Ухвала суду № 39688414, 09.07.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/2979/14 Головуючий у 1 інстанції: Гавілей М.М. Суддя-доповідач: Бабак А.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Спас О.В.

Суддів Бабак А.М.

Полякова О.З.

При секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 21 травня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку в спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості частки та визнання права власності;

за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/6 частину земельної ділянки в порядку спадкування, поділ житлового будинку та земельної ділянки в натурі як об'єктів права спільної часткової власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом про припинення права власності на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості частки та визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначала, що на підставі свідоцтва про право власності від 18.11.2004 року, а також на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.11.2004 року їй належить 5/6 частин будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а 1/6 частина вказаного будинку належить її сину, відповідачу по справі ОСОБА_4

На даний час будинок знаходиться в занедбаному стані, оскільки там ніхто не проживає і не підтримує його у належному стані. Відповідач не проживає у вказаному будинку та не використовує його за цільовим призначенням і не збирається там мешкати, оскільки в нього є інше житло.

Вона має намір відремонтувати будинок та мешкати в ньому, оскільки в неї іншого житла не має, на даний час вона проживає у доньки. Відповідач участі в утриманні будинку не приймає. Частина будинку, яка належить відповідачу, становить 1/6, є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування майном є неможливим, а припинення права на частку не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам його сім'ї.

Посилаючись на вказані обставини, просила припинити право власності ОСОБА_4 на 1/6 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з виплатою йому грошової компенсації вартості його частки в сумі 3333,33 грн. та визнати за нею право власності на 1/6 частину вказаного будинку.

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/6 частину земельної ділянки в порядку спадкування, поділ житлового будинку та земельної ділянки в натурі як об'єктів права спільної часткової власності

Свій позов обґрунтовував тим, що він з ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, йому належить на праві власності 1/6 частина будинку з відповідними надвірними будівлями, які він успадкував після смерті батька ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.03.2005 року, а ОСОБА_3 - 5/6 частин вказаного будинку. Крім того, будинок розташований на земельній ділянці площею 0,55 га, 1/6 частину якої він прийняв у спадщину після смерті батька. Вказане майно підлягає поділу між співвласниками в натурі.

Просив поділити в натурі житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, виділивши йому та визнавши за ним права власності на 1/6 частку у спільному майні та 1/6 частку земельної ділянки яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,55 га для ведення особистого підсобного господарства, на якій розташований спірний будинок.

В листопаді 2013 року ОСОБА_4 доповнив зустрічний позов вимогою про визнання за ним права власності на 1/6 частину земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,55 га, цільове призначення для ведення особистого підсобного господарства в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер 20.01.2004 року, мотивуючи тим, що через відсутність у нього оригіналу державного акту па землю позбавлений можливості у нотаріуса оформити свідоцтво про право на спадщину за законом, у видачі дублікату державного акту відділом Держземагенства у Токмацькому районі йому було відмовлено.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 21 травня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Кошти у сумі 3827,17 грн., внесені ОСОБА_3 в порядку вимог ч.2 ст. 365 ЦК України в якості вартості частки, про припинення права на яку нею заявлявся позов, за квитанцією № 7048.584.1 від 16.05.2014 року на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області повернуто позивачу ОСОБА_3

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи і наданим доказам, рішення ухвалено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не взято до уваги, що відповідач перешкоджає їй користуватись майном, його частка є незначною, спільне володіння і користування майном в даній ситуації є неможливим, тому вважає, що є підстави для застосування ст. 365 ЦК України. Просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, а оскільки рішення суду оскаржується в частині відмови у первісному позові про відмову у припиненні права власності на частку в спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості частки та визнання права власності, відповідно до ч.3 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», рішення суду першої інстанції переглядається лише в цій частині про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_3

Відповідно ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 про припинення права власності ОСОБА_3 на 1/6 частку у житловому будинку АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що спільне володіння і користування будинком співвласниками є неможливими. Крім того, не надано доказів, що припиненням права власності ОСОБА_4 на 1/6 частку у будинку, не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Колегія суддів вважає, що висновок суду є вірним. Розглядаючи спір, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 212-214 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи на які посилалися сторони, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу, та закон, що їх регулює.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Із змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту припинення права на частку у спільному майні, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх позовних вимог.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 57-60 ЦПК України на підтвердження того, що спільне володіння і користування будинком співвласниками є неможливими та припинення права власності на 1/6 частку у житловому будинку АДРЕСА_1 не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_4 та членам її сім'ї. Доказів того, що ОСОБА_4 на праві власності належить інше житло до суду не надано. Не проживання у вказаному будинку не є підставою для застосування ст. 365 ЦК України.

Не надано таких доказів апелянтом і до суду апеляційної інстанції, які б суд міг би дослідити в порядку ч.2 ст. 303 ЦПК України.

За цих обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, оскільки згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази та обставини, на які посилається апелянт були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційних скаргах фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів із висновком суду першої інстанції з їх оцінкою.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 21 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: