Постанова № 39700947, 08.07.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2014 р. Справа № 926/1160/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Желік М.Б.

при секретарі судового засідання І.О. Борщ

за участю представників сторін:

від прокуратури: Куцик В.Б.( посвідчення № 011165 від 24.10.2012 року)

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Чернівецької міської ради, м. Чернівці, № 01/02-18/381 від 07.04.2014 р., апеляційну скаргу прокуратури Чернівецької області від 10.04.2014р. № 05/2-144

на рішення господарського суду Чернівецької області від 31.03.2014 року (суддя М.І. Ніколаєв)

у справі № 926/1160/13

за позовом прокуратури м. Чернівці в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Чернівці,

про виконання зобов'язання за договором оренди землі та стягнення заборгованості в сумі 41 141,16 грн.

та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Чернівці

до відповідача Чернівецької міської ради

про визнання недійсним частини договору оренди землі

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Чернівецької області від 31.03.2014р. у справі № 926/1160/13 у задоволенні первісного позову прокуратури м. Чернівці в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, м. Чернівці до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Чернівці, про виконання зобов'язання за договором оренди землі та стягнення заборгованості в сумі 41 141,16 грн. - відмовлено. Зустрічний позов ФОП ОСОБА_4, м. Чернівці, до Чернівецької міської ради про визнання недійсним частини договору оренди землі задоволено частково. Визнано недійсними пункти 11.1 та 12.4 договору оренди землі №7246 від 22.06.2011 року, що укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та Чернівецькою міською радою. В решті зустрічного позову про визнання недійсним додатку № 2 до договору оренди землі від 22 червня 2011 року - відмовлено.

Рішення суду про відмову у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості в сумі 41 141,16 грн. мотивовано тим, що п.11.1 спірного договору, який передбачає сплату одноразового внеску на розвиток соціально-культурної інфраструктури м. Чернівців, є недійсним, а відтак не тягне за собою жодних правових наслідків.

Рішення суду про часткове задоволення зустрічного позову, зокрема, про визнання недійсними пунктів 11.1 та 12.4 договору оренди землі №7246 від 22.06.2011 року, мотивоване тим, що такі пункти договору не відповідають нормам чинного законодавства України, зокрема, нормам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Рішення суду про відмову у задоволенні зустрічного позову в частині визнання додатку № 2 до договору оренди недійсним мотивоване тим, що такий додаток до договору підписаний та скріплений печаткою лише в односторонньому порядку відповідачем за первісним позовом, він не вчинений у формі двостороннього правочину, а відтак не може бути визнаний недійсним.

В апеляційній скарзі Чернівецька міська рада просить прийняте рішення в даній справі скасувати та прийняти нове, яким первісний позов задоволити повністю, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити, мотивуючи це тим, що Положенням про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях передбачено сплату орендарем одноразового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста за фактичне користування земельною ділянкою; рішення органів місцевого самоврядування є обов'язковими до виконання; зміст договору, укладеного на підставі рішення органу місцевого самоврядування має відповідати цьому акту; сторони на основі вільного волевиявлення врегулювали свої відносини; крім того, відповідач вже частково виконав свій обов'язок та сплатив частину одноразового внеску.

В апеляційній скарзі прокуратура Чернівецької області просить прийняте рішення в даній справі скасувати та прийняти нове, яким первісний позов задоволити повністю, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити, мотивуючи це тим, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не застосовується до спірних правовідносин про стягнення одноразового внеску на розвиток соціально-культурної інфраструктури міста, який фактично є платою за фактичне користування земельною ділянкою; а спірні пункти договору відповідають чинному законодавству та повинні виконуватися сторонами.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційних скаргах та у відзиві, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги слід задоволити частково, рішення господарського суду першої інстанції - скасувати частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.06.2010 року між ТОВ «Імперіал Трейд Груп» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі - продажу, за яким остання придбала нежитлову будівлю АДРЕСА_1.

Згідно копії Свідоцтва про державну реєстрацію від 13.01.2004 року ОСОБА_4 (далі - відповідач за первісним позовом) зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Згідно п. 5 даного Договору земельна ділянка, площею 0,0547 га, на якій розташована нежила будівля, перебуває у користуванні продавця на підставі договору оренди землі, зареєстрованого у Чернівецькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК».

Згідно ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, у випадку переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає в набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об'єкти, а звідси виникає обов'язок плати за землю, враховуючи те, що використання землі в Україні є платним (ст. 206 ЗК України).

Рішенням 8 сесії VІ скликання Чернівецької міської ради від 28.04.2011 року №157 вирішено надати підприємцю ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,1086 га в оренду для обслуговування будівлі на 10 років та зобов'язано сплатити кошти в еквіваленті орендної плати на розвиток інфраструктури м. Чернівців з 17.06.2010 року за фактичне користування земельною ділянкою. (пункти 18 та 18.2 рішення).

Даним рішенням також зобов'язано осіб, яким надаються в оренду земельні ділянки, укласти протягом 45 календарних днів з дня прийняття цього рішення з Чернівецькою міською радою договори оренди землі та сплатити кошти на розвиток інфраструктури м. Чернівців відповідно до умов договору.

Докази визнання незаконним даного рішення у встановленому порядку у матеріалах справи відсутні.

22.06.2011 року між сторонами укладено договір оренди землі №7246, зареєстрований управлінням Держкомзему у м. Чернівцях 09.07.2012 року за №731010004001, відповідно до умов якого Чернівецька міська рада (Орендодавець) на підставі рішення 8 сесії VІ скликання Чернівецької міської ради від 28.04.2011 року №157 надала, а підприємець ОСОБА_4 (Орендар) прийняла в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування будівлі, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (пункт 1.1 договору).

Згідно ст.210 ЦК України даний правочин (договір) вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно пунктів 2.1. та 2.3. договору в оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,1086 га, нормативно грошова оцінка згідно витягу з технічної документації якої становить 2592271,00 грн., економіко-планувальна зона №89.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що він укладений строком на десять років і діє до 22.06.2021 року.

Річна орендна плата визначається відповідно до чинного законодавства, розрахована згідно з додатком №1 цього договору та за повний рік оренди становить 116652,21 грн. Орендна плата щорічно індексується у відповідності з чинним законодавством України, орендар щорічно станом на 1 січня поточного року проводить перерахунок річної орендної плати. Орендна плата вноситься орендарем рівними частинами в строк до 30 числа місяця за звітним. (пункти 4.1, 4.3, 4.4. договору).

Відповідно до пункту 11.1. договору оренди орендар сплачує одноразовий внесок в сумі 118205,15 грн. на розвиток соціально-культурної інфраструктури м. Чернівців (цільовий фонд соціально-економічного розвитку міста). Орендар сплачує одноразовий внесок протягом одного року після державної реєстрації цього договору.

Пунктом 12.4. договору передбачено, що в разі несвоєчасної сплати одноразового внеску на розвиток соціально-культурної інфраструктури м. Чернівців в термін, визначений цим договором, нараховується пеня в розмірі 0,1% (відсотка) від нарахованої суми внеску за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати.

Додаток № 2 до договору, який відповідно до пункту 13.4 договору є його невід'ємною частиною, містить складений та підписаний в односторонньому порядку представниками відповідача розрахунок одноразового внеску на розвиток соціально-культурної інфраструктури м. Чернівців на суму 118205,15 грн. за період з 17.06.2010 року по 21.06.2011 року та дублює передбачене пунктом 11.1 договору зобов'язання позивача сплатити одноразовий внесок на розвиток соціально-культурної інфраструктури м. Чернівців.

Актом прийому-передачі земельної ділянки на місцевості від 22.06.2011 року сторони засвідчили передачу орендарю в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Отже, в пункті 11.1. договору оренди передбачено обов'язок орендаря сплатити одноразовий внесок в сумі 118205,15 грн. на розвиток соціально-культурної інфраструктури м. Чернівців, який фактично згідно Рішення 8 сесії VІ скликання Чернівецької міської ради від 28.04.2011 року №157 є платою за фактичне користування земельною ділянкою з 17.06.2010 року, тобто з моменту придбання нерухомого майна, яке розташоване на орендованій земельній ділянці.

Згідно пункту 4.9 Положення "Про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельну ділянку у м. Чернівцях", затвердженого Рішенням 33 сесії міської ради V скликання 23.10.2008 року №715, орендар сплачує одноразовий внесок на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста за фактичне користування земельної ділянки з дати прийняття рішення сесії про надання йому дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель запасу міста до дати укладення Договору оренди землі.

Пунктом 4.10 вищевказаного Положення (з урахуванням змін, що внесені Рішенням 22 сесії міської ради VІ скликання від 29.03.2012 року №467) передбачено, що при переході права власності на будівлю або споруду одноразовий внесок справляється з дня виникнення права власності на будівлю або споруду до дати укладення договору оренди землі, якщо інше не передбачено рішенням міської ради.

Разом з тим, слід зазначити, що як вбачається з листа Фінансового управління Чернівецької міської ради від 27.11.2013 року №10/03-11/2133 30.08.2013 року до міського бюджету м. Чернівці надійшли кошти, сплачені відповідачем за первісним позовом, а саме 4257,01 грн. пені та 81 500,0 грн. внеску на розвиток соціально-культурної інфраструктури за Договором оренди землі № 7246 від 22.06.2011 року (а.с.29).

Відтак, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення залишку основної заборгованості в розмірі 36750,15 грн. на підставі п. 11.1 договору оренди, та пені станом на 10.12.2013 року в розмірі 4391,01 грн. на підставі п. 12.4. Договору оренди.

Відповідач за первісним позовом фізична особа - підприємець ОСОБА_4, м. Чернівці, звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними вищезазначених пунктів 11.1, 12.4 Договору оренди землі від 22.06.2011 року та додатку № 2 до договору оренди.

Свої вимоги мотивує тим, що оспорювані пункти договору узгоджені сторонами на підставі вищезазначеного Положення, а п.п. 4.9, 4.10 Положення суперечать вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема, статті 40, яка регулює пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Зауважує, що згідно ст. 4 ГПК України суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Крім того, покликається на п. п.2, 6 Розділу «Перехідні положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно якого закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

Зазначає, що в даному випадку відносини повзяані з орендою землі, регулюються Законом України «Про оренду землі». Даний Закон не передбачає здійснення орендарем жодних одноразових внесків на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста в разі укладення договорів оренди землі.

Згідно частини 1 ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на певній території.

Згідно ст.648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Як вбачається з аналізу вищенаведеного, п. 11.1 Договору оренди землі відповідає пункту 4.9. Положення «Про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельну ділянку у м. Чернівцях", затвердженого Рішенням 33 сесії міської ради V скликання 23.10.2008 року №715.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

На день укладення договору оренди землі від 22.06.2011 року дане рішення було чинним, докази визнання його незаконним у встановленому порядку відсутні.

Згідно ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ч.3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Зокрема, щодо умов договору оренди землі, то його істотні умови передбачені у статті 15 спеціалізованого Закону України «Про оренду землі». Однак, такий їх перелік не є вичерпний, що підтверджує ч.3 ст. 15 даного Закону.

Частиною 3 статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (аніж перелічені у ч.1), зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», на який покликається позивач за зустрічним позовом та суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Даний Закон України прийнято 17.02.2011 року, набрання чинності - 12.03.2011 року.

Згідно чинного Закону України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» врегульовує відносини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно зазначеної статті порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Даною нормою також передбачено граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

У свою чергу, п. 11.1 договору оренди землі від 22.06.2011 року № 7246 передбачає фактично плату за фактичне користування орендованою земельною ділянкою з моменту придбання нерухомого майна на спірній земельній ділянці до моменту договірного врегулювання відносин між сторонами щодо земельної ділянки, на якій розташована придбане нерухоме майно, що не суперечить нормам чинного законодавства.

Відтак, апеляційний господарський суд, враховуючи все вищенаведене, вважає, що посилання місцевого суду та відповідача на норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є безпідставним, оскільки цей Закон регулює містобудівну діяльність при здійсненні забудови територій, а ст. 40 цього Закону регулює пайову участь замовників, які мають намір щодо забудови земельної ділянки, у розвитку інфраструктури населеного пункту. Проте, за договором оренди землі відповідачу надана земельна ділянка в оренду для обслуговування нежитлових приміщень, а не для забудови, і внесок, передбачений умовами договору, не є пайовою участю забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, а є платою за фактичне користування земельною ділянкою до укладення договору оренди землі.

Слід зазначити, що у матеріалах справи наявна копія Договору № 295 від 11.06.2012 року про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Чернівці, укладеного між Чернівецькою міською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4

Як вбачається з Договору, директор Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, який діяв від імені Чернівецької міської ради, діяв на підставі, зокрема, статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до п. 1.1 цього Договору замовник (відповідач за первісним позовом) зобов'язується взяти участь у розвитку інфраструктури міста при здійсненні реконструкції під ресторан, пивний бар, офісні приміщення на АДРЕСА_1.

При цьому, пайовий внесок в сумі 21810,10 грн. підлягає сплаті до 30.11.2012 року (п. 2.3 та 2.4 договору про пайову участь).

Як вбачається з матеріалів справи, пайовий внесок в сумі 21 810,10 грн. відповідачем сплачено у повному обсязі (квитанція від 03.12.2012 року).

З аналізу фактичних обставин справи, наявних доказів у матеріалах справи та вищезазначених законодавчих положень у сукупності, вбачається, що відповідачем за первісним позовом згідно вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було сплачено на підставі іншого Договору одноразовий внесок на розвиток соціальної інфраструктури міста у зв'язку з реконструкцією приміщення на АДРЕСА_1, яке було придбано ним по Договору купівлі - продажу від 17.06.2010 року.

Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням того, що користування (оренда) землі в Україні є платним, сторони не були позбавлені можливості врегулювати окремою угодою чи додатковою угодою до даного договору питання оплати за фактичне землекористування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно відповідача за період з моменту виникнення права власності на нерухомість до дати проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Проте всупереч своїм таким висновкам, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що сторони вже врегулювати на свій розсуд свої відносини щодо здійснення плати за фактичне користування земельною ділянкою у спірному пункті 11.1 договору оренди землі, що відповідає принципу свободи договору та не суперечить нормам чинного законодавства.

Згідно положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений і без включення в нього недійсної частини.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 року № 11).

Апеляційний господарський суд погоджується з доводами скаржників та приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено недодержання сторонами в момент укладення договору вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, а спірні пункти договору є результатом вільного волевиявлення сторін.

Враховуючи те, що спірні пункти договору відповідають акту органу місцевого самоврядування, чинного на момент реєстрації (вчинення) договору, непоширення дії Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на спірні правовідносини між сторонами з приводу врегулювання відносин у сфері плати за землю, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про визнання пп.. 11.1 та 12.4. недійсними, а відтак, приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсними п.п. 11.1 та 12.4. Договору оренди землі від 22.06.2011 року.

Щодо позовної вимоги зустрічного позову про визнання недійсним додатку №2 до договору оренди землі від 22.06.2011 року, то слід зазначити наступне.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (ст. 181 ГК України).

Такий спірний додаток до договору оренди землі від 22.06.2011 року відповідно до пункту 13.4 договору є його невід'ємною частиною та фактично є розрахунком одноразового внеску на розвиток соціально-культурної інфраструктури м. Чернівців, складений та підписаний лише в односторонньому порядку представниками відповідача та скріплений тільки відбитком його печатки. Це означає, що додаток до договору не вчинено у формі правочину, а тому його не може бути визнано недійсним.

Додаток № 2 до договору оренди землі як розрахунок суми одноразового внеску на розвиток соціально-культурної інфраструктури міста Чернівців обґрунтовує розмір такого внеску з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки за конкретні періоди нарахування внеску, є похідним від п. 11.1 договору оренди землі та лише конкретизує його, а відтак визнання його недійсним не може призвести до поновлення прав позивача навіть у разі їх порушення.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсним додатку № 2 до договору оренди землі від 22.06.2011 року обґрунтованим та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення в цій частині. Враховуючи вищенаведене, зустрічний позов не підлягає до задоволення в цілому.

Таким чином, враховуючи те, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваних пунктів договору оренди землі 11.1 та 12.4 недійсними, орендар (відповідач за первісним позовом) зобов'язаний виконати свої обов'язки, передбачені цими пунктами.

Отже, апеляційний господарський суд, перевіривши наданий позивачем за первісним позовом розрахунок заборгованості, вважає, що позовна вимога Чернівецької міської ради про стягнення з відповідача 36 750,15 грн. основної заборгованості на підставі п. 11.1 Договору оренди землі від 22.06.2011 року є підставною та підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги первісного позивача Чернівецької міської ради про стягнення з відповідача пені у розмірі 4391, 01 грн. , то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В даному випадку відповідач за первісним позовом порушив виконання свого грошового зобов'язання, передбаченого п. 11.1 договору оренди землі, яке він повинен був виконати до 09.07.2013 року включно, однак частково виконав лише 30.08.2013 року, сплативши 81500,0 грн. основного боргу.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Постанова Верховного суду України від 7 листопада 2011 року).

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені. (п.1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. (п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 10.07.2013 року (перший день порушення зобов'язання) по 30.08.2013 року (день часткової сплати) на всю суму боргу 118 250, 15 грн. - в розмірі 6149,01 грн., та за період з 31.08.2013 року по 10.12.2013 року на залишок суми боргу 36750, 15 грн. - в сумі 2499,01 грн. Всього - 154 календарні дні. Однак, враховуючи те, що відповідачем за первісним позовом 30.08.2013 року було сплачено 4 257,01 грн. пені, то кінцева розрахована сума пені, заявлена позивачем до стягнення - 4391,01 грн.

Однак апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок суми пені відповідно до вищезазначених вимог законодавства, вважає, що до стягнення з відповідача підлягає 3606,27 грн. пені за визначений позивачем період з 10.07.2013 року по 10.12.2013 року.

Враховуючи те, що відповідачем за первісним позовом 30.08.2013 року вже було сплачено 4257,01 грн. пені (що перевищує обрахований судом першої інстанції розмір пені за спірний період), то в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача пені слід відмовити.

Відтак, з відповідача за первісним позовом в доход державного бюджету України слід стягнути судовий збір в розмірі 1632, 0 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції пропорційно до задоволених вимог. Судові витрати позивача за зустрічним позовом слід залишити за позивачем за зустрічним позовом у зв'язку з відмовою в його задоволенні.

За розгляд справи в суді апеляційної інстанції з відповідача за первісним позовом слід стягнути 1522,5 грн. в доход Державного бюджету України, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги прокуратури; та 1425,0 грн. в користь Чернівецької міської ради пропорційно до задоволення апеляційної скарги, враховуючи те, що скаржниками оскаржувалося прийняте рішення в цілому (первісний та зустрічний позови).

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Чернівецької міської ради, м. Чернівці, № 01/02-18/381 від 07.04.2014 р., апеляційну скаргу прокуратури Чернівецької області від 10.04.2014р. № 05/2-144 - задоволити частково.

Рішення господарського суду Чернівецької області від 31.03.2014р. у справі № 926/1160/13 - скасувати частково. Прийняти нове рішення.

Первісний позов прокуратури м. Чернівці в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, м. Чернівці, до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Чернівці, про виконання зобов'язання за договором оренди землі та стягнення заборгованості в сумі 41 141,16 грн. - задоволити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Чернівецької міської ради (на рахунок: Місцевий бюджет міста Чернівці (цільові фонди, утворені органами місцевого самоврядування) р/р 31513931700002 в ГУДКСУ в Чернівецькій області, МФО 856135, код 37978173, код платника 50110000; 01 - департамент містобудівного комплексу та земельних відносин на розвиток соціально-культурної інфраструктури міста Чернівці) 36750, 15 грн. (тридцять шість тисяч сімсот п'ятдесят гривень п'ятнадцять копійок).

У задоволенні первісного позову прокуратури м. Чернівці в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, м. Чернівці, в частині стягнення пені в розмірі 4391,01 грн. - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсними пунктів 11.1. та 12.4. Договору оренди землі № 7246 від 22.06.2011 року - відмовити.

В решті рішення - залишити без змін.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 3154,5 грн. (три тисячі сто п'ятдесят чотири гривні п'ятдесят копійок) в доход Державного бюджету України.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 1425,0 грн. (тисяча чотириста двадцять п'ять гривень) на користь Чернівецької міської ради (м. Чернівці, Центральна пл.1 код ЄДРПОУ 36068147).

Місцевому господарському суду видати відповідні накази в порядку ст. 116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 10.07.2014 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Желік М.Б.