Постанова № 39684180, 24.06.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2014 року № 813/1186/14

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-судді Ланкевича А.З.

секретар судового засідання Приймак С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.В.Стефаника до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27 січня 2014 року № 0000032200/30/22-00.

Посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем на підставі акту перевірки від 10 січня 2014 року № 3/22-00/30320367 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.В.Стефаника, що стали предметом оскарження акту планової документальної перевірки від 08.11.2013 року № 82/22-018/30320367 за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року». Зазначає, що відповідачем в ході перевірки встановлено факт перебування в користуванні позивача земельних ділянок на території сільських рад Бродівського району на підставі укладених договорів оренди. При цьому, акт перевірки не відображає встановлення жодних обставин, які б спростовували чи ставили під сумнів факт безпосереднього виробництва позивачем поставленої ним сільськогосподарської продукції. Тому висновки про порушення позивачем умов спеціального режиму оподаткування, як і розрахунок питомої ваги поставлених сільськогосподарських товарів не ґрунтуються на нормах закону. Також, вважає, що є безпідставним та необґрунтованим збільшення позивачу зобов'язання з ПДВ в розмірі 9 058,00 грн, оскільки відповідачем не взято до уваги наявні в позивача журнали обліку списання паливно-мастильних матеріалів легкового автомобіля, які відображають факт використання вказаного автомобіля в господарській діяльності позивача та відомості про списання у зв'язку з цим пального. Тому вважає, що вказане податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідачем подано письмове заперечення проти позову, в якому просить в позові відмовити, посилається на те, що працівниками Буської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.В.Стефаника за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 3/22-00/30320367 від 10 січня 2014 року. В процесі перевірки встановлено, що позивач використовував за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року орендовані землі, які не пройшли державну реєстрацію. За відсутності належним чином зареєстрованого правовстановлюючого документа відповідна земельна ділянка не може вважатися такою, що знаходиться у власності чи на праві оренди в особи, яка фактично володіє такою ділянкою. Відповідно, сільськогосподарська продукція, вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких належним чином не оформлено договори оренди - для цілей оподаткування ПДВ в умовах спеціального режиму, не може вважатись власною. Крім цього, встановлено неправомірне перебування платником на спеціальному режимі оподаткування з податку на додану вартість з січня 2013 року в результаті встановлення перевищення платником питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг до вартості всіх поставлених товарів/послуг. Також, позивачем порушено п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту, обчисленого з вартості паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95) придбаного у ПП ОСОБА_1, використаних не в господарській діяльності платника. А тому вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

На підставі направлення від 20.12.2013 року № 116/22-00, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.5 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України та наказу від 20.12.2013 року № 254 Буською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.В.Стефаника з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року, що стали предметом оскарження акта планової виїзної документальної перевірки СВК ім.В.Стефаника від 08.11.2013 року № 82/22-018/30320367, за результатами якої складено Акт перевірки № 3/22-00/30320367 від 10 січня 2014 року.

Як видно з висновків вищенаведеного Акту перевірки, відповідачем встановлено порушення зі сторони позивача п.209.6, п.209.10, п.209.11 ст.209, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-ІV, із змінами та доповненнями, в результаті встановлено: по Декларації (загальна) заниження ПДВ на суму 658 755,00 грн; по Декларації (спеціальна) заниження ПДВ, призначена для перерахування на спец рахунок сільськогосподарських підприємств в сумі 9 058,00 грн та завищення суми ПДВ, призначена для перерахування на спец рахунок сільськогосподарських підприємств за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року в сумі 656 071,00 грн.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки відповідачем 27 січня 2014 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000032200/30/22-00, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем 667 813,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 168 312,00 грн.

Відповідач на підтвердження обґрунтованості висновків перевірки, викладених в акті та правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилається на те, що в ході проведення перевірки встановлено, що підприємство використовувало за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року орендовані землі, які не пройшли державну реєстрацію (засіяна площа), згідно статистичного звіту 29-сг про посівні площі. Сільськогосподарська продукція, вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких належним чином не оформлено договори оренди - для цілей оподаткування ПДВ в умовах спеціального режиму, не може вважатись власною. Реєстрація договорів оренди земельних ділянок позивача здійснювалась з червня 2012 року, отже реалізацію сільськогосподарської продукції, яка вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких належним чином оформлено договори оренди буде здійснено після збору урожаю 2013 року ( в 2-му півріччі 2013 року). Однак, підприємство за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року неправомірно здійснювало продаж сільськогосподарських товарів (продукції рослинництва) в умовах спеціального режиму оподаткування з ПДВ в порушення п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України, чим занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість по Декларації (загальна) на суму 402 531,00 грн. Крім цього, перевіркою встановлено неправомірне перебування платником на спеціальному режимі оподаткування з податку на додану вартість з січня 2013 року в результаті встановлення перевищення платником питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг до вартості всіх поставлених товарів/послуг. Також, позивачем зайво віднесено до податкового кредиту, обчисленого з вартості паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95) придбаного у ПП ОСОБА_1, використаних не в господарській діяльності платника. Згідно наданих до перевірки документів, неможливо визначити використання платником податку в межах господарської діяльності паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95), оскільки до перевірки не надано документального підтвердження витрат, понесених при експлуатації транспортних засобів.

Відповідно до частин 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно вимог п.209.1 ст.209 Податкового кодексу України (далі - ПК України), резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 209.2 ст.209 ПК України передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.209.6 ст.209 ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п.209.7 ст.209 ПК України, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Пунктом 209.11 ст.209 ПК України передбачено, що якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то: а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; б) контролюючий орган виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею; в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Таким чином, основною умовою застосування спеціального режиму оподаткування в порядку ст.209 ПК України є здійснення платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Підставою для визначення підприємству Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.В.Стефаника оскаржуваних сум ПДВ стало неправомірне, на думку податкової інспекції, відображення позивачем податкових зобов'язань з цього податку у спеціальній декларації. На обґрунтування своєї позиції податковий орган послався на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, що вироблена (вирощена) підприємством на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Судом встановлено, що позивач в періоді, який перевірявся перебував на спеціальному режимі оподаткування як сільськогосподарське підприємство і в нього у користуванні перебували земельні ділянки на території сільських рад Бродівського району на підставі укладених договорів оренди з фізичними особами.

Норми ст.209 ПК України не ставлять право платника на застосування спеціального режиму оподаткування у залежність від дотримання ним вимог цивільного чи земельного законодавства.

З врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що висновки акту перевірки про порушення позивачем умов спеціального режиму оподаткування, як і розрахунок питомої ваги поставлених сільськогосподарських продуктів є неправомірними.

Тому, оскаржуване податкове повідомлення рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 656 071 (сто шістсот п'ятдесят шість тисяч сімдесят одну) грн 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 164 014 (сто шістдесят чотири тисячі чотирнадцять) грн 94 коп. підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Дана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалах від 26 липня 2012 року № К/9991/37252/12, від 03 квітня 2013 року № К/9991/4363/12, від 27 листопада 2013 року № К/9991/24490/12, від 11 грудня 2013 року № К/800/52860/13.

Що стосується використання позивачем в межах господарської діяльності паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95), суд зазначає наступне.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2. цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено заборону віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до Закону України від 05.07.2011 року № 3565-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» вилучено поняття дорожний лист.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на списання палива в обліку має бути первинний документ. Це може бути раніше діюча типова форма подорожного листа або власноруч розроблена форма, в якій мають міститися всі необхідні реквізити первинного документа згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивачем представлено суду договори від 21.12.2010 року, від 21.12.2011 року, від 21.12.2012 року укладених між СВК ім.В.Стефаника та ОСОБА_2 про використання власного автомобіля у службових цілях та накладні.

Однак, з наданих документів неможливо визначити використання платником податку в межах господарської діяльності паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95), оскільки не надано документального підтвердження витрат, понесених при експлуатації транспортних засобів. Господарські операції по користуванню транспортними засобами працівників для надання первинним документам юридичної сили та доказовості, повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства, у випадку відсутності документів, ставиться під сумнів здійснення операції з оприбуткування, приймання-передачі послуг.

Також, позивачем представлено журнали обліку списання паливно-мастильних матеріалів за 2011 - 2013 роки. Однак, дані журнали не містять передбачених законодавством обов'язкових реквізитів первинних документів. Крім цього, дані журнали містять безліч невідповідностей щодо показів спідометра при виїзді та поверненні автомобіля та пробігу за робочий день.

Таким чином, позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту, обчисленого з вартості паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95), використаних не в господарській діяльності платника.

Відповідно до ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Крім цього, суд вважає, щодо резолютивної частини постанови за доцільне використовувати формулювання наведене в п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі ст.94 вищенаведеного Кодексу із урахуванням того, що рішення частково ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує відповідно до задоволених вимог всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області від 27 січня 2014 року № 0000032200/30/22-00 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 656 071 (шістсот п'ятдесят шість тисяч сімдесят одну) грн 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 164 014 (сто шістдесят чотири тисячі чотирнадцять) грн 94 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.В.Стефаника сплачену ним суму судового збору в розмірі 304 (триста чотири) грн 50 коп.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий Ланкевич А.З.