Ухвала суду № 39694109, 10.07.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2751/14 Головуючий у 1-й інстанції: Нестеренко Т.В.

Суддя-доповідач: Кочеткової І.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого Кочеткової І.В.,

Суддів Маловічко С.В.,

Пільщик Л.В.,

При секретарі Книш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання заповіту недійним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 квітня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер його батько ОСОБА_6, який 16 квітня 2002 року заповів все своє майно онучці ОСОБА_7

Посилаючись на те, що раніше складеним заповітом від 22 березня 2002 року батько розпорядився всім своїй майном на користь позивача, наміру змінювати свою волю не мав, про складання нового заповіту на користь онуки нікому нічого не казав і свій підпис на ньому не ставив, просив про задоволення позову з підстав, передбачених ст.ст.225, 1257 ЦК України.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 30 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції ОСОБА_3 посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що по справі не встановлено обставин, які безспірно свідчили, що при складенні заповіту були порушені вимог закону щодо форми та порядку посвідчення, доказів невідповідності змісту заповіту волі покійного не має, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Висновки суду відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_6, після смерті якого залишилася земельна ділянка, площею 10,31 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Чорноземненської сільської ради Якимівського району, Запорізької області ( а.с. 57, 78).

За заповітом від 22 березня 2002 року, посвідченим Чорноземненською сільською радою, своє право на земельну ділянку (пай) ОСОБА_6 заповів ОСОБА_3 (а.с.47).

16 квітня 2002 року ОСОБА_6 склав інший заповіт, яким все своє майно він заповів ОСОБА_7, яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_7 (а.с.29,30,67).

Позивачеві ОСОБА_3, який являється рідним сином померлого, судовим рішенням від 10 жовтня 2011 року надано додатковий строк для прийняття спадщини, 28 жовтня 2011 року він подав відповідну заяву до нотаріальної контори, проте постановою приватного нотаріуса Якимівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 від 2 серпня 2012 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із наявністю спірного заповіту ( а.с.19).

За висновком судової-почеркознавчої експертизи №4-5Ф/2013 від 11 жовтня 2013 року, проведеної лабораторією експертного матеріалознавства науково-дослідного сектору при Запорізькій державній інженерній академії і Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, підпис від імені ОСОБА_6 у заповіті від 16 квітня 2002 року виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою з імітацією підпису від його імені (а.с.89-114).

Як вбачається із тексту експертного висновку, предметом дослідження були підписи спадкодавця на спірному заповіті і в його паспорті. Інші письмові докази, які містили підписи ОСОБА_6 і які надавилася у розпорядження експерта, останнім не досліджувалися (а.с.109-113).

Проте, із пояснень свідків ОСОБА_8, яка була секретарем Чорноземненської сільської ради Якимівського району, Запорізької області у 2002 році, і вдови померлого ОСОБА_9 вбачається, що при видачі ОСОБА_6 паспорта у липні 2002 року останній хворів, а тому паспорт у сільській раді отримала його дружина ОСОБА_9, яка і поставила свій підпис в паспорті чоловіка (а.с.127-129, 147, 150-151).

За висновком повторної судової-почеркознавчої експертизи №0789 від 21 березня 2014 року, проведеної Київською незалежною судово-експертною установою, підпис від імені ОСОБА_6 в графі підпис в заповіті від 16 квітня 2002 року виконаний самим ОСОБА_6 Як зазначено у п.5 експертного висновку, розбіжності висновків даної експертизи і висновків експертів №4-5Ф/2013 від 11 жовтня 2013 року можуть пояснюватися різною оцінкою ознак почерку, в т.ч. через недостовірність наданих для проведення зразків підписів ОСОБА_6 (а.с.171-175).

Із письмових пояснень державного нотаріуса Мелітопольської державної нотаріальної контори Лісової Н.В.., яка посвідчувала оспорюваний заповіт, вбачається, що на момент вчинення нотаріальної дії вона перевіряла особу і дієздатність ОСОБА_6 і ніяких сумнівів з цього приводу у неї не було. ОСОБА_6 особисто підписав заповіт і довіреність, власноручно отримав документи і сплатив державне мито (а.с.134)

Пояснення державного нотаріуса об'єктивно підтверджують фотокопією доручення, посвідченого 16 квітня 2002 року за реєстровим № 1-969 Мелітопольською державною нотаріальною конторою, яким ОСОБА_6 уповноважував свою дружину ОСОБА_9 отримати компенсаційні виплати в іноземній валюті у Промінвестбанку м. Мелітополя; фотокопією витягу із реєстру №1-1 для реєстрації нотаріальних дій Мелітопольської державної нотаріальної контори на 2002 рік, де за №№ 1-969 і 1-970 міститься запис про реєстрацію вчинених ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 двох нотаріальних дій: доручення і заповіту (а.с.54,136-137).

Будь-яких допустимих доказів, які б спростовували висновки повторної експертизи, пояснення свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9, державного нотаріуса Лісової Н.В. позивач суду не надав.

Згідно із ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде установлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК України немає відповідного правила.

Зважаючи на те, що позивачем не надано допустимих доказів, які б безспірно свідчили про те, що при складанні спірного заповіту волевиявлення ОСОБА_6 не було вільним і не відповідало його волі і що він не вчиняв оспорюваного правочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог і відсутність встановлених законом підстав для висновку про недійсність заповіту.

Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом фактичних обставин справи являються безпідставними.

Помилка у тексті оспорюваного заповіту у написанні дати народження заповідача, зазначення у тексті заповіту замість 14 жовтня 1924 року 23 жовтня 1924 року не є підставою для висновку про його недійсність. Вказаний недолік правочину не впливає на зміст волевиявлення заповідача і не свідчить про його неспроможність розуміти значення своїх дій і керувати ними під час вчинення заповіту.

Позивачем не надано допустимих доказів і на підтвердження його доводів про недійсність заповіту з підстав, передбачених ст.225 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.

Правила зазначеної статті поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що у момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Як зазначено у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року, правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.

Згідно з постановою Верховного суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, висновки якого є обов'язковими для судів, висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Позивачем не надано жодного доказу про абсолютну неспроможність спадкодавця у момент підписання ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи ні позивачем, ні його представником не заявлялося і судом не розглядалося.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, являються безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які являються обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Рішення суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 квітня 2014 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: