Рішення № 39693654, 09.07.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/3313/14 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.Провадження № 22-ц/780/4136/14 Доповідач у 2 інстанції ГолубКатегорія 29 09.07.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

09 липня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Голуб С.А.

суддів Приходька К.П., Таргоній Д.О.

при секретарі Черепинець А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди ,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2014 року позивач звернувся до районного суду з вищевказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що при судовому розгляді справи №369/1941/14к він виявив рапорт старшого дільничного інспектора Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України ОСОБА_3 В даному рапорті дільничним було встановлено, що за адресою, де позивач проживає, знаходиться притон. ОСОБА_2 веде паразитичний спосіб життя, спілкується з особами, які схильні до скоєння злочинів та адміністративних правопорушень, неодноразово конфліктував та сварився з сусідами, з ним була проведена бесіда про недопустимість вчинення правопорушення та злочинів. Дана інформація є неправдивою, порушує його честь, гідність та ділову репутацію. Через такі неправомірні дії відповідача йому була заподіяна моральна шкода.

Тому просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн. та судові витрати.

При розгляді справи позивач збільшив розмір позовних вимог. Вказав, що в судовому засіданні відповідач ображав його як особу іншої національності, повідомляв неправдиві обставини. Тому просив суд стягнути з ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 19 травня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач в доводах апеляційної скарги вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд безпідставно прийшов до висновку про те, що інформація, яка містилась у рапорті дільничного інспектор міліції є оціночними судженнями і не містить відомостей про конкретні факти, події та явища. ОСОБА_2 звертає увагу на те, що рапорт був написаний відповідачем не з особистої ініціативи, а на виконання службових обов»язків.

Крім того, суд заборонив свідку ОСОБА_1 користуватись письмовими записами, чим порушив процесуальні права свідка.

Апелянт просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 30000 грн.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду і пояснення осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з викладених нижче підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що вироком Оболонського районного суду м. Києва від 22 лютого 2013 року ОСОБА_2 визнано винуватим в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 377 КК України. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з іспитовим строком один рік. Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_2 періодично відвідувати для реєстрації кримінально-виконавчу інспекцію.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року вирок районного суду залишено без змін.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2014 року задоволено подання Києво-Святошинського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції та звільнено засудженого ОСОБА_2 від покарання, призначеного вироком суду у вигляді одного року шести місяців позбавлення волі.

В матеріалах справи за №369/1941/14к за поданням Києво-Святошинського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції міститься рапорт від 28 жовтня 2013 року старшого дільничного інспектора міліції Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3 В даному рапорті вказано: «Доповідаю про те, що на обслуговуємій дільниці за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, гр. Арменії. За вказаною адресою знаходиться притон. Веде паразитичний спосіб життя. Спілкується з особами, які схильні до скоєння злочинів та адміністративних правопорушень. Неодноразово виникали конфлікти та сварки з сусідами. З засудженим проведена бесіда про недопустимість вчинення правопорушень та злочинів».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на наявні в справі матеріали, порушення прав позивача або її законних інтересів відповідачем в судовому засіданні не встановлено. Суд вважав, що викладені у рапорті обставини є оціночними і не містять відомості про конкретні факти, події та явища. Суд не розцінює наведені висловлювання як порушення конституційного права позивача на повагу до його гідності, відповідач не вийшов за межі вільного вираження своїх поглядів і переконань, право на яке гарантоване статтею 34 Конституції України та статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, оскільки цими ж правовими нормами передбачені і обмеження вільного вираження поглядів та переконань для захисту репутації або прав інших людей.

Проте погодитись із підставами для відмови у задоволенні позову судова колегія не може виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як роз»яснено в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вибір способу захисту особистого немайнового права належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

Заявляючи позов, про відшкодування моральної шкоди завданої порушенням особистих немайнових прав, позивач обрав загальний спосіб захисту, але виходив з того, що моральна шкода йому була завдана внаслідок розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, яка порушує його честь та гідність. Тобто підстава позову - розповсюдження недостовірної інформації, що посягає на честь та гідність позивача.

Підстава позову, це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Такі факти не є доказами у справі.

Як роз»яснено в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Протиправність діянь відповідача, виходячи із змісту позовної заяви, полягала в розповсюдженні негативної недостовірної інформації. Таким чином, при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди в такій категорії справ, до обставин, які підлягають доказуванню має входити перш за все, як розповсюдження інформації відповідачем, так і те, що ця інформація є недостовірною.

Однак позивач у своєму позові не просив визнати розповсюджену інформацію недостовірною, а лише зазначив, що він вважає, що зміст рапорту дільничного інспектора завідомо неправдивий, дискредитуючий. Тобто, на думку позивача, підстава позову, тобто факт розповсюдження недостовірної інформації, є вже встановленою і не підлягала доказуванню. Виходячи із наведеного, у суду взагалі не було підстав оцінювати викладену у рапорті дільничного інспектора інформацію на предмет її недостовірності, оскільки це не було змістом позовних вимог, а тому не підлягало встановленню.

Крім того, як роз»яснено в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює.

Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 36 ЦПК.

У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач виконуючи свої посадові обов»язки старшого дільничного інспектора міліції Києво-Святошинського РВГУ МВС України в Київській області написав рапорт щодо позивача.

Та обставина, що рапорт відповідачем написаний саме на виконання посадових обов»язків визнає також відповідач, про що він зазначив в апеляційній скарзі. За таких обставин, суд першої інстанції мав поставити на обговорення питання щодо належного відповідача за даним позовом і зпропонувати позивачу замінити відповідача на юридичну особу, від імені якої діяв відповідач.

Оскільки суд цьго не зробив і розглядав справу за участю неналежного відповідача висновки суду про відмову у позові з тих підстав, що в діях відповідача відсутній юридичний склад правопорушення, наявність якого могла бути підставою для задоволення позову, є помилковими.

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, але з підстав пред»явлення його до неналежного відповідача.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2014 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді