Рішення № 39713385, 08.07.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/2649/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Клімашевська І. В.Номер провадження 22-ц/788/1260/14 Суддя-доповідач - Маслов В. О. Категорія - 57

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Маслова В. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Попруги С. В.

при секретарі судового засідання - Назарової О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Грандфінресурс",

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 травня 2014 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства "Грандфінресурс" про визнання недійсним договору, відшкодування збитків та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

17 квітня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги обґрунтовував тим, що з метою отримання позики, звернувся до відповідача та 14 лютого 2013 року уклав договір, за умовами якого сплатив 6400 грн. одноразового комісійного внеску. При цьому представник відповідача приватного підприємства запевнив, що суму позики в розмірі 160000 грн. він отримає протягом трьох - п'яти днів. Однак, у вказаний строк коштів не отримав, натомість йому було запропоновано сплатити черговий місячний внесок за умовами договору. Після уважного ознайомлення з умовами договору зрозумів, що його умисно ввели в оману щодо істотних умов договору. Окрім того, позивач дізнався, що ПП "Грандфінресурс" здійснює підприємницьку діяльність без ліцензії. Вважаючи, що працівник відповідача при укладенні договору ввів його в оману, що відповідач порушив його права як споживача своєю нечесною підприємницькою діяльністю, позивач просив суд визнати недійсним договір № 218707 від 14 лютого 2013 року і додатки до нього, стягнути сплачену ним суму у подвійному розмірі 12800 грн. та 1280 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір від 14 лютого 2013 року № 218707 та додатки до нього. Стягнуто з ПП "Грандфінресурс" на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 6400 грн. 60 коп. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ПП "Грандфінресурс" посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_3 відмовити. При цьому зазначає, що спірний договір укладений на підставі вільного волевиявлення сторін з дотриманням вимог чинного законодавства, твердження суду про вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької діяльності та з використанням пірамідальної схеми не відповідає дійсності. Вважає, що діяльність відповідача на момент укладення спірного договору не підлягала ліцензуванню.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду зміні, виходячи з п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 14 лютого 2013 року між сторонами було укладено договір № 218707 разом з додатками до нього (а.с. 6 - 8).

Відповідно до умов п. 1.1 договору відповідач зобов'язався вчинити від імені та за рахунок учасника - позивача певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, або відповідної суми у позику, зазначеної у Додатку № 1 до даного договору, на умовах діяльності Програми "Альянс Україна", що міститься в Додатку № 2, в тому числі: сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування; організовувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, здійснити оплату товару на користь учасника або надати учаснику відповідну суму у позику; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини.

Також зазначеним договором передбачені обов'язки учасника, зокрема, сплатити одноразовий комісійний внесок.

Відповідно до п.п. 2.1.1, 2.1.2 договору, учасник в день підписання договору сплачує одноразовий комісійний внесок та адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу; своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачує загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого адміністратор здійснює оплату вартості товару чи надає відповідні суми у позику, та адміністративні витрати, що є платою за послуги адміністратора з організації діяльності програми.

Згідно з п. 1.3 ст. 1 додатку №2 до договору, його предметом є послуги з формування реєстру учасників програми, метою яких є придбання товару або відповідної суми у позику.

Як вбачається з п. 4.1 ст. 4 додатку №2, після вчасної сплати чергового загального платежу учасник набуває право брати участь у найближчому заході, коли фонд реєстру є достатнім.

Конкретні умови отримання учасником заявленої суми визначені у ст. 5 цього додатку.

Адміністратор гарантує учаснику надати обумовлену грошову суму за умови виконання останнім всіх умов договору і додатків до нього ( ст. 12 додатку №2 ).

На виконання умов договору, позивач 14 лютого 2013 року сплатив 6400 грн. одноразового комісійного внеску, що підтверджується квитанцією, копія якої є на а.с. 9.

Позивач стверджує, що вказаний платіж здійснив з метою отримання у найближчий час позики у розмірі 160000 грн. для ремонту будинку. З часом він зрозумів, що позики не отримає і доля його грошей стала невідомою.

Визнаючи недійсним укладений сторонами договір, суд першої інстанції вважав доведеними позовні вимоги щодо недійсності договору із - за:

- відсутності у відповідача ліцензії на надання фінансових послуг такого роду;

- введення позивача в оману відповідачем;

- недобросовісних дій відповідача по відношенню позивача;

- помилки позивача;

- нечесної підприємницької практики відповідача по відношенню до позивача;

- ознак фінансової піраміди в діяльності відповідача.

- несправедливості і непрозорості договору.

Колегія суддів знаходить доведеною першу позицію заявленого позову і не доведеними всі інші позиції заявленого позову щодо недійсності договору. Відповідно, обґрунтованим є рішення місцевого суду за першою позицією, а за іншими позиціями висновки місцевого суду в цій частині судового рішення підлягають вилученню з залишенням висновків тільки за першою позицією.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Колегія суддів знаходить обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що укладений з позивачем договір суперечить діючому законодавству.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає господарська діяльність, зокрема із надання фінансових послуг.

Згідно з п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» під фінансовою установою слід розуміти юридичну особу, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Такими фінансовими послугами, як зазначено у п.п. 2, 6, 11 - 1 ч. 1 ст. 4 цього ж Закону, вважаються довірче управління фінансовими активами, надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту та адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 34 даного Закону передбачено, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 вказаного Закону здійснення такої діяльності дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 02 червня 2011 року № 3462-VІ (введено в дію з 09 січня 2012 року) фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом провести свою діяльність у відповідність із вимогами цього Закону.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган), затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів дня придбання товарів у групах (розпорядження від 09 жовтня 2012 року № 1676 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах»).

Фінансовим установам цим законом було надано час протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність до вимог цього Закону, тобто до 09 січня 2013 року.

Оскільки спірний договір між сторонами був укладений 14 лютого 2013 року, тобто після 09 січня 2013 року, то відповідач не момент укладення договору зобов'язаний був отримати ліцензію, однак не вчинив таких дій.

Визнавши недійсним договір з вказаної підстави, суд першої інстанції обґрунтовано застосував наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України, з поверненням позивачу сплачених ним 6400 грн.

Поряд з цим колегія суддів знаходить недоведеним позов по іншим позиціям недійсності правочину, виходячи з наступного.

Відповідно до положень, закріплених у частині першій, пункті 7 частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, згідно з пунктом 7 частини третьої статті 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України "Про захист прав споживачів" закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі нормативне визначення поняття "пірамідальної схеми" не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до "пірамідальної схеми".

Аналіз пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" дає підстави для висновку, що поняття "пірамідальна схема" у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення оплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації "пірамідальної схеми" необхідна наявність усіх зазначених ознак у сукупності.

Відсутність будь-якої з вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як "пірамідальної", тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Висновок про саме таке застосування статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" міститься в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа № 6-14цс13).

Колегія суддів вважає недоведеними позовні вимоги щодо фінансової піраміди, нечесної підприємницької практики відповідача, несправедливості і непрозорості договору, недобросовісних дій відповідача по відношенню до позивача, помилки останнього або введення його в оману. На підтвердження позовних вимог в цій частині позивач не надав достатніх доказів.

Не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги про скасування рішення місцевого суду і про постановлення нового рішення про відмову у позові у зв'язку з тим, що договір укладений з позивачем не підлягав ліцензуванню, оскільки не підпадає під поняття надання фінансових послуг. З наведених вище підстав колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що договір, укладений сторонами, підпадає під поняття надання фінансових послуг, а тому така діяльність відповідача потребувала ліцензуванню з 09 січня 2013 року. Такої ліцензії у відповідача не було на день укладення договору 14 лютого 2013 року.

Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК України, ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з апелянта необхідно стягнути судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп., так як ПП "Грандфінресурс" не сплатило вказану суму судового збору при подачі апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 291, 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Грандфінресурс" задовольнити частково.

Мотивувальну частину рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 травня 2014 року у даній справі змінити, вилучивши з неї висновки суду про визнання договору недісним з інших підстав, окрім відсутності ліцензії у Приватного підприємства "Грандфінресурс" на укладення договору.

В інших частинах рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Стягнути з Приватного підприємства "Грандфінресурс" 243 грн. 60 коп. судового збору на рахунок 31211206780002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач - УДКС у м. Суми (Суми), 22030001, Банк одержувача ГУДКСУ у Сумській області.

Рішення апеляційного суду набрало законної сили, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -