Ухвала суду № 39705507, 10.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20576/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

10 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Зубрицький Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТРИ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТРИ» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2014 року відмовлено в задоволенні клопотання про роз'яснення рішення.

Не погоджуючись з такими судовими рішенням, позивач подав апеляційні скарги, в яких просить апеляційну інстанцію скасувати незаконні, на його думку, постанову та ухвалу суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваних рішень, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «А-Три» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала відносини з платниками податків ТОВ «АРС Сіті», ТОВ «Грюн Вальд», ТОВ «Будівельна компанія «Підземшляхбуд» за період з 01.01.2012 по 30.06.2013.

За результатами перевірки складено акт №401/1-22-07-36884781 від 29.11.2013, відповідно до висновків якого за позивачем встановлені порушення: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 302 885 грн.; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 32 520 грн.

На підставі зазначеного Акту відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0007552207 від 11.12.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 302 885 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 75 721 грн.; №0007562207 від 11.12.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 32 520 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 8 130 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування свого рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачем надано суду достатньо належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, не відповідають вимогами чинного законодавства.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «АРС Сіті», ТОВ «Грюн Вальд» та ТОВ «Будівельна компанія «Підземшляхбуд».

Так, між ТОВ «А-Три» (підрядник) та ТОВ «Грюн Вальд» (субпідрядник) уклали договір на виконання робіт №12/06 від 12.06.2013 на будівництві об'єктів: міжнародний готельно-офісний комплекс по вул. Антоновича (Горького), 79 в Голосіївському районі та індивідуальний зблокований житловий будинок №111 по вулиці Метрологічній в Голосіївському районі м. Києва.

На виконання зазначеного договору позивачем отримані акти прийому-передачі робіт та податкові накладні на суму ПДВ 93 666,66 грн.

Також варто зазначити, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували фактичне виконання ТОВ «Грюн Вальд» своїх зобов'язань, зокрема проект будівництва, графік виконання робіт та їх фінансування, тощо. У податкових накладних, в графі «номенклатура товарів/послуг продавця» зазначено лише загальна назва наданих послуг «Виконання бмр згідно договору №12/06 від 12.06.2013» без зазначення конкретних видів робіт.

ТОВ «А-Три» (замовник) та ТОВ «Будівельна компанія «Підземшляхбуд» (виконавець) уклали договір на виконання будівельних робіт на об'єктах будівництва №04/12-12 від 04.12.2012.

На виконання зазначеного договору позивачем отримані акти прийому-передачі робіт та податкові накладні на суму ПДВ 30 972 грн.

Однак, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували фактичне виконання ТОВ «Будівельна компанія «Підземшляхбуд» своїх зобов'язань, зокрема товаро-транспортні накладні, технічна документація, тощо.

ТОВ «А-Три» (замовник) та ТОВ «АРС Сіті» (виконавець) уклали договір субпідряду №28/01-13 від 28.01.2013 на виконання будівельних робіт на об'єктах будівництва.

На виконання зазначеного договору позивачем отримані акти прийому-передачі робіт та податкові накладні на суму ПДВ 178 246 грн.

Проте, позивачем не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій ТОВ «АРС Сіті» за вище наведеним договором у зв'язку з відсутністю відповідних документів, зокрема робочого проекту з умовами виконання робіт, товаро-транспортних накладних, тощо.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо неправомірності посилань суду першої інстанції на Акти перевірок різними податковими органами контрагентів позивача, якими начебто було встановлено порушення норм податкового законодавства, оскільки всі Акти були скасовані в судовому порядку. Однак судова колегія наголошує на тому, що у даному випадку дослідженню підлягає факт реального вчинення господарської операції, формування валових витрат та податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів.

Таким чином, позивачем не доведено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту.

Отже, враховуючи все вище наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відомості про фактичне виконання укладених договорів є недостовірні, а документи, які підтверджують такі відомості є наслідками укладення фіктивних угод, а отже, судом першої інстанції було правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Щодо апеляційної скарги на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2014 року якою було відмовлено в задоволенні клопотання про роз'яснення рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 170 КАС України, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Дана норма передбачає підстави для роз'яснення судового рішення у судовому засіданні та визначає, що таке роз'яснення, за своєю суттю, є одним із способів усунення недоліків судового рішення, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом.

Слід зауважити, що роз'яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, які будуть здійснювати його виконання. Тобто, це стосується випадків, коли недотримані вимоги ясності, визначеності такого рішення адміністративного суду. Невизначеність судового рішення означає, що воно містить положення, що викликають суперечки щодо його розуміння під час виконання.

Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, а зі змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз'яснення судового рішення.

Вказана стаття КАС України передбачає можливість роз'яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню.

Дослідивши текст постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року, колегія суддів вважає, що дане судове рішення є зрозумілим, оскільки не містить положень, стосовно яких можуть виникнути суперечності щодо його розуміння.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні заяви про роз'яснення постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року, оскільки вказане рішення суду першої інстанції є чітким, ясним і додаткового роз`яснення не потребує.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТРИ» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст виготовлено 11.07.2014 року.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.