Постанова № 39720294, 18.06.2014, Вищий господарський суд України

Дата ухвалення
18.06.2014
Номер справи
910/21089/13
Номер документу
39720294
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 910/21089/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Теодосія", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. КиївдоПриватного акціонерного товариства "Теодосія", м. Київпростягнення 200 692,96 грн.

за участю представників

позивача: Єршова С.В.,

відповідача: Кубарєва Ю.О.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Теодосія" (далі за текстом - ПрАТ "Теодосія") про стягнення інфляційних втрат у розмірі 16 182, 95 грн., 3 % річних у розмірі 33 071, 46 грн. та пені у сумі 151 438, 55 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 року позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з ПрАТ "Теодосія" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пеню у розмірі 151 283, 01 грн., 3 % річних у розмірі 33 071, 46 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 321, 88 грн. та судовий збір; в іншій частині позову - відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідачем на підставі чинного Договору купівлі-продажу природного газу №1011-ТБ від 30.09.2011 року допущено порушення строків розрахунків, а тому з врахуванням ст. ст. 622, 625 Цивільного кодексу України підлягає стягненню у повному обсязі 3 % річних у сумі 33 071, 46 грн.; також необхідно частково задовольнити позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 321, 88 грн., оскільки вказана вимога заявлена без дотримання вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, що передбачає право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а не лише за ті періоди, коли індекс інфляції становив більше 100 %; крім того, оскільки відповідачем допущено порушення строків розрахунків з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України підлягає стягненню і пеня в сумі 151 283, 01 грн.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПрАТ "Теодосія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року в частині стягнення 151 283, 01 грн. пені, 4 989, 20 грн. інфляційних втрат та судового збору - скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення цих сум.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року в частині стягнення 151 283, 01 грн. пені, 4 989, 20 грн. інфляційних втрат та судового збору - скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення цих сум, а представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.09.2011 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ЗАТ "Теодосія", правонаступником якого є ПрАТ "Теодосія" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 1011-ТБ (далі за текстом - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, який ввезений на митну територію України продавцем, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору продавець зобов'язувався передавати покупцю в період з 1 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року природний газ обсягом до 2000 тис. м3 згідно наведеного у цьому пункті помісячного графіку.

Разом з тим, в п. 2.1.1 Договору сторони передбачили можливість зміни обсягів газу, що планується передати за цим Договором, протягом місяця продажу в установленому порядку.

Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що ціна природного газу з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом становила 3 628, 20 грн. з ПДВ.

Згідно з п. п. 6.1., 6.2. Договору оплата за газ повинна здійснюватися покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки, а остаточний розрахунок за фактично переданий газ - до 10-го числа наступного за місяцем поставки з поточних рахунків покупця.

Відповідно до п. 7.2 Договору за несвоєчасну оплату газу у строки, зазначені у п. 6.1 Договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

В п. 11.1 Договору вказано, що цей Договір набуває чинності з дати його укладення і діє в частині реалізації газу з 1 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості.

В подальшому, сторонами було укладено ряд додаткових угод до зазначеного Договору, якими вносились зміни щодо ціни поставленого природного газу.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на виконання умов Договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у період з жовтня 2011 року по грудень 2012 року поставило ПрАТ "Теодосія" природний газ на загальну суму 6 662 810, 92 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями двосторонньо підписаних Актів приймання-передачі природного газу. Вказані Акти підписані без будь-яких зауважень зі сторони покупця.

Звертаючись до господарського суду з позовом, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило, що станом на 15.08.2013 року заборгованість за договором ПрАТ "Теодосія" було сплачено, однак відповідачем допущено порушення строків розрахунків, а тому з урахуванням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України з боржника підлягає стягненню пеня, 3 % річних та інфляційні втрати.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення пені, інфляційних та 3 % річних за невиконання умов договору купівлі-продажу природного газу, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з інформаційним листом Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарські суди попередніх інстанцій, перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявлених до стягнення 3 % річних, визнали його арифметично вірним та обгрунтованим, у зв'язку з чим колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення вимог в частині стягненні 33 071, 46 грн. 3 %.

Також, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимог щодо інфляційних втрат на суму 5 321, 88 грн., оскільки заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат позивачем не було враховано приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, що передбачають право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а не лише за ті періоди, коли індекс інфляції становив більше 100 %.

Разом з тим, несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, є підставою для визнання відповідача боржником, який прострочив виконання з усіма правовими наслідками, пов'язаними з цим.

За змістом ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відтак, невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання боржником фактично дозволяє йому неправомірно користуватися чужими грошовими коштами, тоді як, виходячи із загальних начал та змісту цивільного законодавства, ніхто не вправі отримувати переваг від свої протиправної поведінки. Поряд з цим, неустойка має компенсаційний характер і є не лише заходом, який стимулює боржника до належного виконання ним зобов'язань, але є мірою відповідальності за допущене правопорушення у зобов'язанні.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Поряд з цим, п. 7.2 Договору передбачено, за несвоєчасну оплату газу у строки, зазначені у п. 6.1. цього Договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Зважаючи, що розмір пені та порядок її нарахування є істотною умовою договору, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували при вирішенні спору правові позиції, викладені у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року.

Згідно з п. 4.3. вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що зазначене в Договорі положення, яким строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення з претензією або позовом, суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 260, ст. 261 Цивільного кодексу України і застосуванню судом не підлягає.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Як було вище зазначено, відповідно до п. 6.2 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця, а приймання-передача газу у відповідному місяці продажу оформлюється актом.

Зі змісту зазначеного пункту договору випливає, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу за кожним актом передачі-приймання газу окремо.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність стягнення з відповідача 151 283, 01 грн. пені, оскільки розрахунок пені позивачем здійснено за 6 місяців і перевірено судами з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та в межах передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України річного строку позовної давності.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновку, що виходячи з правових приписів та умов Договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача 151 283, 01 грн. пені, 33 071, 46 грн. 3 % річних та 5 321, 88 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що правомірно підлягають частковому задоволенню (з огляду на здійснений судами перерахунок інфляційних втрат та пені).

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ПрАТ "Теодосія", викладені у касаційній скарзі, зводяться до вільного тлумачення правових норм, переоцінки наявних у справі доказів, не спростовують сам факт порушення відповідачем строків розрахунків і висновків судів попередніх інстанцій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 року у справі № 910/21089/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга

Попередній документ : 39720293
Наступний документ : 39720295