60грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Господарському суду Вінницької області доручити видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя С.В. Мирошниченко