Ухвала суду № 39697409, 03.09.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"03" вересня 2013 р.

справа № 1170/2а-1840/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 р. у справі № 1170/2а-1840/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійська ливарна компанія"

до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олександрійська ливарна компанія» звернулося з позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0000982210 від 22.05.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 455 457,00 грн.

- №0000972210 від 22.05.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 458 239,00 грн.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено повністю. Суд зазначив, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, які, на його думку, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та порушують публічний порядок, не може бути беззаперечним доказом такої нікчемності, а повинен доводитись в судовому порядку шляхом подання відповідного позову на виконання законодавчо визначених повноважень. Крім того, відповідач не довів суду фактів безтоварного характеру господарських операцій, а в судовому засіданні знайшов підтвердження факт реальності даних операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи. Просить скасувати постанову суду та відмовити у задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги

заперечував та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Повідомлений належним чином про місце, дату і час судового засідання, представник відповідача не з’явився до суду, що не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що у період з 10 квітня 2012 року по 24 квітня 2012 року посадовими особами Олександрійської ОДПІ проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Олександрійська ливарна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт №38/22-140/31907552 від 11.05.2012 р., висновками якого, зокрема, є порушення, на думку відповідача, позивачем:

- п.3.1 ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 1 060,00 грн., у тому числі за ІІ квартал 2010 року в сумі 940,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 120,00 грн., за рахунок завищення валових витрат на 4 236,00 грн., внаслідок врахування до їх складу витрат по придбанню ТМЦ від підприємств, які мають ознаки фіктивності, а саме ТОВ «Мітекс» та ПП «Дефендо» по нікчемному правочину;

- п.138.2, 138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 456 943,00 грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 року в сумі 164 944,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року в сумі 218 123,00 грн., за ІV квартал 2011 року в сумі 73 876,00 грн., за рахунок завищення валових витрат на 1 986 705,00 грн., внаслідок врахування до їх складу витрат по придбанню ТМЦ від підприємств, які мають ознаки фіктивності, а саме ПП «Шале», ТОВ «Транс Агентство Сервіс», ПП «Дефендо»;

- п.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 752,00 грн. в том числі за травень 2010 року на 752,00 грн., за рахунок завищення податкового кредиту, внаслідок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТОВ «Мітекс», яке має ознаки фіктивності по нікчемним правочинам.

- п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 397 362,00 грн., в тому числі: за березень 2011 року на суму 96,00 грн., за квітень 2011 року на суму 43 798,00 грн., за травень 2011 року на 59 586,00 грн., за червень 2011 року на 65 265,00 грн., за липень 2011 року на 74 340,00 грн., за серпень 2011 року на 53 585,00 грн., за вересень 2011 року на 59 962,00 грн., за жовтень 2011 року на 37 701,00 грн., за листопад 2011 року на 6029,00 грн., за рахунок завищення податкового кредиту, внаслідок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від ПП «Дефендо», ПП «Шале», ТОВ «Транс Агентство Сервіс», які мають ознаки фіктивності по нікчемних правочинах (а.с.39-107 Т.1).

22.05.2012 р. Кіровоградською ОДПІ на підставі акту перевірки винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення (а.с.37, 38 Т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту апеляційної скарги, висновки позивача про нікчемність правочинів, укладених із переліченими вище контрагентами, ґрунтуються на актах перевірок цих контрагентів, якими встановлено, що останні не мають основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарських операцій. Крім того, ТОВ «Транс

Агентство Сервіс» виписано податкові накладні, які не відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України, а тому не можуть бути підставою для формування податкового кредиту (п.198.6 ст. 198 ПКУ).

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість таких доводів, з чим колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року):

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред’являються вимоги до суб’єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб’єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Щодо правомірності віднесення до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого за операцією з ТОВ «Транс Агентство Сервіс», слід зазначити, відповідно Узагальнюючої податкової консультації щодо окремих питань відображення у податковому обліку з податку на додану вартість звітного періоду податкових накладних, виписаних у попередніх періодах, та формування на їх підставі податкового кредиту, затвердженої наказом ДПС України від 16.02. 2012 р. № 127, порушенням порядку заповнення податкової накладної вважатиметься перш за все відсутність у податковій накладній хоча б одного показника, який є обов’язковим реквізитом податкової накладної (перераховані у підпунктах "а"-"і" пункту 201.1 статті 201 розділу V Кодексу), а також невідповідність показників, зазначених у податковій накладній, умовам поставки (ціна, вартість, номенклатура, кількість товару тощо). Вбачається, що допущена помилка у податковій накладній не вплинула на податкові зобов’язання та не заважала ідентифікації юридичної особи, тому не може слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на податковий кредит.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 р. у справі № 1170/2а-1840/12 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун