Рішення № 39700853, 10.07.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2014 р.Справа № 922/2176/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом ПСП Агрофірма "Прогрес" с. Лигівка до Публічне АТ "Нововодолазький молокозавод", смт. Нова Водолага про стягнення коштів в сумі 71185,07 грн. за участю сторін:

позивача -Цувін А.В.

відповідача - Пізіна К.Ю.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2014 року до суду звернулось Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Прогрес" ( надалі - позивач) та просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нововодолазький молокозавод" ( надалі - відповідач) суму основного боргу 36090,64грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами 32120,67 грн., інфляційні втрати - 685,71 грн., пеню у розмірі 2288,05 грн., судовий збір та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4000 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 159 від 06.06.2013 року на поставку сільськогосподарської продукції в частині оплати боргу .

Відповідач проти позову заперечує частково, визнає суму основного боргу, судовий збір та адвокатські послуги.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

За приписами статей 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Положеннями ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Так, 06.06.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений договір за № 159 поставки сільськогосподарської продукції ( а.с.14-17). У відповідності до п.1.1 договору позивач зобов*язався в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність відповідачу сільськогосподарську продукцію ( сировину молоко коров*яче ), що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97, надалі товар, а відповідач зобов*язався прийняти та оплатити товар на умовах , визначених даним договором. Місце передачі, сторони визначили позивача за його місцем знаходження : Харківська обл., Сахновщанський район, с. Лигівка, Тарасівка ( п.1.2 договору). Всі товаро - транспортні накладні повинні бути завірені печатками молозавода.

Оплата за товар відповідач самостійно проводить по договірним цінам, що визначаються у протоколі погодження ціни, який є невід*ємною частиною даного договору ( п.2.1 договору ).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: інших юридичних фактів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За вимогами ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 198 ГК України визначено, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Судом встановлено , що умовами договору поставки від 06.06.2013 року № 159, на підставі яких виникли зобов'язальні правовідносини сторін у справі № 922/2176/14, не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а тому застосування положень ст. 1048 ЦК України неправомірним.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову в частині стягнення 32120,67 грн. за необгрунтованістю .

Щодо стягнення з відповідача пені 2288,25 грн. та інфляційних втрат в сумі 685,71 грн., судом встановлено наступне, що - договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанови від 24.10.2011 № 25/187, від 07.11.2011 № 5002-2/5109-2010); враховуючи, що строк оплати між сторонами погоджений в п.2.5 договору від 06.06.2913 року як попередня оплата, а претензія за № 96 від 18 04.2014 року не містить доказів направлення чи вручення відповідачу.

Інфляційні збитки за своєю правовою природою є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, враховуючи, що строк оплати між сторонами погоджений в п.2.5 договору від 06.06.2913 року як попередня оплата, а претензія за № 96 від 18 04.2014 року не містить доказів направлення чи вручення відповідачу.

Суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову в частині стягнення 2288,25 грн. грн. - пені та 685,71 грн. інфляційних втрат за необгрунтованістю .

Щодо стягнення понесених витрат на правову допомогу ( послуги адвоката) в розмірі 870 грн у відповідності до договору доручення від 01.06.2010 року

Стаття 44 ГПК України передбачає, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Таким чином ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь - яким представникам.

Матеріали справи свідчать про те, що юридичні послуги надавав адвокат ОСОБА_3., про свідчить копія свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю № 343, яка додана до матеріалів справи. Крім того, до матеріалів справи додані платіжні доручення за №№ 192 від 0505.2014 року та 246 від 30.05.2014 року на загальну суму 4000 грн., відповідно якого позивач сплатив 4000 грн. послуг адвоката. Тому суд знаходить правові підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача платні за юридичне обслуговування у розмірі 4000,00 грн.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.1,2,33,44,82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ" Нововодолазький молокозавод" (Харківська обл. , смт. Нова Водолага, вул.Пролетарська, 28, р/р 26002201139 ПАТ"Райффайзен Банк Аваль" м.Київ, МФО 380805 код 00447480, ін. 00447482020) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма" Прогрес" ( Харківська обл. , Сахновщанський район, с. Лигівка, вул.Леніна,65 р/р 26007317727) АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805 код ЄДРПОУ 04258155 св.200078767, ін.042581520220) суму основного боргу 36090,64 грн., судового збору 1827 грн., та 4000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В частині стягнення суми відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 32 120,67 грн., пені 2 288,05 грн., інфляційних втрат 685,71 грн. - відмовити.

Після набрання рішення законної сили видати наказ.

Повне рішення складено 10.07.2014 р.

Суддя Л.С. Лаврова