Постанова № 39707512, 09.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р. Справа№ 927/307/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 09.07.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» на рішення господарського суду Чернігівської області від 06.05.2014 року

у справі №927/307/14 (суддя Белов С.В.)

за позовом Ніжинського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі»

про стягнення 19 393 994,83 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 06.05.2014 року у справі №927/307/14 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 17 780 274,04 грн. боргу, 9 075,09 грн. пені, 1 815,02 три відсотки річних, 67 040,25 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 06.05.2014 року у справі №927/307/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» в повному обсязі. В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою від 03.06.2014 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №927/307/14 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Прокурор приймав учать у судових засіданнях, в яких надав свої пояснення та заперечив проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 14.11.2013 року у справі №927/307/14 - без змін.

Представник позивача приймав участь у судових засіданнях, в яких надав свої пояснення та заперечив проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 14.11.2013 року у справі №927/307/14 - без змін.

Представник відповідача приймав участь у судових засіданнях, в яких надав свої пояснення щодо суті спору, підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 06.05.2014 року у справі №927/307/14 в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» 9 075,09 грн. пені, 1 815,02 три відсотки річних та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» в частині стягнення пені та 3% річних.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та товариством з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» було укладено договір №13/3177-ТЕ-39 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність у 2013 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах зазначеного договору (а.с. 14-19).

Відповідно до п. 2.1 договору визначено обсяг постачання газу, у відповідності до якого передбачено, що продавець (позивач) передає покупцеві (відповідачу) в період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року газ обсягом до 19 281,000 тис.куб.м.

Пунктом 5.2 договору сторонами визначено ціну газу.

У відповідності до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу протягом січня-квітня, вересня-грудня 2013 року, січня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 17 780 274,04 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.10.2013 року, 30.11.2013 року, 31.12.2013 року, 31.10.2013 року, 30.11.2013 року, 31.12.2013 року (а. с. 20-25).

Однак, відповідач вчасно не виконав свої зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу, внаслідок чого, публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» про стягнення 17 780 274,04 грн., пеню у розмірі 1 120 884,15 грн., інфляційні нарахування у розмірі 103 041,25 грн., три відсотки річних у розмірі 389 795,39 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 17 780 274,04 грн., пені у розмірі 9 075,09 грн. за період з 14.02.2013 року по 18.02.2013 року та трьох відсотків річних у розмірі 1 815,02 грн. за період з 14.02.2013 року по 18.02.2013 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 103 041,25 грн. втрат внаслідок інфляційних процесів та в решті позовних вимог про стягнення пені і 3% річних відмовлено.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права. Так, 19.02.2013 року ухвалою господарського суду Чернігівської області у справі №927/184/13-г у відношенні ТОВ «НіжинТеплоМережі» порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому відповідач вважає, що суд першої інстанції невірно дав правову оцінку Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зокрема застосування мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України та п. 1, п. 7 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Під час розгляду справи достовірно було встановлено факт поставки відповідачу товару за період протягом січня-квітня, вересня-грудня 2013 року, січня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 17 780 274,04 грн., що підтверджується вищевказаними актами прийому-передачі, які підписані сторонами та скріплені печатками.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу не виконав. У зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 17 780 274,04 грн.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №13/3177-ТЕ-39 від 28.12.2012 року у сумі 17 780 274,04 грн. на час прийняття рішення першою інстанцією не погашена, розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 17 780 274,04 грн. підлягає задоволенню.

На переконання судової колегії, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем свого договірного обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 120 884,15 грн. за прострочку виконання зобов'язання за період з 14.02.2013 року по 27.02.2014 року.

Відповідно до ст. 230 ГК України передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору, покупець зобов'язався (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Зі змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу №13/3177-ТЕ-39 від 28.12.2012 року року, позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат у розмірі 103 041,25 грн. за період з лютого 2013 року по березень 2014 року, та 3% річних від простроченої суми боргу, яка становить 389 795,39 грн. за період з 14.02.2013 року по 27.02.2014 року

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинний з 19.01.2013 року), протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Судовою колегією Київського апеляційного господарського суду встановлено, що провадження у справі №9/63б про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» порушено 21.07.2008 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Телемост». 04.02.2013 року вказана заява була залишена без розгляду. Одночасно з порушенням провадження у даній справі був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів. Отже мораторій діяв з 21.07.2008 року по 04.02.2013 року.

Провадження у справі №927/184/13-г про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» порушено 19.02.2013 року за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. Ухвалою господарського суду у справі №927/184/13-г від 19.02.2013 року введено мораторій. Отже дія мораторію почалась з 19.02.2013 року. До цього часу провадження у справі про банкрутство триває.

Таким чином, період між двома справами про банкрутство, коли не діяв мораторій, становить п'ятнадцять днів: з 04.02.2013 року по 18.02.2013 року (включно).

Пунктом 1 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Згідно з п. 2 ст. 19 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування неустойки (штрафу, пені), індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 31.07.2013 року у справі №922/874/13-г, Верховного Суду України від 12.03.2013 року у справі №3-71гс12 та від 01.10.2013 року у справі №3-27гс13.

На переконання судової колегії, у зв'язку з дією мораторію у період з 19.02.2013 року по 27.02.2014 року, вимога позивача щодо стягнення пені в розмірі 1 120 884,15 грн. за прострочку виконання зобов'язання за період з 14.02.2013 року по 27.02.2014 року підлягає частковому задоволенню у розмірі 9 075,09 грн. за період з 14.02.2013 року по 18.02.2013 року (включно).

Разом з цим, провадження у справі № 927/184/13-г про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі», порушено 19.02.2013 року відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в новій редакції, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань за період з лютого 2013 року по березень 2014 року та трьох відсотків річних за період з 19.02.2013 року по 27.02.2014 року.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають, а позовні вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних підлягає частковому задоволенню за період з 14.02.2013 року по 18.02.2013 року (включно) у розмірі 1 815,02 грн.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 06.05.2014 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 06.05.2014 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Чернігівської області від 06.05.2014 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» - без задоволення. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі» на рішення господарського суду Чернігівської області від 06.05.2014 року у справі №927/307/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 06.05.2014 року у справі №927/307/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №937/307/14 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук