Рішення № 39707630, 09.07.2014, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/8622/13-ц

Провадження № 2/500/772/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2014 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого - судді Пепеляшкова С.М.

при секретарі - Зінзівєр С.В.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідачів - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просить визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що складається з трьох кімнат, житловою площею 46,1 кв.м., загальною площею 66 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 за набувальною давністю, посилаючись на те, що 16 березня 1998 року між ним та відповідачкою ОСОБА_4, яка діяла в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, який було зареєстровано на Одеській товарній біржі. Рішеннями апеляційного суду Одеської області від 07 травня 2013 року було визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та визнано за ним право власності на 1/2 частину даного житлового будинку. Вважає, що він оплатно та добросовісно заволодів даним житловим будинком, продовжує відкрито та безперервно ним володіти більше 15 років, а тому просить визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку за набувальною давністю.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили задовольнити позов.

Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу між сторонами було зареєстровано 16 березня 1998 року, прововідносини між сторонами виникли 16 березня 1998 року, а отже ст.344 ЦК України не може бути до них застосована, оскільки відповідно до прикінцевих та перехідних положень ЦК України, її дія не поширюється на правовідносини, які виникли раніше 01 січня 2001 року. До того ж позивач відповідно до договору купівлі-продажу набув право власності, а оскільки він був власником спірного житлового будинку, за ним не може бути визнане право власності за набувальною давністю, оскільки для цього особа має заволодіти чужим майном, а не бути його власником.

Вислухавши сторони та їхніх представників, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п.8 прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ст.344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Як було встановлено в судовому засіданні, 16 березня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, було укладено договір купівлі-продажу № 2970, відповідно до якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 купив житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2010 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на будинок по АДРЕСА_1, додатковим рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 02 березня 2011 року було визнано дійсним договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7

Рішеннями апеляційного суду Одеської області від 07 травня 2013 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 24 листопада 2010 року та додаткове рішення від 02 березня 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на житловий будинок та визнання дійсним договору купівлі-продажу скасовано, визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 Одеської області, в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 лютого 2006 року та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2006 року встановлено, що ОСОБА_1, починаючи з 1998 року, постійно мешкав разом зі своєю сім'єю в будинку по АДРЕСА_1.

Оскільки позивач ОСОБА_1 в 1998 році уклав договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, з цього часу почав проживати в даному житловому будинку, продовжує проживати там і на даний час, а отже добросовісно заволодів чужим нерухомим майном, відкрито володіє ним та безперервно володів ним більше десяти років, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. Посилання представника відповідачів на те, що дія ст.344 ЦК України не поширюється на дані правовідносини, оскільки вони виникли до 01 січня 2001 року, суд не приймає до уваги, оскільки в п.11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року. При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. Отже, з вищенаведеного вбачається, що дія ст.344 ЦК України поширюється й на ті відносини, які виникли до 01 січня 2001 року, зокрема, в даному випадку - з 16 березня 1998 року, з тим лише обмеженням, що до строку, який дає позивачеві право на набуття права власності за набувальною давністю на житловий будинок, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст. ст.10, 60, ч.3 ст.61, 212, 213 ЦПК, ст. 344 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що складається з трьох кімнат, житловою площею 46,1 кв.м., загальною площею 66 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя