Постанова № 39690668, 23.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20711/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

при секретарі Авраменко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медком Маркетинг і Продаж Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медком Маркетинг і Продаж Україна" до Державної інспекції України з контролю за цінами, за участю прокуратури м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної інспекції України з контролю за цінами, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення № 99 від 13.12.2013р. про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін; визнати протиправним та скасувати припис № 95 від 13.12.2013р. про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування та застосування державних (регульованих) цін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що позивач не є виробником виробів медичного призначення (презервативів, пластирів), а є лише дистриб'ютором іноземних виробників з реалізації окремих виробів медичного призначення іноземного виробництва, позивач не мав право на самостійне встановлення оптово-відпускних цін на відповідні вироби медичного призначення (надалі - ВМП) та мав дотримуватись граничних постачальницько-збутових надбавок (не вище 10 відсотків) та торговельних (роздрібних) націнок (не вище 25 відсотків), встановлених відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2008р. № 955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення», оскільки не є виробником.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку апелянта, суд першої інстанції помилково встановив, що позивач не є виробником продукції та не має права встановлювати оптово-відпускні ціни на вироблену ним продукцію, не звернув увагу на те, що апелянт не реалізує вироби медичного призначення через аптечні заклади, помилково застосував до позивача норми Постанов Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р.№ 955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення» та від 25.03.2009р. № 333 про затвердження «Порядку формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, постанову скасувати та постановити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведена планова перевірка дотримання позивачем вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.12.2013р. № 155 (а.с. 22-31) про порушення позивачем законодавчих норм у сфері формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, а саме:

- пп.1 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р. № 955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення»;

- п.п. 2, 4, 5 Порядку формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009р. № 333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення».

На підставі акту та за результатами перевірки, відповідачем прийнято оскаржувані рішення від 13.12.2013 року № 99 (а.с. 34) про застосування заходів впливу за порушення державної дисципліни цін, яким вилучено у позивача в дохід державного бюджету суму необґрунтованої виручки у розмірі 136 310 778,61 грн. та стягнут штраф в сумі 136 310 778,61 грн.; та припис № 95 від 13.12.2013 року (а.с.37-38) про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін від, яким позивача зобов'язано усунути порушення шляхом приведення цін у відповідність до Постанов Кабінету Міністрів України № 955 та № 333.

Відповідач дійшов висновку про те, що позивач, як імпортер ВМП у період з 01.01.2013р. по 15.11.2013р. порушував порядок формування цін, здійснюючи реалізацію окремих ВМП іноземного виробництва за завищеними цінами. Перевищення встановлених граничних постачальницько-збутових надбавок (не вище ніж 10 відсотків) та граничних торговельних (роздрібних) націнок (не вище ніж 25 відсотків) склало 660-880 відсотків від оптово-відпускної ціни.

На думку колегії суддів, Окружний адміністративний суд м. Києва необґрунтовано погодився з даними висновками відповідача, враховуючи наступне.

Згідно ч. 1 ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення», державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень та динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Частиною 1 ст. 191 Господарського кодексу України передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законом порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України № 955 від 17.10.2008р. «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» (надалі - Постанова № 955), запроваджено державні регульовані ціни, зокрема, на вироби медичного призначення, що включені до Обов'язкового мінімального асортименту (соціально орієнтованих) лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптечних закладів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 1000 від 29.12.2011р.

Порядком формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009р. № 333 (надалі - Порядок № 333), визначено механізм формування цін на такі вироби медичного призначення.

Постановою № 955 передбачено, що на вироби медичного призначення, які включені до обов'язкового мінімального асортименту для аптечних закладів, встановлюються граничні постачальницько-збутові надбавки не вище 10 відсотків оптово-відпускної ціни (ціни виробника) та граничні торговельні (роздрібні) надбавки не вище 25% виходячи із закупівельної ціни на товар.

Оптово-відпускною ціною, згідно п. 4 Порядку № 333, є ціна одиниці імпортованого товару або ціна одиниці товару, що встановлюється в договорі, укладеному між вітчизняним товаровиробником та суб'єктом господарювання, що здійснює оптову торгівлю товаром.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення», постачальницько-збутовою надбавкою (постачальницькою винагородою) є сума витрат суб'єкта господарювання, що пов'язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) під час надходження від виробника (постачальника) на відповідний товарний ринок, та прибутку. Гранична постачальницько - збутова надбавка є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватись суб'єктом господарювання, що здійснює оптову торгівлю, під час встановлення ціни товару.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення», передбачено, що торговельна надбавка (націнка) це сума витрат суб'єкта господарювання, що пов'язані з обігом товару та здійснюється в процесі його продажу (реалізації) у роздрібній торгівлі, та прибутку. Гранична торговельна надбавка (націнка) є її максимальним допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб'єктом господарювання під час реалізації товару в роздрібній торгівлі.

Колегією суддів встановлено, що продукція, яку реалізовує позивач відноситься до продукції, яка входить до Обов'язкового мінімального асортименту (соціально орієнтованих) лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптечних закладів (Наказ МОЗ № 1000 від 29.12.11р.) та на яку розповсюджується вимоги щодо граничних постачальницько-збутових та граничних торговельних (роздрібних) надбавок.

Однак, на думку колегії суддів позивач, як виробник, реалізує товар за оптово-відпускними цінами, без застосування постачальницько-збутових чи торговельних (роздрібних) надбавок (націнок), а висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивач не є виробником товару не ґрунтуються ані на матеріалах справи, ані на законодавстві про державні регульовані ціни, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 261 Господарського кодексу України, до сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування пакування продукції чи інших видів діяльності.

Згідно ст. 1 Закону України «Про підтвердження відповідності», виробником є юридична або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, відповідальна за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукції незалежно від того, виконуються зазначені операції самою цією особою чи від її імені.

Позивач є виробником, а не імпортером продукції виходячи з ч. 1 ст. 261 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України «Про підтвердження відповідності», оскільки саме він здійснює продовження виробництва: сортування, пакування, маркування продукції.

Як з матеріалів справи так і з пояснень позивача вбачається, що на території України позивач здійснює завершальну стадію виробництва, а саме: сортування, формування споживчого пакування, маркування та вводить в цивільний обіг вироби медичного призначення (презервативи торгівельних марок «Durex», «Сontex», «Гусарские», «Wild Cat» та пластирі торгівельних марок «SanitaPlast», «Silkoplast»).

На початковій стадії позивач закуповує продукцію на заводах-виробниках у тому вигляді у якому вона не може бути введена в цивільний обіг (незавершена виробництвом продукція), оскільки для її реалізації на території України необхідно забезпечити дотримання вимог, зокрема, ст. 8 Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», Міждержавного стандарту «Презервативи резинові. Споживча упаковка і маркування» ГОСТ ИСО 4074-10-93, який набув чинності для України з 01.07.2004р. згідно наказу Держспоживстандарту України від 15.04.2004р. № 78 (надалі - Міждержаний стандарт).

Статтею 8 Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» передбачено, що виробники зобов'язані, серед іншого, надавати (в межах своєї діяльності) споживачам (користувачам) інформацію, яка дає їм можливість оцінювати ризики, притаманні продукції протягом звичайного або обґрунтовано передбачуваного строку її використання, якщо такі ризики є не відразу очевидними, без належних попереджень, та яка дає змогу споживачам (користувачам) вживати запобіжних заходів щодо таких ризиків. Наявність таких попереджень не звільняє виробника від обов'язку додержання інших вимог, встановлених цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами; з урахуванням характеристик продукції вживати заходів, зокрема, щодо інформування споживачів (користувачів) про ризики, які може становити ця продукція.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Частиною 2 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», інформація про продукцію доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Вказана інформація про продукцію повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Згідно Розділу 3 «Упаковка» Міждержавного стандарту, один або більше презервативів мають бути упаковані в споживчі упаковки, при цьому всі презервативи мають бути з однієї партії, за винятком презервативів різних кольорів.

Пунктом 4.2. Розділу 4 «Маркування» Міждержавного стандарту (ГОСТ ИСО 4074-10-93) передбачено, що на споживчій упаковці мають бути нанесені такі дані як опис товару, кількість одиниць товару, розміри, строк зберігання і дата виготовлення, в упаковку має бути вкладена інструкція по зберіганню, застосуванню, використанню товару, тощо.

Колегією суддів встановлено, що згідно вантажно-митних декларацій (том 1, а.с. 253-259, додаток № 2, а.с. 45-50, 52-59, 62-66, 68-76, 86-87, 93-95, 113-114, 121-122, 125-126, 131-132, 133-136, 138-139, 141-142, 144-145, 147-148, 150-151, 154-157, 159-160, 162-163, 165-166, 168-170, 184-191), позивач закуповує презервативи не в споживчих упаковках, а в фользі, в стріпах по 3 шт. та транспортній упаковці по гроссам (1 грос = 144шт.), а пластирі не в споживчих упаковках, а розсипом по штуках.

Для продовження виробництва позивач витрачає додатково 44% від вартості незавершеної виробництвом продукції, яка закуповується на заводах виробниках.

На думку колегії суддів без понесення вказаних витрат продукція заборонена для реалізації на території України, оскільки вона не відповідає усім характеристикам продукції даного виду.

Позивач мав би застосовувати постачальницько-збутову надбавку та торгівельну (роздрібну) націнку у тому випадку, якщо б він реалізовував продукцію у тому ж вигляді у якому її імпортовано в Україну, без налагодження виробничих ліній та понесення додатково майже половини витрат від вартості незавершеної виробництвом продукції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача надав для огляду різні види виробів медичного призначення (презервативи):

1)отримані позивачем у споживчій упаковці, тобто у готовому для введення в цивільний обіг вигляді, що не потребують додаткових затрат позивача та на які встановлюються постачальницько-збуткові надбавки не вище 10 відсотків.

2) отримані в гроссах, що потребують додаткових затрат позивача.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення», Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.

При цьому ч. 2 ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення», передбачено, що установлення Кабінетом Міністрів України державного регулювання цін на товари в розмірі нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів бюджету не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

Таким чином установлення державного регулювання цін на товари в розмірі нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів бюджету є не допустимим.

Колегією суддів встановлено, що позивач після ввезення незавершеної виробництвом продукції на митну територію України здійснює продовження виробництва, а саме: перевірку цілісності індивідуального заводського пакування й відбракування виробів медичного призначення з ушкодженим заводським індивідуальним пакуванням; візуальну перевірку заводського браку без порушення заводського пакування; виготовлення/закупівлю споживчого пакування, інструкції-вкладишів та інших поліграфічних матеріалів, які входять у споживчий комплект відповідно до вимог чинного законодавства України щодо надання інформації споживачеві про медичні вироби; сортування виробів медичного призначення; маркування виробів медичного призначення; пакування виробів медичного призначення в споживче пакування; формування споживчого пакування шляхом автоматизованої термоупаковки в плівку та автоматизованого формування готової продукції в блоки; виготовлення/закупівля транспортного пакування й пакувальних матеріалів; пакування в транспортне пакування (блоки, ящики) з метою здійснення додаткового захисту виробу від зовнішнього впливу.

За таких обставин, в результаті процесу виробництва (завершальної стадії виробництва) продукції позивач створює товар, який відповідно до законодавства України може бути введений у цивільний обіг.

Згідно ст. 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки, а тому продукція, що виготовляється позивачем відноситься до категорії речей.

Частиною 1 ст. 188 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Колегія суддів вважає, що позивач не вправі реалізовувати вироби медичного призначення (презервативи, лейкопластирі) у тому вигляді в якому їх ввезено на митну територію України (без споживчого пакування).

Споживча упаковка з нанесеним на неї маркуванням та вкладеною інструкцією, а також виріб медичного призначення поміщений у неї є однією річчю, оскільки лише у такому вигляді продукція може бути використана за призначенням, згідно законодавства про захист прав споживачів та чинних держстандартів.

Колегією суддів досліджено калькуляції виробництва, схеми виробничого процесу, встановлено факт наявності (довідка позивача № 58 від 04.02.2014р. а.с. 12-13) спеціального обладнання для виготовлення товару, виробничих потужностей, для здійснення завершальної стадії виготовлення товару у вигляді виробів медичного призначення, а саме: автоматичні пакувальні машини та термопакувальні машини, які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 67.

Виходячи з матеріалів справи вказане обладнання у встановленому порядку було придбане та введене в експлуатацію з метою здійснення виробництва виробів медичного призначення (акти приймання-передачі основних засобів знаходяться у матеріалах справи), позивачем у встановленому порядку здійснюється поточний плановий та позаплановий ремонт вказаного обладнання, що підтверджується відповідними актами приймання-здачі відремонтованих та модернізованих об'єктів (знаходяться у матеріалах справи).

Судом першої інстанції не враховано, що позивач для продовження виробництва проводить операції щодо закупівлі необхідних матеріалів для споживчого пакування, інструкцій-вкладишів та інших поліграфічних матеріалів, які входять у споживчий комплект відповідно до вимог чинного законодавства України щодо надання інформації споживачеві про медичні вироби.

На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи надано договори, від 01.11.2011 року (додаток 2, а.с.198-201) №620/61 від 18.08.2009 року ( додаток 2, а.с. 204-208), № 130/10 від 12.11.2010 року (додаток 1, а.с. 9-12), №1 від 05.10.2012 року (додаток 1, а.с. 15-19), № 1152 від 23.08.2012 року (додаток 1, а.с. 34-37), №1 від 01.10.2012 року (додаток 1, а.с. 39-42), № 31-12/С від 31.12.2011 року (додаток 1, а.с. 46), № 08-08/М від 08.08.2013 року (додаток 1, а.с. 48-49), № 94 від 01.06.2011 року (додаток 1, а.с. 50-53), № 01 від 28.04.2009 року (додаток 1, а.с. 70-75), № 116/11 від 03.10.2011 року (додаток 1, а.с. 85-87). Зокрема, відповідно до змісту вказаних договорів ТОВ «Медком МП Україна» замовляє та оплачує наступні види матеріалів та пакування: термодрукуючу плівку виробів медичного призначення; пакування виробів медичного призначення; інструкції для виробів медичного призначення; гофроящики; плівку ПВХ та скотч для пакування виробів медичного призначення; етикетки для виробів медичного призначення та інші.

Окрім укладених договорів, факт здійснення пакування та маркування виробів медичного призначення позивачем підтверджується специфікаціями до товарів ( додаток № 1, а.с. 21-33, 43-44), актами звірки взаєморозрахунків (додаток № 1, а.с. 103, 105-106, 109-110, 112-115, 123-124, 126-128) тощо.

Виготовлення виробів медичного призначення здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавства України, вся готова продукція та напівфабрикати проходять відповідний контроль якості, що підтверджується відповідними листами контролю.

Виходячи з матеріалів справи, загальна кількість працівників позивача становить 758 осіб, з яких, 28 осіб працюють в структурному підрозділі «Виробництво» (довідка про кількість працівників та їх кваліфікацію № 59 від 04.02.2014 року, а.с. 14-28).

Колегією суддів встановлено, що позивач 31 жовтня 2012р. (задовго до перевірки) звернувся до Державної інспекції України з контролю за цінами (відповідача у справі) з листом № 807 (том 1, а.с. 39-40) за отриманням офіційного роз'яснення щодо того чи є позивач виробником виробів медичного призначення, чи має право самостійно встановлювати ціну товару без застосування Постанови № 955, а також чи є ціна, що встановлюється позивачем при укладені договорів оптово-відпускною.

Державна інспекція України з контролю за цінами, листом від 02.11.2012р. № 100-801-23/1978 (том 1, а.с. 41-42), роз'яснила, що позивач є вітчизняним виробником та може самостійно встановлювати оптово-відпускну ціну, за умови здійснення пакування, маркування, введення в обіг продукції виконуючи вимоги виробничого процесу (технічного регламенту тощо).

Відповідач, не навів жодної норми Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого Постановою Кабінету України від 11.06.2008р. № 536, іншого нормативно-правового акту, локального нормативного акту, які б порушив позивач, здійснюючи пакування та маркування продукції, не навів обставин, якими було б спростовано факт здійснення позивачем сортування, пакування, маркування продукції.

Позивач, 21 листопада 2012 року звернувся до Антимонопольного комітету України стосовно отримання висновків у формі рекомендаційних роз'яснень у порядку визначеному ст. 14 Закону України «Про захист економічної конкуренції», щодо відповідності дій у вигляді запланованого підвищення цін на оболонкові контрацептиви (презервативи) на 18 відсотків положенням ст. 13 вказаного Закону (том 1, а.с. 121).

Згідно висновку Антимонопольного комітету України № 1-в від 16.01.2013 року, дії позивача, як виробника продукції, у вигляді запланованого підвищення цін на оболонкові контрацептиви (презервативи) до 18 відсотків з метою їх приведення до економічно обґрунтованого рівня не будуть суперечити положенням ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», наявні підстави для підвищення позивачем цін до економічно обґрунтованого рівня враховуючи індекс інфляції, зростання витрат позивача на паливо та логістичні послуги, на оренду, на просування й продаж продукції, необхідністю модернізації та оновлення виробничо-логістичного комплексу, модернізацію та закупівлю основних засобів, а також програмного та ліцензійного забезпечення.

Щодо висновку суду першої інстанції стосовно відсутності у позивача статусу виробника до моменту реєстрації технічних умов, отримання свідоцтва про державну реєстрацію виробів медичного призначення, а також відсутності у статуті позивача такого виду діяльності, як виробництво товарів медичного призначення, то такі висновки є помилковими та не ґрунтуються на вимогах закону.

Ані технічні умови, ані свідоцтво про державну реєстрацію медичних виробів, яке видається Держлікслужбою не є документами, що зумовлюють виникнення права у позивача на виготовлення продукції, а їх відсутність жодним чином не обмежує позивача на виготовлення такої продукції.

Згідно п. 1 Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.11.2004р. № 1497 (надалі - Порядок № 1497), державна реєстрація виробів медичного призначення здійснюється не для отримання права на їх виробництво, а для отримання права на їх ввезення на митну територію України, реалізацію та використання на території України.

Висновки суду першої інстанції стосовно недостовірності документів на підставі яких Держлікслужбою видано позивачу, як виробнику, свідоцтво про державну реєстрацію виробів медичного призначення є безпідставними.

Згідно п. 3 Порядку № 1497, передбачено, що державну реєстрацію медичних виробів здійснює Держлікслужба за результатами експертизи та у разі потреби випробувань, що проводяться експертними установами.

Пунктами 4 та 5 Порядку № 1497 передбачено, що видача свідоцтва проводиться Держлікслужбою на підставі заяви та відповідного пакета документів, які подаються заявником.

Крім того, підпунктом 11 Порядку № 1497 передбачено, що Держлікслужба приймає рішення про реєстрацію медичних виробів або про відмову в їх реєстрації на підставі розгляду висновків експертизи (випробувань) та рекомендацій дорадчого органу у сфері державної реєстрації.

Таким чином, повноваження щодо встановлення факту достовірності документів та наявності інших підстав для видачі свідоцтва відноситься до дискреційних повноважень Держлікслужби.

Суд не вправі втручатися в дискреційні повноваження Держлікслужби та перебирати на себе не властиві суду функції при розгляді даної справи.

Щодо технічних умов, то відповідно до ст. 1 Закону України «Про стандартизацію» технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Відповідно до п. 3.2. Національного стандарту України ДСТУ 1.3:2004 «Правила побудови, викладення, оформлення, погодження прийняття та позначення технічних умов», технічні умови розробляються у випадках якщо немає національних стандартів на розроблювану продукцію; потрібно конкретизувати, доповнити або підвищити вимоги до чинних стандартів на дану продукцію.

Згідно п. 3.7 ДСТУ 1.3:2004 Технічні умови розробляють за рішенням виробника (постачальника або на вимогу споживача (замовника), на виконання державної програми або директивного документа.

Технічні умови, розроблені, оформлені та погоджені позивачем з метою підвищення вимог до чинних стандартів (технічного регламенту), а не для отримання права на виготовлення продукції, оскільки відсутність технічних умов не зумовлює виникнення такого права.

Статтею 19 ч. 1 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Висновки суду першої інстанції щодо зазначення на презервативах штрихкоду із початковими цифрами 501, 506 Великобританії, а не України, які наведені на підтвердження тієї обставини, що позивач не є виробником, є помилковими.

Суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що перші три цифри (префікс GS1) у штриховому коді EN-13 не можуть розглядатися як свідчення країни виробництва та походження товару, що зокрема підтверджується нормами Положення про штрихове кодування товарів, затвердженого Наказом № 255 від 20.082002р. Міністерства економіки України та листом від 06.02.2014 року № 0023/01 Асоціації товарної нумерації України «ДжіЕс1 Україна».

Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що Постановою № 955, запроваджено державні регульовані ціни на вироби медичного призначення, що включені до Обов'язкового мінімального асортименту (соціально орієнтованих) лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптечних закладів, що затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 1000 від 29.12.11р (Обов'язковий асортимент для аптечних закладів).

В Обов'язковий асортимент для аптечних закладів включено й продукцію, яка виробляється Позивачем.

Порядком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 333 від 25.03.2009 року визначається механізм формування цін на вироби медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання, для реалізації суб'єктом господарювання з урахуванням граничних постачальницько-збутових і торговельних (роздрібних) надбавок.

На думку колегії суддів Постанова № 955 підлягає застосуванню разом з даним Порядком, оскільки перший нормативний акт встановлює державні регульовані ціни, а другий - механізм їх формування.

Виходячи з п. 3 пп. «2)», пп. « 3)» п. 5 Порядку, математичні формули для визначення граничних надбавок для оптової та роздрібної реалізації виробів медичного призначення застосовуються лише тими суб'єктами господарювання, що здійснюють реалізацію вказаного товару виключно через аптечну мережу, а не через інші мережі.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач реалізовував виготовлену продукцію через аптечну мережу.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що рішення відповідача № 99 від 13.12.2013 року та припис № 95 від13.12.2013 року є необґрунтованими та підлягають скасуванню, в зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з постановленням нової про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медком Маркетинг і Продаж Україна" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2014 року - скасувати та постановити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Медком Маркетинг і Продаж Україна" до Державної інспекції України з контролю за цінами про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Державної інспекції України з контролю за цінами № 99 від 13 грудня 2013 року про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін та припис Державної інспекції України з контролю за цінами № 95 від 13 грудня 2013 року про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медком Маркетинг і Продаж Україна" судові витрати у розмірі 1 892 грн. (тисяча вісімсот дев'яносто дві грнивні).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 27 червня 2014 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Аліменко В.О.