Ухвала суду № 39691434, 01.07.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/766/14 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/783/3711/14 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.

Категорія: 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Шандри М.М., Шумської Н.Л.,

секретаря Бадівської О.О.,

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання,-

в с т а н о в и л а:

В лютому 2014 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи тим, що з 1976 року по 2007 рік працював на підприємствах по видобутку вугілля, які входять до складу ДП «Львіввугілля». Внаслідок тривалої роботи у шкідливих умовах праці на шахті захворів на професійні захворювання: антракосилікоз І ст., бронхіт, емфізема легень ДН-ІІ ст., у зв'язку із чим неодноразово звертався за медичною допомогою. 19.12.2007 року роботодавцем було складено акт розслідування професійного захворювання, згідно якого встановлено, що таке виникло внаслідок багаторазового контакту з вугільно-породним шахтним пилом, що перевищував гранично допустимі концентрації, під час роботи під землею у шахті. Відповідно до висновку обласної МСЕК від 02.01.2008 року йому вперше і безтерміново встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності у зв'язку з профзахворюванням. Вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, оскільки, безстроково на 50% втратив працездатність внаслідок профзахворювання, що значно посилює його фізичні і моральні страждання, відчуває постійні незручності у повсякденному житті, змушений терпіти фізичні болі, що призвело до зміни ритму та порядку життя. Розмір моральної шкоди оцінює у 20 000 грн. та просить такий стягнути з відповідача.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_2 до ДП «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання - задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Львіввугілля», ідентифікаційний код № 32323256 в користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 - 10000 (десять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання.

Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» 243 (двісті сорок три) гривень 60 копійок - судового збору в дохід держави (одержувач - УДКСУ у м. Червонограді, код ЄДРПОУ - 37983843, банк одержувача - ГУДК у Львівській обл., МФО - 825014, рахунок № 31218206700019, код платежу - 22030001).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду оскаржило Державне підприємство «Львіввугілля», вважає його незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що позивач отримав професійне захворювання не з його (ДП «Львіввугілля») вини, оскільки ним не було вчинено ніяких протиправних дій та штучно не створено шкідливі та небезпечні умови праці, які стали причиною появи професійного захворювання. Позивач при влаштуванні на роботу з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами праці на шахті, наявністю на робочих місцях небезпечних шкідливих факторів, можливими наслідками їх впливу на здоров'я та правами на пільги і компенсації за роботу в таких умовах був ознайомлений та згідний. Факт спричинення моральної шкоди у зв'язку з профзахворюванням ОСОБА_2 підтверджує висновком МСЕК і вважає моральні страждання доведеними, проте судом не взято до уваги, що довідка МСЕК про відсоток втрати працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди і не підтверджує факту заподіяння моральної шкоди. Позивачем не надано жодних доказів, які б могли підтвердити факт завдання моральної шкоди, а документи на які він посилається, а саме довідки МСЕК та Акт розслідування професійного захворювання є документами, що підтверджують настання професійного захворювання і встановлення в зв'язку з цим стійкої втрати професійної працездатності, і ніяким чином не можуть бути доказом заподіяння моральної шкоди. Крім цього, вважає, що позивачем належним чином не обґрунтовано визначений розмір моральної шкоди. Також не погоджується з позицією міського суду, що позивач не порушив строки позовної давності, оскільки право на пред'явлення позову з вимогою про відшкодування моральної шкоди у нього виникло з 02.01.2008 року і закінчилося 02.04.2008 року. Просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 березня 2014 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Державне підприємство «Львіввугілля» будучи належним чином повідомлене про місце, день і час явки, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення йому поштового відправлення (а.с. 55), в судове засідання апеляційної інстанції в особі свого представника не з'явилася, причину своєї неявки суду не повідомило, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбчено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно з ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується в установленому законодавством порядку.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року і п. 1 Правил відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року, власник підприємства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного або психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

В судовому засіданні міського суду встановлені наступні юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.

Так, з 1976 по 2007 р.р. ОСОБА_2 працював на підприємствах по видобутку вугілля, які входять до складу ДП «Львіввугілля», що стверджується копією трудової книжки виданої на його ім'я (а.с. 20-29).

У зв'язку із роботою у важких та шкідливих умовах праці під землею в шахті позивач захворів на професійне захворювання, внаслідок чого був змушений неодноразово звертатись за медичною допомогою, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з історії хвороб (а.с. 5-9, 14, 15).

19.12.2007 року роботодавцем - ВП Шахта «Відродження» було складено акт розслідування професійного захворювання ОСОБА_2, яким встановлено, що останнє виникло внаслідок праці у шкідливих умовах праці на підприємствах ДП «Львіввугілля» - під землею на шахті, та шкідливого впливу вугільно-породного пилу та інших факторів (а.с. 16-17).

Висновком МСЕК від 02.01.2008 року ОСОБА_2 вперше і безтерміново встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності у зв'язку з профзахворюванням, що підтверджується довідками серії ЛВА-1 № 366059 та ЛВА-2 № 022384 від 02.01.2008 р. (а.с. 10-13).

Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пунктом 11 Постанови пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1997 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.

Окрім того, Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 21.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України (яка набрала чинності 13.01.2000 р.) за наявності порушення права працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Тому відшкодування моральної шкоди повинно проводитись роботодавцем - ДП «Львіввугілля».

Під моральною шкодою, згідно з п. 3 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України, слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Також, на підставі ч. 1 п. 9 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У відповідності до змісту ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 2 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 pоку, ушкодження здоров'я заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Суд першої інстанції зазначив, що з досліджених матеріалів справи вбачається, що знайшли підтвердження обставини заподіяння ОСОБА_2 моральної шкоди, яка обумовлена моральним та фізичним стражданням з приводу ушкодження здоров'я, внаслідок професійних захворювань при виконанні своїх трудових обов'язків, у зв'язку з якими позивачу 02.01.2008 року вперше і безтерміново було встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності у зв'язку з профзахворюванням. Це призвело до того, що він втратив працездатність, у нього є постійна задишка при ходьбі, пітливість, обмежений у рухах, не може виконувати повноцінно роботу при веденні домашнього господарства, став інвалідом, змушений час від часу проходити медичне лікування, витрачати кошти на придбання ліків. Всі ці обставини суттєво погіршили уклад його життя, вимагають додаткових зусиль для його належної організації. З огляду на це, міський суд прийшов до вірного висновку, що позивачу завдано моральної шкоди.

Оцінюючи розмір моральної шкоди суд врахував загальний стаж роботи позивача на підземних роботах з шкідливими умовами праці, що складає більше 19 років.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено міським судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлений його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Суд першої інстанції врахував і ту обставину, що у 2008 році ОСОБА_2 вперше та безтерміново встановлено 50% втрати працездатності.

Беручи до уваги наведене, з врахуванням глибини моральних страждань, ступеня вини, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, міський суд прийшов до переконання, що з ДП «Львіввугілля» в користь ОСОБА_2 слід стягнути 10 000 грн. моральної шкоди, так як вимоги про стягнення 30000 грн. моральної шкоди є завищені та належним чином не обґрунтовані. Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати суд поклав на відповідача ДП «Львіввугілля».

Колегія суддів погоджується з висновками міського суду, оскільки суд правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Посилання апелянта в обґрунтування апеляційної скарги на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, так як вважає, що право на пред'явлення позову з вимогою про відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з 02.01.2008 року і закінчилося 02.04.2008 року, не заслуговує на увагу та спростовується наступним.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк (ст. 233 КЗпП України). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Посилання апелянта на те, що позивачем не представлено медичного висновку про встановлення факту наявності моральної шкоди також не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 2 наказу МОЗ України № 420 від 05.06.2012 року «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров?я, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2012 року, визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212, яким затверджено Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров?я, пов?язане з виконанням трудових обов?язків», у п. 3.8 якого передбачалося, що на МСЕК покладено обов?язок встановлення факту спричинення моральної шкоди.

Решта доводів апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення, тому підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» - відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Шандра М.М.

Шумська Н.Л.