Постанова № 39710958, 05.02.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 р. справа № 804/16834/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

при секретарі судового засідання Трайдук С.В.

представник позивача не прибув

представник відповідача не прибув

третя особа не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "АІСЕ Україна" до Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 про визнання незаконними дій по зверненню стягнення на заставлене майно автомобіль марки CHERY QQ, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, 2007 року випуску, та зобов'язання вчинити дії щодо заставленого майна автомобіль марки CHERY QQ, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, 2007 року випуску, а саме винести постанову про зняття арешту з автомобіля, -

ВСТАНОВИВ :

11 грудня 2013 р. засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "АІСЕ Україна", в якій позивач просить суд:

- зобов'язати державного виконавця Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції вчинити дії щодо заставленого майна автомобіль марки CHERY QQ, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, 2007 року випуску, які направлені на звільнення даного майна з під арешту, а саме винести постанову про зняття арешту з автомобіля, яку направити у відповідні органи;

- визнати дії державного виконавця Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції по зверненню стягнення на заставлене майно автомобіль марки CHERY QQ, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, 2007 року випуску - незаконними (а.с. 3-5

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідності до положень ч. 4 ст. 54 ЗУ "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний повідомити заставодержателя про звернення стягнення на заставлене майно у виконавчому провадженні, стягувачем по якому не є заставодержатель. Однак, в порушення ст. 54 вказаного закону, державний виконавець не повідомляв ПАТ "АІСЕ Україна" про звернення стягнення на заставлене майно у виконавчому провадженні по якому стягувач не є заставодержатель. Таким чином, державний виконавець Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області не має законного права та підстав для звернення стягнення на заставлене майно на користь стягувача, який не є заставодержателем. Позивач вважає незаконними дії відповідача, такими, що порушують його право на заставлене майно, у зв'язку із чим він звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 р. відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 1-2).

У судове засідання 05.02.2014 р. представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду (а.с. 76), до суду не прибув, через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надав письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача (а.с. 66).

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду (а.с. 75), у судове засідання не прибув, проти задоволення позовних вимог заперечував, надав до суду письмові заперечення проти позову (а.с. 58), в яких зазначив, що після того як державному виконавцю стало відомо про те, що автомобіль боржника являється заставним майном, згідно заяви боржника від 03.09.2013 року, державним виконавцем підготовлено лист та направлено до заставодержателя, в якому роз'яснено про право звернення до суду з позовом про зняття з арешту.

Третя особа, належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду (а.с. 72) в судове засідання не прибула, про причини своєї неявки суд не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звернулась.

Дослідивши всі матеріали справи, враховуючи позицію сторін по справі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69 - 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22 червня 2007 року між Приватним акціонерним товариством "АІСЕ Україна" (далі - ПАТ "АІСЕ Україна", позивач) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, третя особа) було укладено угоду № 167067, предметом якої є надання третій особі послуг направлених на отримання автомобіля. В ході належного виконання умов угоди, третьою особою було отримано автомобіль марки CHERY QQ, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, 2007 року випуску, який він зареєстрував на своє ім'я у відповідному МРУВ ДАІ.

17 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 було посвідчено договір застави автомобіля марки CHERY QQ, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, 2007 року випуску. Сторонами по даному договору застави виступають позивач та ОСОБА_1. Даний договір застави був укладений між сторонами з метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою № 167067 від 22 червня 2007 року, яка укладена між ОСОБА_1 та позивачем.

Станом на 04.12.2013 року вказаний договір застави є чинним та таким, що підлягає виконанню у разі порушення заставодавцем вимог угоди, яку забезпечує договір застави.

З матеріалів справи вбачається, що 22.04.2013 року до Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції надійшла заява від Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з виконавчим листом № 2-1109/11 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь банку грошової суми у розмірі 54352,44 грн.

24.04.2013 року державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, на підставі виконавчого документу, а саме виконавчого листа №2-1109/11.

В подальшому, постановою державного виконавця Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, винесеною у виконавчому провадженні ВП № 37705812 на виконання виконавчого листа у справі №2-1109/11, накладено арешт на майно боржника, та оголошено заборону на його відчуження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Положеннями ст. 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, у заставодержателя виникає право на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави у випадку невиконання боржником зобов'язання. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя.

Частиною 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ч.6 ст. 54 зазначеного Закону, за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені ст. 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, лише після задоволення його вимог, залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

З огляду на викладене, та враховуючи те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета застави можливо у випадку порушення боржником зобов'язання та те, що залишок коштів після задоволення вимог заставодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, суд дійшов висновку, що факт накладення арешту на автомобіль не може порушувати переважне право заставодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в заставі.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження», не заборонено здійснювати опис та накладати арешт на майно, що перебуває у заставі.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст.26 Закону України «Про заставу», заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Вищенаведеними нормами закону встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом є правом кредитора, відповідно звернення стягнення на заставлене майно є правом заставодержателя. Так, забезпечення виконання зобов'язання може відбутися, зокрема, і за рішенням суду шляхом стягнення коштів з боржника, або сплатою боржником заборгованості добровільно, що автоматично припинить звернення стягнення на майно.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» встановлено право звернення стягнення на заставлене майно. Так, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.

Таким чином, позивачем не надано суду доказів, якими вирішено питання про звернення стягнення на предмет застави згідно договору від 23.10.2007 р. № 490050092.

Відповідно до додатку № 1 до угоди № 167067 від 22.06.2007 р., сторони за домовленістю оцінюють предмет застави у 33650,00 гривень.

Проте, судом згідно позовної заяви встановлено, що заборгованість третьої особи по виконанню зобов'язань по угоді № 167067 станом на 04.12.2013 року складає 26690,33 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки судом встановлено, що наявні умови, передбачені ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», а саме вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, то діями державного виконавця щодо накладення арешту на майно не порушується право позивача.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивач не реалізував свого права на звернення на предмет застави у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак дії державного виконавця щодо накладення арешту на предмет застави суд визнає правомірними.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд вважає, що відповідач достатньо довів правомірність своїх дій, а вимоги позивача не знайшли підтвердження та спростовані матеріалами справи, тому, враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "АІСЕ Україна", а отже, про відмову в задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, передбачених ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки рішення ухвалено не на користь позивача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 10 лютого 2014 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 11, 69 - 71, 94, 86, 122, 160 - 163, 181, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "АІСЕ Україна" до Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 про визнання незаконними дій по зверненню стягнення на заставлене майно автомобіль марки CHERY QQ, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, 2007 року випуску, та зобов'язання вчинити дії щодо заставленого майна автомобіль марки CHERY QQ, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, 2007 року випуску, а саме винести постанову про зняття арешту з автомобіля - відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 10 лютого 2014 року.

Суддя С. В. Прудник