Постанова № 39693231, 09.07.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р.Справа № 916/2450/13Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді Жекова В.І.,

суддів Пироговського В.Т., Аленіна О.Ю.

(Склад колегії суду сформовано згідно з розпорядженням голови суду №970 від 22.05.2014р.)

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

за участю представників сторін 09.07.2014 р.:

від Прокуратури - Чалий М.Г.

від ТОВ "ОЛМІ-РС" - Сакали М.Я.

від Військової частини А1495 -Торбенко І.В.

від Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси - не з'явився.

від Одеської міської ради - не з'явився.

від Міністерства оборони України - Саламатін О.В.

розглянувши апеляційну скаргу

Прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави у судах прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері

на рішення Господарського суду Одеської області

від 23.04.2014р.

по справі №916/2450/13

за позовом Першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів:

1). Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМІ-РС";

2). Військової частини А1495;

3). Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Одеської міської ради

про визнання договору недійсним

Ухвалою Одеського апеляційного Господарського суду від 23.05.2014р., яка надіслана учасникам процесу 27.05.2014 р., розгляд апеляційної скарги призначено на 18.06.2014 р.

За правилами ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався.

Учасники судового процесу відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялись про час і місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України в судовому засіданні, яке відбулось 09.07.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

12.09.2013р. Перший заступник прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерство оборони України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМІ-РС»; Південно територіального управління Військової служби правопорядку та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, в якому просив визнати недійсним (з моменту укладання) договір про співробітництво в питаннях благоустрою №б/н від 26.07.2013р., укладений Південним територіальним управлінням Військової служби правопорядку та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛМІ-РС» за участю Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси та вжити заходів до забезпечення позову, шляхом заборони Південному територіальному управлінню Військової служби правопорядку, Товариству з обмеженою відповідальністю «ОЛМІ-РС» та Квартирно-експлуактаційному відділу м.Одеси вчиняти будь-які дії на виконання договору про співробітництво в питаннях благоустрою №б/н від 26.07.2013р.

В обгрунтування позову прокурор посилається на те, що 26.07.2013р. Південним територіальним управлінням Військової служби правопорядку (військова частина №1495) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛМІ-РС» за участю квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси було укладено договір №б/н про співробітництво в питаннях благоустрою, який суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на те, що під виглядом співробітництва в питаннях благоустрою, дії сторін за договором фактично спрямовані на спільне використання земельної ділянки, закріпленої за Військовою частиною А1495, що перебуває в постійному користуванні та на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси.

Обгрунтовуючи позов прокурор також зазначає, що зазначений правочин є удаваним, оскільки вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який базується на відносинах, пов'язаних з використанням чужої земельної ділянки (земельний сервітут).

На думку Першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержепнням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерство оборони України ці обставини і стали підставою для звернення до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом щодо визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.10.2013р. (суддя Щавинська Ю.М.) залучено Одеську міську раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів (т.1, а.с.131-132).

18.11.2013р. Прокуратура Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернулась до Господарського суду Одеської області з клопотанням про зупинення провадження у справі.

В обгрунтування клопотання прокуратура посилалась на те, що у Господарському суді Одеської області розглядається справа №916/2570/13 за позовом Першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України до Одеської міської ради та ТОВ «Олмі-РС» про визнання незаконним і скасування рішень Одеської міськради від 25.12.2008р. №4075-V, 25.12.2008р. №4076- V та про визнання недійсними укладених на підставі зазначених рішень договорів оренди земельних ділянок.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.11.2013р. (суддя Щавинська Ю.М.) зупинено провадження у справі №916/240/13 до закінчення здійснення розгляду Господарськирм судом Одеської області пов'язаної з нею справи №916/2570/13 (т.1, а.с.33-36).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.03.2014р. (суддя Щавинська Ю.М.) провадження у справі №916/2450/13 поновлено (т.1, а.с. 43-44).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2014р. (суддя Щавинська Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження ані факт укладення між відповідачами по справі договору земельного сервітуту, ані факт порушення укладеним договором про співробітництво в питаннях благоустрою прав та законних інтересів Міністерства оборони України, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави у судах прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2014р. у справі №916/2450/13 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні задовольнити повністю.

Звертаючись з апеляційною скаргою апелянт посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції в неповному обсязі були дослідженні всі фактичні обставини справи, які суттєве значення мали для вирішення спору.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги, що під час укладання договору про співробітництво в питаннях благоустрою сторонами були порушені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначається, що судом першої інстанції не було також досліджено суб'єктного складу осіб, які підписали договір, а саме начальника військової частини А1495 та начальника КЕВ м. Одеси щодо їхніх повноважень на підписання таких видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Одеської міської ради №4075-V від 25.12.2008р. припинено право користування Міністерства оборони України земельною ділянкою, площею 1,1052 га, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 10-б, за добровільною відмовою та надано вказану земельну ділянку (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової забудови і громадського призначення) ТОВ "ОЛМІ-РС" у короткострокову оренду терміном на 5 років, для будівництва 7-секційного 10-поверхового житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом (т.1 а.с.89-90).

З Рішення Одеської міської ради від 25.12.2008р. за №4076-V вбачається, що припинено право користування Міністерства оборони України земельною ділянкою, площею 0,9743 га, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 10, за добровільною відмовою та надано вказану земельну ділянку (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової забудови і громадського призначення) ТОВ "ОЛМІ-РС" у короткострокову оренду терміном на 3 роки, для будівництва 3-секційного 14-поверхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом та благоустрою території (т.1 а.с.91-92).

26.07.2013р. між Південним територіальним управлінням Військової служби правопорядку в особі начальника полковника Защитіна І.В., на виконання пункту 3.5 «Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21.04.2011р. №215, з одного боку і ТОВ «ОЛМІ-РС» в особі генерального директора Коломійченка В.Г., який діє на підставі Статуту з іншого боку, за участю Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси в особі начальника полковника Грицюка Ю.С. було укладено договір про співробітництво в питаннях благоустрою (т.1, а.с. 10-12).

За умовами вищезазначеного договору відповідно до пункту 1.1. договору сторони за цим договором зобов'язуються шляхом об'єднання своїх зусиль спільно діяти для досягнення: заснованого на вимогах частини 1 статті 103 ЗК України використання земельної ділянки з дотриманням принципів добросусідства; проведення благоустрою проїжджої частини, яка безпосередньо прилягає до будівлі за генеральним планом №4 і до будівлі житлового будинку, яка знаходиться в стадії будівництва; виконання робіт з благоустрою частини території військового містечка №5, яка використовується для потреб військової частини А1495; спільного підтримання в експлуатаційному стані проїжджої частини, яка безпосередньо прилягає до будівлі за генеральним планом №4 і до будівлі житлового будинку, яка знаходиться в стадії будівництва.

24.09.2013р. за вимогою прокуратури була проведена комісійна перевірка службовими особами КЕВ м. Одеси стану використання земельної ділянки та житлово-казарменого фонду військового містечка №5 (в якому розміщено Південне територіальне управління ВСП) та співставлення її результатів із результатами огляду земельної ділянки, оформленого відповідним актом від 10.02.2012р.

Відповідно до акту від 10.02.2012р. встановлено, що на виконання зазначеного договору демонтовано бетонну огорожу військової частини А1495.

Зі змісту вказаного акту вбачається, що ТОВ "ОЛМІ-РС" фактично перенесло межі належної останньому земельної ділянки у бік сусідньої земельної ділянки, закріпленої за Південним територіальним управлінням Військової служби правопорядку, шляхом установлення нового паркану майже впритул до будівлі Військової служби правопорядку. Крім того, на вказаній території проводяться будівельні роботи з використанням будівельної техніки (т.1, а.с.33-34).

Також з матеріалів справи вбачається, що Заступник військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звертався до суду з позовними вимогами про скасування рішення Одеської міської ради № 4076--V від 25.12.2008р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання ТОВ «ОЛМІ-РС» в оренду земельної ділянки площею, 0, 9743 га, за адресою: м.Одеса, вул. Маршала Говорова, 10, для будівництва 3-секційного 8-10-14-поверхового жилого будинку з вбудувано-прибудованими приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом та благоустрою території».

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2013р. у справі №5017/885/2012 позов було задоволено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.06.2013р., наведене рішення скасовано у задоволенні позову відмовлено повністю (т.1, а.с.104-110).

Постановою Вищого господарського суду України від 20.08.2013р. у справі №5017/885/2012 постанова Одеського апеляційного господарського суду від 25.06.2013р. залишена без змін (т.1, а.с. 111-116).

З рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2013р. у справі №916/2570/13 вбачається, що у задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМІ-РС" про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів оренди землі також було відмовлено. Зазначене судове рішення не було оскаржено в апеляційному та в касаційному порядку, про що свідчить Єдиний державний реєстр судових рішень (т.1, а.с.37-41).

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із доводами наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, а відтак і не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі виходячи з наступного.

Приписами статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 121 Конституції України, у випадках, визначених законом, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді.

Аналізуючи доводи Прокурора про удаваність спірного договору та недійсність правочину, суд апеляційної інстанції зазначає, що зі змісту оспорюваного договору про співробітництво в питаннях благоустрою від 26.07.2013р., який було укладено між Південним територіальним управлінням Військової служби правопорядку та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛМІ-РС", за участю КЕВ м. Одеси вбачається, що сторони зобов`язались використовувати земельну ділянку для проведення благоустрою проїжджої частини, яка безпосередньо прилягає до будівлі за генеральним планом №4 і до будівлі житлового будинку, яка знаходиться в стадії будівництва; виконання робіт з благоустрою частини території військового містечка №5, яка використовується для потреб військової частини А1495.

З умов вказаного договору не вбачається, що сторони під час його укладання приховали інший правочин, а саме укладання договору земельного сервітуту.

Відповідно до приписів статті 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Пунктом 25 постанови пленуму Верховного суду України "Про судову практику визнання угод недійсними" від 06.11.2009р. №9 роз`яснено, що за удаваними правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Згідно з пунктом 2 статті 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до приписів статті 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

В силу положень статті 98 Земельного кодексу України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Приписами статті 99 Земельного кодексу України передбачено, що визначені види права земельного сервітуту та встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, як право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та інші земельні сервітути.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що виходячи з системного аналізу вказаних норм, право земельного сервітуту по суті є правом обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї (слугуючої) земельної ділянки для обслуговування своєї (панівної) земельної ділянки.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини земельного сервітуту виникають між власниками (володільцями) сусідніх земельних ділянок, а саме між власником земельної ділянки, яка має бути обтяжена сервітутом, тобто, між особою, яка зобов'язана надати свою земельну ділянку в обмежене користування, і особою, яка вимагає встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (іншого нерухомого майна) і якій належить право на встановлення земельного сервітуту.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зазначає, що для того щоб зробити висновок, що укладений між відповідачами договір є договором земельного сервітуту, прокурору слід довести, що за цим договором передбачається право ТОВ "ОЛМІ-РС", яке не є власником земельної ділянки, проходу через землю, власником або землекористувачем якої, в даному випадку, має бути Військова частина А1495, та, при цьому, мають бути зачеплені інтереси Міністерства оборони України, яке фактично вважає себе постійним землекористувачем цієї земельної ділянки.

Наведене прокурором не підтверджено а ні в суді першої інстанції а ні при розгляді справи в апеляційному порядку.

Отже, твердження апелянта щодо того, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги, що під час укладання договору про співробітництво в питаннях благоустрою сторонами були порушені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що під час укладання договору про співробітництво в питаннях благоустрою від 26.07.2013р. сторонами були дотримані вимоги ст. 203 ЦК України.

Що стосується тверджень апелянта щодо того, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не було також досліджено суб'єктного складу осіб, які підписали договір, а саме начальника військової частини А1495 та начальника КЕВ м.Одеси щодо їхніх повноважень на підписання таких видів договорів, колегією суддів апеляційної інстанції також до уваги не приймаються та зазначається наступне.

Відповідно до пункту 1.1. Наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» №300 від 16.07.1997р. встановлено, що Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України визначає: основи організації та ведення військового (корабельного) господарства; права та обов'язки посадових осіб військової частини (корабля) та з'єднання, пов'язані з веденням військового (корабельного) господарства; порядок планування та здійснення контролю господарської діяльності; порядок організації матеріально-технічного, аеродромно-технічного, ветеринарного, торговельно-побутового, квартирно-експлуатаційного, фінансового та іншого забезпечення; порядок приймання і здачі посади та облікової документації особами, на яких покладено ведення військового (корабельного) господарства; порядок створення військового господарства при формуванні та порядок ліквідації його при розформуванні військової частини (з'єднання); порядок вирішення інших питань щодо організації та ведення військового (корабельного) господарства.

Абзацем 3 пункту 3.1.3. вказаного наказу передбачено, що командир військової частини (з'єднання), яка має права юридичної особи, у межах своїх повноважень та виділених коштів має право укладати господарські угоди або договори (додаток N 1) та несе повну відповідальність за обґрунтоване і правомірне витрачання (використання) коштів на пов'язану з цими угодами діяльність. Він забезпечує обов'язкове попереднє письмове погодження проектів майбутніх господарських угод (договорів) з начальником фінансової служби та юрисконсультом військової частини (з'єднання). За відсутності згаданих спеціалістів у військовій частині (з'єднанні) проекти угод (договорів) погоджуються з відповідним спеціалістом вищого військового органу.

Зі змісту наказу вбачається, що зазначений наказ не містить переліку (ні вичерпного, ні примірного) договорів, які мають або не мають право укладати командири військових частин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що твердження апелянта про те, що командир військової частини А1495 та начальник КЕВ м.Одеси не мали право укласти спірний договір не узгоджуються з нормам чинного законодавства.

Отже, твердження апелянта щодо того, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції в неповному обсязі були дослідженні всі фактичні обставини справи, які суттєве значення мали для вирішення спору, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції в повному обсязі були дослідженні всі фактичні обставини справи та цілком обґрунтовано було прийнято рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

При розгляді справи в апеляційному порядку апелянт не спростував викладені в рішенні суду обставин, а отже, відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Крім того, відповідно до вимог ст.38 ГПК України, (в редакції Закону № 2453 -V1), забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.

Отже, з огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення прийняте при повному з'ясуванні всіх обставин справи з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстави для його зміни, або скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 77, 85,99,101-105 ГПК України,

колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2014р. у справі № 916/2450/13- залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 10.07.2014р.

Головуючий суддя: Жеков В. І.

Судді: Пироговський В.Т.

Аленін О.Ю.