Постанова № 39714935, 18.12.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

18 грудня 2013 року Справа № 814/4599/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н. В. за участю секретаря судового засідання Калінічевої М.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Рамзес Групп", вул. 20 років Жовтня, 72, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55200

доПервомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів і зборів у Миколаївській області, вул. Дзержинського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213 провизнання дій неправомірними, скасування податкового повідомлення рішення від 26.03.2013р. № 0000132202, від 14.06.2013р. № 0000472202, від 26.03.2013р. № 0000142202,

За участю представників сторін:

від позивача: Шкіля І.В,

від відповідача: Гави О.О.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Первомайської об'єднаної ДПІ ГУ Міністерства доходів і зборів у Миколаївської області (далі по тексту ДПІ) про визнання дії щодо призначення та проведення перевірки протиправними та скасування податкових рішень повідомлень № 0000132202 ,№ 0000142202 від 26.03.2013 та № 00004772202, № 0000462202 від 14.06.2013 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у ДПІ не було достатніх законних підстав для призначення такого виду перевірки як - позапланова документальна. При виданні наказу на проведення перевірки, ДПІ посилалася на ст. 78 Податкового Кодексу, яка передбачає право на призначення позапланових перевірок у випадку не надання суб'єктом господарювання відповідей на обов'язковий запит ДПІ. Жодного запиту від ДПІ на адресу позивача не надходило. Перевіряючі, вже під час проведення перевірки, отримали первинну бухгалтерську документацію від підприємства. Окрім того, контролюючим органам порушений сам порядок проведення перевірки, так платника податків не попереджено про дату та час проведення перевірки, не вручено належним чином Наказ та Направлення на перевірку. Позивач зауважує, що Наказ про призначення перевірки не підписаний уповноваженими на те особами. Крім того, при проведенні перевірки перевіряючими порушений термін здійснення перевірки, а саме не маючи на те відповідного рішення керівника контролюючого органу, фахівці ДПІ самостійно подовжили на два дні терміни здійснення перевірки. На підставі вищевикладеного, позивач вважає, що дії ДПІ по призначенню та проведенню перевірки є протиправними. Щодо викладених висновків у Акті перевірки, позивач стверджує, що вони є хибними та ґрунтуються виключно на припущеннях перевіряючих та аналізу діяльності не позивача, а його контрагентів. Винесенні на підставі хибних висновків Акту перевірки Податкові рішення повідомлення, на думку позивача, належать скасуванню.

Представник Відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову де зазначив, що ДПІ під час призначення та проведення перевірки діяла в межах та в спосіб визначений Законом. Порушення податкового законодавства з боку позивача мали місце, що зазначено в акті перевірки, а відтак, податкові рішення повідомлення винесенні правомірно та позовні вимоги не належать задоволенню.

Вислухав пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідив матеріали, що містяться у справі, судом встановлено наступне:

У період з 27.02.2013р. по 07.03.2013р. Первомайською об'єднаною ДПІ ГУ Міністерства доходів і зборів у Миколаївської області була проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Рамзес Групп» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року

За результатами перевірки фахівцями ДПІ був складений Акт перевірки № 1501/22/35926191 від 15.03.2013р.

За результатами проведеної перевірки та з урахуванням процедури та результатів адміністративного оскарження позивачем висновків проведеної перевірки, підприємству були винесені податкові повідомлення - рішення:

- №0000132202 від 26 березня 2013р. про збільшення суми податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 116 841,00 грн. ( 109688,00 грн. - основне зобов'язання та 7153,00 грн. - штрафні санкції) (а.с.19);

-№0000142202 від 26 березня 2013р. про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 124 679,00 грн.( 119099,00 грн. - основне зобов'язання та 5580,00 грн. - штрафні санкції) (а.с. 21);

- №0000472202 від 14 червня 2013р. про збільшення суми податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 124 617,00 грн.( 119 099,00 грн. - основне зобов'язання та 4145,00 грн. - штрафні санкції) (а.с. 20).

Перевірка проводилася на підставі Наказу керівника ДПІ про призначення перевірки № 238 від 22.02.2013 року та направлень від 26.02.2013 року № 170/22, № 171/22,№ 172/17.

Виходячи з матеріалів справи та показань представника позивача в судовому засіданні, Позивач безперешкодно допустив перевіряючих до проведення перевірки, Наказ № 238 від 22.02.2013 року про призначення проведення перевірки не оскаржував. В позовній заяві, позивач посилається на безпідставність призначення перевірки як на підставу визнання дій ДПІ по призначенню та проведенню перевірки протиправними. Суд критично оцінює таку правову позицію позивача, оскільки Наказ про проведення перевірки є актом індивідуальної дії та з моменту допущення працівників ДПІ до проведення перевірки Наказ на проведення перевірки є вичерпним. Щодо підстав призначення перевірки, тобто неправомірного застосування ст. 78 ПК України, суд зауважує, що ст. 78 ПК України є підставою для призначення перевірки тобто винесення Наказу про призначення перевірки, а не підставою здійснення перевірки. Відповідно до положень ст. 20 ПК України ДПІ, як контролюючий орган, має право на здійснення перевірок платника податків відповідно до виданих керівником ДПІ процесуальних документів (наказ та направлення на проведення перевірки). Але тільки у випадках визначених ст. 81 ПК України платник податків може скористатися своїм правом та не допустити посадових осіб до проведення перевірки. У даному випадку позивач допустив контролюючий орган до проведення перевірки, перевірка була проведена, Наказ на проведення перевірки як рішення суб'єкта владних повноважень є виконаним та реалізованим. Несвоєчасне (неналежне) надіслання платникові податків повідомлення про початок проведення перевірки (наказу та направлення), самостійне з боку інспекторів, подовження строку проведення перевірки на два дні, ні яким чином не може вплинути на результати проведеної перевірки а свідчить тільки про наявні процесуальні порушення в діях посадових осіб при виконанні своїх повноважень та не може розглядатися судом, як підстава для скасування винесених за результатами проведеної перевірки податкових рішень повідомлень.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання дії ДПІ щодо призначення та проведення перевірки протиправними не належать задоволенню.

Під час проведення перевірки перевіряючі дійшли висновків, що господарські угоди укладені між позивачем та його контрагентами ПП «Фіто сервіс Плюс», ПП «Соєагропрот», ТОВ «Агро-Трейд Інвест» у перевіряємому періоді є нікчемними в силу ст. 203, 216, 215 ЦК України, як такі, що укладені без мети настання реальних наслідків та не створюють юридичних наслідків.

Суд критично оцінює позицію ДПІ, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, та зазначено в Акті перевірки, у позивача є в наявності всі документи первинного бухгалтерського обліку, які надають йому право на формування податкового кредиту за рахунок здійсненних господарських операцій з контрагентами ПП «Фіто сервіс Плюс», ПП «Соєагропрот», ТОВ «Агро-Трейд Інвест» у перевіряємому періоді.

Представником відповідача не надано суду жодних доказів та доводів того, що документи первинного бухгалтерського обліку по цим господарським операціям позивача з ПП «Фіто сервіс Плюс», ПП «Соєагропрот», ТОВ «Агро-Трейд Інвест» є підробленими, або не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік». Також, представником ДПІ не надано суду жодних доказів того, що господарські договори, укладені між позивачем та його контрагентами, визнанні судом недійсними.

Відповідно до положень статті 234 Цивільного Кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто, фактично, відповідач в акті перевірки визначив фіктивність укладених угод між позивачем та його контрагентами, і посилання на статтю 228 ЦК України щодо нікчемності правочинів є некоректним. В акті перевірки перевіряючи посилаються на положення ст. ст.203 ч.1,5, ст.215 ,216,228 ЦК України та доходять висновку про нікчемність укладених угод між позивачем та його контрагентами, однак суд критично оцінює таку позицію відповідача, оскільки частиною 1 статті 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати - правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення з дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Така правова позиція не однократно висловлювалася в рішеннях Верховного суду України та Вищого адміністративного суду України по справі № К/9991/50772/12 від 14.11.2012 року.

За даним адміністративним позовом суд не розглядає питання щодо недійсності або нікчемності правочину, він з'ясовує, чи мали місце порушення законодавства, що стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення, чи воно винесено протиправно та підлягає скасуванню. Також слід зауважити, що у ДПІ, як у контролюючого органу немає повноважень, щодо визнання господарських угод недійсними або нікчемними, а від так, суд приходить висновку, що викладенні в Акті перевірки висновки щодо порушення позивачем податкового законодавства через визнання ДПІ укладених господарських угод нікчемними - є хибним. А як наслідок, прийняті податкові рішення повідомлення на підставі хибних висновків належать скасуванню.

Відповідно до положень ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тобто підприємство-позивач не може бути притягнуте до відповідальності за порушення податкового законодавства, яке ним особисто не було вчинене.

Позивач не може нести відповідальність за порушення іншими підприємствами певних норм законодавства.

Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 року вих. № 11/13-11 роз'яснив, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції винні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (частина 1 статті 11 КАС).

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з приписів перелічених вище норм законодавства суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення щодо прийняття оскаржуваного податкового рішення повідомлення.

При винесені рішення по адміністративній справі, суд вирішує питання про розподіл витрат відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Рамзес Групп" - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів і зборів у Миколаївській області від 26.03.2013 № 0000132202, № 0000142202, від 14.06.2013 № 0000472202.

В решті позовних вимог - відмовити.

Повернути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рамзес Групп" судовий збір у сумі 458,80 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного Адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Н. В. Лісовська

Повний тест постанови

виготовлено та підписано суддею 20.12.2013 року.