Постанова № 39690629, 25.06.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 року м. Миколаїв Справа № 814/1131/14

09:15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження,

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЯМУР - ТРЕЙД", вул. Дзержинського, 97, Миколаїв, 54029

доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г. Петрової, 2-а, Миколаїв, 54029

проскасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2013р. № 0002052203,

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 04.11.2013 року № 0002052203 ( з урахуванням ухвали суду від 25.06.2014 року про залишення без розгляду позовну вимогу в частині визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ від здійснення угод з контрагентами.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ, від здійснення угод з контрагентами. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Представники сторін надали до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "ЯМУР - ТРЕЙД " зареєстровано як юридична особа та є платником податків.

17.10.13-18.10.13 відповідачем проведено документальну позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових взаємовідносин з ТОВ «Торговий дім «КМД» та ТОВ «Соладей - Україна» за липень 2013 року.

21.10.13 за результатами перевірки відповідачем було складено акт №1037/14-04-22-03/33626875, у висновках якого зазначено, що позивачем порушено п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ всього у сумі 151058 грн. у т.ч. за липень 2013 року у сумі 151058 грн.

04.11.13 на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002052203 яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 151058,00грн. та штрафними санкціями на суму 75529,00грн.

Що стосується нікчемності угод укладених позивачем з його контрагентам, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма, недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Як вбачається з матеріалів справи, щодо здійснення господарських операцій з ТОВ «Торговий дім «КМД» суд зазначає, що між позивачем та ТОВ «Торговий дім «КМД» було укладено договір поставки № 01/07/13 від 01.07.2013р. Відповідно до п. 1.2. вказаного Договору поставки, ТОВ «Торговий дім «КМД» передає у власність позивачу товар (компонент палива моторного), а позивач зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його.

Зазначений товар передавався у власність позивачу на підставі видаткових накладних №: ВЕ0150713-1 від 01.07.2013р.; ВЕ0150713-2 від 02.07.2013р.; ВЕ0150713-3 від Х)7.2013р.; ВЕ0150713-6 від 09.07.2013р.; ВЕ0150713-4 від 04.07.2013р.; ВЕ0150713-5 08.07.2013р. Оплата за вказаний товар проводилася шляхом безготівкових розрахунків на підставі рахунків - фактур виставлених постачальником товару - ТОВ «Торговий дім «КМД», а саме: - рахунок-фактура № РФ-150713-6 від 09.07.2013р., рахунок-фактура № РФ-150713-5 від 08.07.2013р., рахунок-фактура № РФ-150713-4 від 04.07.2013р. рахунок-фактура № РФ-150713-3 від 03.07.2013р., рахунок-фактура № РФ-150713-2 від 02.07.2013р., рахунок-фактура № РФ-150713-1 від 01.07.2013р. Розрахунки між позивачем та його контрагентом-постачальником здійснювались у готівковій формі, шляхом внесення грошових коштів до каси підприємства, про що свідчать копії квитанцій до прибутково касового ордеру. На підставі вчинених господарських операцій ТОВ «Торговий дім «КМД» було видано позивачу податкові накладні №: 38 від 08.07.2013р., № 39 від 09.07.2013р., № 37 від 2013р., № 36 від 03.07.2013р., №35 від 02.07.2013р., №34 від 01.07.2013р. та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Позивачем надано до суду копії товарно-транспортних накладних які підтверджують факт транспортування придбаного в ТОВ «Торговий дім «КМД» до ТОВ «Ямур-Трейд», а саме: - товарно - транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти) № 38 від 01.07.2013 року, товарно - транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти) № 39 від 02.07.2013 року, товарно - транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти) №40 від 03.07.2013 року, товарно - транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти)№ 41 від 04.07.2013 року, товарно - транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти) №42 від 08.07.2013 року, товарно - транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти) №43 від 09.07.2013 року.

Придбаний товар транспортувався від постачальника до позивача за допомогою послуг, наданих ФОП ОСОБА_1 на підставі укладеного з позивачем договору на перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом 01.11.2012р.

На момент перевезення вказаного товару, ФОП ОСОБА_1 був зареєстрований в державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, з одним із кодів аомічної діяльності - 49.41 - вантажний автомобільний транспорт.

Крім цього ФОП ОСОБА_1 має ліцензію, видану Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті серія AB № 616844 від 05.03.2012р., якою ФОП ОСОБА_1 надано право надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів івтомобільним транспортом.

Отриманий за вказаним Договором Товар в подальшому реалізовувався позивачем безпосередньо власному контрагенту-покупцю - ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» на підставі _ поставки № 2 від 22.02.2013р.

Вказаний товар передавався у власність від позивача до ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» за видатковими накладними: № РН-000055 від 08.07.2013р., № РН-000077 від 13р., № РН-000076 від 25.07.2013р., № РН-000073 від 12.07.2013р.; № РН-000058 7.2013р.; № РН-000053 від 04.07.2013р.; № РН-000052 від 03.07.2013р.; № РН- від 19.07.2013р.; № РН-000063 від 18.07.2013р.; № РН-000074 від 17.07.2013р.;№ J61 від 16.07.2013р.

На підставі проведення вказаних господарських операцій позивачем було видано ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» податкові накладні.

Оплата за товар, придбаний ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» у позивача, здійснювалася у безготівковій формі, шляхом сплати грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Ямур - Трейд", що підтверджується копіями виписок з особового рахунку.

Тобто вказане свідчить про реальність проведення господарської операції в результаті якої позивач правомірно відніс суми господарських операцій до складу податкового кредиту.

Щодо здійснення господарських операцій з ТОВ «Соладей-Україна», суд зазначає, що між позивачем та ТОВ «Соладей-Україна» було укладено договір поставки № 01-07/13 від 01.07.2013р. Відповідно до п. 1.2. вказаного Договору поставки, ТОВ «Соладей-Україна» передає у власність позивачу товар (конденсат газовий стабільний), а позивач зо бовязується прийняти такий товар та оплатити його. Вказаний означений товар передавався у власність позивачу на підставі видаткових накладних: ВН-15/07/13-1 від 01.07.2013р.; ВН-15/07/13-2 від 02.07.2013р.; ВН-15/07/13-3 від 2013р.; ВН-15/07/13-4 від 04.07.2013р.; ВН-15/07/13-5 від 05.07.2013р.; ВН-15/07/13- 08.07.2013р.; ВН-15/07/13-7 від 09.07.2013р.; ВН-15/07/13-8 від 10.07.2013р.; ВН- 13-9 від 11.07.2013р.; ВН-15/07/13-10 від 12.07.2013р.; ВН-15/07/13-11 від 2013р.; ВН-15/07/13-12 від 16.07.2013р.

Оплата за вказаний товар проводилася шляхом безготівкових розрахунків на підставі в-фактур виставлених постачальником товару - ТОВ «Соладей-Україна», а саме: -рахунок-фактура № РФ-15/07/13-1 від 01.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-2 від 02.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-3 від 03.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-4 від 04.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-5 від 05.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-6 від 08.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-7 від 09.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-8 від 10.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-9 від 11.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-10 від 12.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-11 від 15.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-12 від 16.07.2013р. Розрахунки між позивачем та його контрагентом постачальником здійснювались у готівковій формі, шляхом внесення грошових коштів до каси підприємства, про що свідчать копії квитанцій до прибутково касового ордеру. На підставі вчинених господарських операцій ТОВ «Торговий дім «КМД» було видано позивачу податкові накладні №: 225 від 01.07.2013р., 226 від 02.07.2013р., 230 від .2013р., 231 від 04.07.2013р., 233 від 05.07.2013р., 236 від 08.07.2013р., 237 від .2013р., 243 від 10.07.2013р., 244 від 11.07.2013р., 250 від 12.07.2013р., 255 від '.2013р., 256 від 16.07.2013р. Конденсат газовий стабільний, придбаний позивачем у ТОВ «Соладей-Україна» транспортувався від ТОВ «Соладей-Україна» до позивача за допомогою послуг, наданих ФОП ОСОБА_1, на підставі вищезазначеного договору на перевезення нафто-продуктів автомобільним транспортом.

Зазначений товар було доставлено до позивача на підставі товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) №: 111 від 01.07.2013р., 126 від г.2013р., 129 від 16.07.2013р., 128 від 11.07.2013р., 125 від 11.07.2013р., 121 від г.2013р., 123 від 10.07.2013р., 120 від 08.07.2013р., 118 від 05.07.2013р., 117 від .2013р., 115 від 03.07.2013р., 114 від 02.07.2013р.

Отриманий за вказаним Договором Товар в подальшому реалізовувався позивачем безпосередньо власному контрагенту-покупцю - ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» на підставі зазначеного договору поставки № 2 від 22.02.2013р.

Вказаний товар передавався у власність від позивача до ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» видатковими накладними: № РН-000055 від 08.07.2013р., № РН-000076 від Г.2013р., № РН-000077 від 26.07.2013р„ № РН-000065 від 22.07.2013р., № РН-000062 17.07.2013р., № РН-000059 від 12.07.2013р., № РН-000057 від 10.07.2013р., № РН- 143 від 29.10.2013р., РН-0000136 від 29.10.2013р., № РН-0000137 від 30.10.2013р., № 0000138 від 01.10.2013р., № РН-000139 від 02.10.2013р., № РН-000140 від 10.2013р., копії яких надаються.

На підставі проведення вказаних господарських операцій позивачем було видано «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» податкові накладні.

Оплата за товар, придбаний ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» у позивача, здійснювалася у безготівковій формі, шляхом сплати грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Ямур - Трейд» що підтверджується копіями виписок з особового рахунку.

Тобто, внаслідок господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «Торговий дім «КМД» та ТОВ «СОЛАДЕЙ-Україна» змінився фінансово - майновий стан позивача, що свідчить про реальність господарських відносин на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит.

Позивачем надано суду первинні документи які свідчать про реальність здійснення господарської діяльності.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

В судовому засіданні при розгляді справи в якості свідка був допитаний ФОП ОСОБА_1, який надав суду пояснення, що саме ним були надані позивачу послуги, щодо транспортування автомобільним транспортом нафтопродуктів.

Суд вважає, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів суду реальність здійснення господарської операції з контрагентом, тому суд вважає, що встановлений факт здійснення господарської операції.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що угоди між позивачем та контрагентом фактично не відбувалася, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу, який би спростовував факт здійснення цих угод. Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях та думці.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.09.2013 року № 1241/26-55-22-01/38005314 «Про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Соладей - Україна» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період травень 2012 року - серпень 2013 року»; акт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 24.09.2013 року № 99/26-58-22-06-15/37023856 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року», оскільки ПК України передбачає можливість складання акту про перевірку, яка відбулась, а не про перевірку яка фактично не проводилась.

Отже, акти "Про неможливість проведення зустрічної звірки" не є податковою інформацією у розумінні ПК України, та не можуть бути доказами порушення позивачем норм податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України зазначає (постанови від 14.11.2012 року у справі № 2а-9864/11/2670, від 19.02.2013 року у справі № 2а-6067/11/1470 та інші), що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманих від контрагента, та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт виконання робіт на користь позивача, суд вважає що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 04.11.2013 року № 0002052203 підлягає скасуванню.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від області від 04.11.2013 року № 0002052203.

3.Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " ЯМУР - ТРЕЙД" судові витрати у розмірі 453,18 грн. з Державного бюджету України.

4. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар