Постанова № 39682620, 06.06.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2014 року 810/2648/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - позивач) до Бориспільської об?єднаної державної податкової інспекції Київської області Головного управління Міндоходів в Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить визнати протиправними та скасувати 10 податкових повідомлень-рішень, винесений на підставі висновків акта перевірки відповідача від 6.12.2013 №313/22-1/20572069 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ДП МА «Бориспіль» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2013» (далі - Акт перевірки), а саме рішень:

1) від 20.12.2013 №0004522210 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 116 667 грн.;

2) від 20.12.2013 №0004552210 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 292 559 грн.;

3) від 20.12.2013 №0004532210 - про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 138 828 грн.;

4) від 20.12.2013 №0004592210 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 45 507,21;

5) від 20.12.2013 №0004542210 - про нарахування суми грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД), невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 600 грн.

6) від 20.12.2013 №0004562210 - про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 185 994 грн.;

7) від 20.12.2013 №0004572210 - про застосування суми штрафних (фінансових санкцій) (штрафу) за порушення п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, - на суму 48 724 грн.;

8) від 20.12.2013 №0004582210 - про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення вимог валютного законодавства на суму 340 грн.;

9) від 19.12.2013 №0001011720 - про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб в сумі 39 976,10 грн.;

10) від 19.12.2013 №0001021720 - про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податковий розрахунок ф. 1-ДФ за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 510 грн.

(далі - оскаржувані рішення).

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що висновки Акта перевірки, на підставі яких були винесені оскаржувані рішення, - не відповідають дійсним обставинам, не грунтуються на фінансово-господарських документах позивача, які досліджувались відповідачем при здійсненні податкової перевірки або не відповідають таким документам.

Відповідач проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обгрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач підтримав висновки Акта перевірки, надав суду письмові пояснення та розрахунки сум податкової заборгованості, визначених оскаржуваними рішеннями.

Досліджуючи обставини справи щодо кожного оскаржуваного рішення, суд встановив.

Винесення оскаржуваних рішень відповідача від 20.12.2013 №0004532210, №0004522210 та №0004552210 (в частині нарахування ПДВ за період: 2 квартал 2010 року, 2-4 квартал 2011 року, 1-3 квартал 2012 року) зумовлено оцінкою відповідачем господарських операцій між позивачем та ПП «Сервіс-Престиж» в розрізі правомірності сплати податку на прибуток з підприємств, що перебувають у державній власності та податку на додану вартість.

З акта перевірки слідує, що відповідач дійшов висновку про заниження податку на прибуток за травень 2012 року на суму 145 770 грн. та за липень 2012 року на суму 81 667 грн. в порушення ст.139 Податкового кодексу України; а також - про безпідставне формування податкового кредиту з ПДВ, що призвело до заниження податкового зобов'язання по ПДВ за липень 2012 року на суму 77 778 грн. та завищення заявленого бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкового зобов'язання наступних періодів) за травень 2012 року на суму 138828 грн.

Зазначені висновки базуються на оцінці відповідачем господарської операції, проведеної між позивачем та ПП «Сервіс-Престиж» з поставки позивачу меблів, що в подальшому використовувались позивачем для власних потреб, - як безтоварної.

Позивачем було здійснено закупівлю в ПП «Сервіс- Престиж» офісних меблів для терміналу «D» за договором від 26.04.2012 року №2-29.1-11. Зазначений договір укладено за результатом проведення відкритих торгів, і проведених у відповідності з вимогами Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01 червня 2010 року №2289.

З Акта перевірки слідує, та підтверджується представником позивача, що позивач на підтвердження правомірності господарської операції з ПП «Сервіс-Престиж» надав відповідачу до перевірки наступні документи:

- податкові накладні від 14.05.2012 року №47 на загальну суму 405469,32 грн. та №46 на загальну суму 427501,54 грн.; від 03.07.2012 року № 12 на загальну суму 466669,32 грн.;

- видаткові накладні від 14.05.2012 року № СПМа-00047 на загальну суму 405469,32 грн. та № СПМа-00046 на загальну суму 427501,54 грн.; від 03.07.2012 року № СПМа-00012 на загальну суму 466669,32 грн.;

Розрахункові операції з ПП «Сервіс-Престиж» були відображені позивачем у його бухгалтерському обліку. При цьому відповідачем ні в Акті перевірки, ні в поясненнях на позов не заявлено про недоліки фінансово-господарських документів, які опосередковували відносини між позивачем та ПП «Сервіс-Престиж», чи - недостатність таких документів.

Натомність висновки відповідача про безтоварність господарської операції між позивачем та ПП «Сервіс-Престиж» базуються на наступних обставинах:

- позивачем при перевірці не було надано доказів транспортування товару (меблів), зокрема, не було надано товарно-транспорних накладних чи ін. документів;

- позивачем до перевірки не було надано акти прийому-передачі товару (меблів), чи інших документів, які б опосередковували передачу товару від ПП «Сервіс-Престиж» до позивача;

Зазначені обставини підтверджують висновок відповідача про те, що він був позбавлений можливості ідентифікувати товар (меблі) як такий, що придбаний за договором від 26.04.2012 року № 2-29.1-11. За таких умов твердження позивача про те, що відповідач міг особисто пересвідчитись в наявності офісних меблів в терміналі D аеропорту, що, в свою чергу підтвердило факт отримання позивачем меблів від ПП «Сервіс-Престиж», - не може бути достатньою умовою встановлення судом факту передачі товару від ПП «Сервіс-Престиж» до позивача, оскільки у позивача на момент перевірки були відсутні документи, які опосередковували саме передачу товару, а не його наявність у позивача.

Окрім того, суд враховує, що договір від 26.04.2012 року № 2-29.1-11 не містить детальної характеристики товару, який був придбаний позивачем, а тому інвентаризаційні описи меблів, прийнятих позивачем на баланс, не дають суду можливості достовірно віднести такі меблі (їх кількість, вартість тощо) до товару, придбаного за вищезазначеним договором.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що господарська операція позивача з придбання ПП «Сервіс-Престиж» товару (меблів) не підтверджена належними та достатніми документами, а відтак правомірність оскаржуваних рішень №0004532210, №0004522210 та №0004552210, винесених відповідачем у зв?язку з висновком про безтоварність такої операції - не спростована позивачем в судовому засіданні належними і допустимими доказами, тому суд - не вбачає підстав для задоволення позову в частині зазначених оскаржуваних рішень.

Застосовуючи норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних від провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п.14.1.3 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою :собою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, по діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими говорами.

П.138.2 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання луг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно із п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів.

Згідно із п.п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного і податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням і будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

П.201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваної операції, видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів або підписання цих документів неуповноваженою особою.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано належним чином оформлених та достатніх первинних бухгалтерських документів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських операцій з ПП «Сервіс-Престиж» згідно із договором від № 52-29.1-11.Зазначені обставини не надають змоги ідентифікувати придбаний позивачем товар, як придбаний саме у ПП «Сервіс-Престиж», ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції та підписували відповідні первинні документи та встановити взаємозв'язок згаданого договору з наданими позивачем податковими накладними та, відповідно, - позбавляють можливості встановити факт передачі товару від ПП «Сервіс-Престиж» до позивача («товарності» господарської операції).

За таких обставин, поставка ПП «Сервіс-Престиж» меблів не підтверджується документально. Відповідно, суд приходить до висновку, що матеріалами справи спростовуються доводи позивача в частині неправомірності рішень відповідача від 20.12.2013 №0004532210 та №0004522210, а позовні вимоги щодо цих рішень - не підлягають задоволенню.

Щодо обставин прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 20.12.2013 №0004552210 в частині нарахування заобов?язання з ПДВ за 4 квартал 2012 року, суд встановив наступне.

Зазначеним рішенням відповідач донарахував позивачу грошове зобов?язання з податку на прибуток організацій, що перебувають у державній власності в розмірі 1 292 559 грн.

З письмових пояснень відповідача на позов слідує, що позивач допустив заниження доходів за IV квартал 2012 року на загальну суму 1677365,07 грн. - в порушення п. 137.8 статті 137 Податкового кодексу України підприємством у складі інших доходів не відображено доходи отримані від розміщення цінних паперів ( облігацій) вище номінальної вартості.

В бухгалтерському обліку підприємства дані операції відображені наступним чином: Дт522 Кт733 - 1677365,07 грн. Відповідач вважає, що, відповідно до пункту 137.8 статті 137 Податкового кодексу України датою визнання та сумою доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів) та їх сума, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку. Відтак, Бориспільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області правомірно встановлено порушення позивачем пункту 137.8 статті 137 Податкового кодексу України, що спричинило неправильне визначення дати визнання доходів платника податку від кредитно-депозитних операцій.

Однак матеріалами справи, висновки відповідача не підтверджуються. Так, сума 1 677 365,07 грн. складається із доходів від розміщення цінних паперів (облігацій) вище номінальної вартості.

Відповідно до п.137.8 ст. 138 Податкового кодексу України, - датою визнання та сумою доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів) та їх сума, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку. Таким чином норма п. 137.8 ст. 137 Податкового кодексу України передбачає визнання дати доходів платника податку лише за кредитно-депозитними операціями.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. З Закону України від 23 лютого 2006 року №3480 «Про цінні папери та фондовий ринок», - боргові цінні папери - боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться: облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик; казначейські зобов'язання України; ощадні (депозитні) сертифікати; векселі.

Оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями визначено п. 153.4.3 ст. 153 Податкового кодексу України. Зазначеною нормою передбачено, що за борговими цінними паперами, емітованими платником податку, суми процентів включаються до складу його витрат за правилами, визначеними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. У разі розміщення платником податку боргових цінних паперів вище/нижче номінальної вартості, прибуток/збиток від їх розміщення відноситься до складу його доходів/витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення/викуп таких цінних паперів.

Оскільки, ціна облігацій при розміщені була вищою за номінальну, у 4 кварталі 2012 року підприємство визнало фінансовий дохід по чотирьом серіям випуску облігацій та по першому відсотковому періоду серій «І» та «J». Для визначення дати доходів за борговими цінними паперами Податковим кодексом України передбачено спеціальну норму, а саме пункт 153.4.3 статті 153 Податкового кодексу України, яким передбачено, що у разі розміщення платником податку боргових цінних паперів вище/нижче номінальної вартості, прибуток/збиток від їх розміщення відноситься до складу його доході в/витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення/викуп таких цінних паперів.

Станом на момент проведення перевірки погашення/викуп боргових цінних паперів (облігацій) позивачем не здійснено. Таким чином, податковий дохід підприємство визнає у податкових періодах, на які припаде погашення облігацій, відповідно до проспекту емісії. Період погашення облігацій серії «І», «J», «К», «L», відповідно до проспекту емісії (в додатку), настає в період 2015-2017 років. Вищевказане підтверджується п. 3.7 Проспекту емісій облігацій Державного «Підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», зареєстрованого Національною комісією з цінних паперів і фондового ринку 20.07.2012 року.

Зважаючи на вищезазначене, позов в частині протиправності рішення відповідача від 20.12.2013 №0004552210 був підтверджений позивачем в судовому засіданні щодо донарахування відповідачем ПДВ за 4 квартал 2012 року. За таких умов рішення №0004552210 є необгрунтованим у загальній сумі податковго зобов?язання, а тому - підлягає скасуванню.

Щодо обставин прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 20.12.2013 №0004592210, суд встановив наступне.

Зазначеним рішенням відповідач донарахував позивачу грошове зобов?язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 45 507,21 грн.

З Акта перевірки слідує, що позивачем було порушено вимоги п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283 зі змінами та доповненнями, а саме: підприємством не стягнуто та не внесено до бюджету податок від суми виплати нерезиденту доходів типу «інжиніринг» за ставкою 15 % за IV квартал 2010 року в сумі 17 819,33 грн. Однак, такий висновок спростовується матеріалами справи.

Відповідно до умов контракту від 25.08.2010 року №02.2-14/1.1- 4/2010/PV.26, укладеного ДП МА «Бориспіль» з нерезидентом фірмою «Gate Technologies LTD», останнім здійснено поставку приладів для вимірювання електричних величин на суму 585 000,00 дол. США та надані послуги по монтажу та пуско-наладці устаткування (сканера для контролю фізичних осіб) на суму 15 000 дол. США та послуги з навчання персоналу на суму 15 000 дол. США.

Відповідач в Акті перевірки прийшов до висновку, що послуги у вигляді «навчання персоналу» слід відносити до «інжинірингових» послуг. З пояснень представника відповідача слідує, що саме тлумачення як «інжинірингових» послуг з навчання персоналу було винятковою підставою для донарахування податку на прибуток та винесенню оскаржуваного рішення №0004592210.

Відповідно до п.п. 14.1.85 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України інжиніринг - це надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання об'єктів техніки і технології, надання консультації та авторського нагляду під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій, пов'язаних із такими послугами (роботами).

Поняття «інжиніринг» визначене в Податковому кодексу України відповідає і визначенню, викладеному в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334.

З наведеного слідує, що професійне навчання не віднесено законодавцем до інжинірингових послуг з метою оподаткування. Відтак, враховуючи вимоги статті 19 Конституції України щодо меж повноважень органів державної влади, відповідач не мав права відносини до інжинірингових послуг послуги по навчанню з огляду на відсутність прямої норми Закону щодо цього.

Також, відповідач в Акті перевірки дійшов висновку про порушення позивачем п.160.7 статті 160 Податкового кодексу України, а саме: не декларування та не сплата податку з реклами нерезидентів в загальній сумі 20 895,09 грн. у тому числі: І квартал 2011 року - 3805,13 грн.; ІІ квартал 2011 року - 7742,08 грн.; І квартал 2012 року - 3984,87 грн.; ІІ квартал 2012 року - 5363,01 грн.

Такі висновки відповідача базуються на оцінці господарської діяльності позивача з трьома іноземними контрагентами, а саме: компанією ООО «АйТиИ» (Російська Федерація), компанією «The Route Development Group ltd» (Великобританія) та компанією «UBM Aviation Routes Ltd» (Великобританія).

Так між позивачем та ООО «АйТиИ» (Російська Федерація) було укладено договір (контракт) від 15.04.11 №02.2-14.8.1-11, предметом якого було дання нерезидентом послуг в галузі реклами, а саме: забезпечення участі позивача у Міжнародній виставці й конференції по транспорту та логістиці «ТрансРосія 2011р», у складі Національного Українського павільйону на суму 3 398 ЕВРО. Місце надання послуг м. Москва, Російська Федерація (розташоване за межами митної території України). Відповідачу при здійсненні перевірки були надані первинні документи, які підтверджують факт дання послуг та їх оплату (рахунок, договір, акт надання послуг).

Згідно запрошення від 16.12.2010 та протоколу засідання комісії з вибору постачальника від щодо організації участі у виставці «Азіатський Форум розвитку маршрутів» нерезидентом «The Route Development Group ltd» (Великобританія, 113-115 Portland Street, Manchester Ml 6 DW) надано послуги по організації участі позивача у виставці «Азіатський Форум розвитку маршрутів» згідно акту виконаних робіт від на суму 2395,0 дол.США. При цьому позивачем 21.03.2011 було проведено розрахунки за дані послуги з поточного рахунку №26002014334648/840, відкритого в філії AT «Укрексімбанк» в м. Києві, згідно платіжного доручення в іноземній валюті №32 в сумі 2395,0 дол. США.

Також згідно запрошень та протоколів засідань комісії з вибору постачальника від 26.03.2012 №02.3-25-11 та від 15.05.2012 №02.3-25-13 щодо організації участі у виставці «Азіатський Форум розвитку маршрутів» та «Європейський Форум розвитку маршрутів», копанією нерезидентом «UBM Aviation Routes Ltd» (Великобританія, PO box 314, Riverbank House, Angel Lane, Tonbridge, Kent, TN9 1YT) позивачу надано послуги по організації участі позивача у виставках «Азіатський Форум розвитку маршрутів» та «Європейський Форум розвитку маршрутів» згідно актів виконаних робіт від 18.04.2012 на суму 2 495 дол. США та від 23.05.2012 на суму 2 646 євро. При цьому позивачем з поточного рахунку №26002014334648/840, відкритого в філії AT «Укрексімбанк» в м. Києві, проведено розрахунки 29.03.2012 згідно платіжного доручення в іноземній валюті в сумі 2 495 дол. США та 18.05.2012 згідно платіжного доручення в іноземній валюті в сумі 2 495 дол. США.

Таким чином, всі перелічені від трьох іноземних компаній послуги позивачу були за своїм змістом послугами з організації участі позивача у міжнарожних виставках та форумах.

Відповідно до п. 160.7 Податкового кодексу України резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок. Таким чином, сплата податку у розмірі 20 % суми від суми плати за послуги здійснюється у разі оплати послуг за виробництво та/або розповсюдження реклами.

Законодавче визначення терміна "реклама" наведено в ст. 1 Закону України Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270, згідно з яким реклама - це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка поширюється у будь-якій формі та у будь -чий спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку. При цьому реклама повинна бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи засобів розповсюдження.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що участь позивача у міжнародних заходах мала на меті одержання прибутку, відтак суд приходить до висновку, що відповідач не підтвердив правомірність віднесення отриманих позивачем організаційних послуг до послуг реклами.

З таких умов суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування рішення відповідача від 20.12.2013 №0004592210.

Щодо правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 20.12.2013 №0004542210, №0004582210 суд встановив наступне.

Зазначеними оскаржуваними рішеннями відповідач нарахував позивачу пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД), невиконання зобов?язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 600 грн. (рішення №0004542210) та 340 грн. (рішення №0004582210).

З матеріалів справи слідує, що штрафні санкції у розмірі 340 грн. були нараховані позивачу відповідачем у зв?язку з порушенням позивачем норми ч.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» а саме - неподанням позивачем декларації про валютні цінності, майно та доходи, що належать резиденту України та знаходяться за її межами, а 600 грн. - у зв?язку з порушенням позивачем норми ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків іноземній валюті», а саме - порушенням строків зарахування валютної виручки на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках.

Правомірність нарахування відповідачем штрафних санкцій позивачу за неподання вищезазначеної декларації не була підтверджена в судовому засіданні. При цьому суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 №185/94-ВР, - виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до норми ч.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93, - валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Відповідач ні в судовому засіданні, ні в письмових поясненнях до справи - не пояснив суду якими саме діями позивач порушив вимоги ч.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та які саме валютні цінності мали бути задекларовані позивачем.

Предмет доказування правомірності обох оскаржуваних рішень відповідача (№0004542210, №0004582210) становлять обставини дотримання позивачем строків зарахування валютної виручки за правовідносинами з компанією IKAROS AVIATION A.V.V. та недекларування цієї валютної виручки як валютних цінностей, що перебувають за кордоном.

Так стандартною угодою ІАТА про наземне обслуговування (спрощена процедура) рейсів ділової авіації Додаток В 1.2/02.1.1-14/23.8-14 від 01.04.2012 з ІKAROS AVIATION A.V.V., а саме, п.4.1 передбачено, що до останнього числа кожного місяця перевізник здійснює 100% попередню оплату за надання місць базування повітряних суден на наступний місяць.

Станом на 31.10.2012 за обліковими даними позивача передоплата IKAROS AVIATION A.V.V. становила 3 092,74USD, яка згідно умов договору складалась з суми передоплати за надання місць базування повітряних суден в листопаді 2012 року (3 000 USD, рахунок 02/489) та передоплати на наземне обслуговування повітряних суден (92,74USD).

02.11.2012 IKAROS AVIATION A.V.V. отримало послуги від позивача на суму 988,13 USD (рахунки 02/488 - 896,13USD, 0194/670 - 92,00USD). З урахуванням передоплати 92,74USD заборгованість склала 895.39 USD станом на 02.11.2012 (норма повернення валютних цінностей 180 днів - граничний термін - 01.05.2013).

В грудні 2012 IKAROS AVIATION A.V.V. отримало послугу надання місць базування повітряних суден на суму 3 000.00 USD (рахунок №02/548) за відсутністю передоплати послуга надавалась по факту 31.12.2012 (норма повернення валютних цінностей 90 днів - граничний термін - 01.04.2013).

Станом на 31.12.2012 заборгованість IKAROS AVIATION A.V.V., згідно акту звірки становила 3 895,39USD, - №02/488 (02.11.2012) частково в сумі - 895.39 USD (термін 01.05.2013) та №02/548 (31.12.2012) - 3000.00USD (термін 31.03.2013).

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, - у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

Постановою Голови МКАС при ТПП України від 01.04.2013 прийнято до провадження справу за номером 107н\2013 за позовом ДП MA «Бориспіль» до IKAROS AVIATION A.V.V. про стягнення з останнього заборгованості у сумі 4 531,73 дол. США (основний борг та штрафні санкції).

11.06.2013 на рахунок позивача від IKAROS AVIATION A.V.V. надійшла валютна виручка в сумі 4 531,71 USD за послуги надані згідно рахунків № 02/548 та № 2/488 та штрафні санкції (70 строка свіфту - призначення платежу).

Вищенаведене спростовує висновки відповідача про порушення позивачем строків повернення валютної виручки.

Відповідно до преамбули Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» від 25 грудня 1995 року - остання діє на виконання Програми комплексного вирішення питань щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно находяться за її межами, затвердженої 28.11.1995.

Однак валютні цінності знаходяться незаконно за межами України лише після спливу граничних термінів визначених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 №185.

Відповідачем не доведено в судовому засіданні що валюта, яка належала позивачу за наслідками розрахунків з IKAROS AVIATION A.V.V. перебувала за межами України з порушенням строків зарахування валютної виручки на рахунки позивача, а відтак - не довів, що така валюта перебувала за межами України незаконно.

Таким чином притягнення позивача до відповідальності за порушення строків повернення валютної виручки (зарахування та рахунки позивача в уповноваженому банку) та недекларування такої валютної виручки суд вважає безпідставним, а позов в частині скасування рішень відповідача №0004542210 та №0004582210 - такими, що підлягають задоволенню.

Щодо правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 19.12.2013 №0001021720, №0001011720 суд встановив наступне.

Оскаржуваними рішеннями позивачу було донараховано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 39 976,10 грн. та накладено штраф за порушення порядку звітності за формою №1-ДФ.

З письмових пояснень відповідача та Акта перевірки слідує, що відповідно до Колективного договору між адміністрацією та профспілкою ДП «МА «Бориспіль» на 2010 рік та 1 квартал 2011 року підприємством виплачувалися працівникам направлених у відрядження добові по України в розмірі 50,00 грн. Понаднормова сума добових встановлена законодавством України додавалася до нарахування заробітної плати та утримувалася з доходів працівника.

Відповідач вказує на те, що позивач допустив не оподаткування понаднормових добових в порушення пп.4.2.1 п.4.2 ст. 4, п. 19.2-а ст. 19 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб» в сумі 100,00 грн. по авансовому звіту працівника ОСОБА_2 від 08.12.2010 року № 14 на суму 276,00 грн. Наказ про відрядження від 25.11.2010 року № 01-07/1-103 на 4 дня до м. Києва з по 03.12.2010 рік. Посвідчення про відрядження №398. В наслідок чого відповідачем було достягнуто з позивача податок на доходи з ОСОБА_2 за грудень 2010 року в сумі 11,70 грн.

Позивач спростовуючи вищезазначене, вказав, що бухгалтером відділу нарахування заробітної плати позивача було самостійно було включено суму 100 грн. добових понад норми до загального місячного оподаткованого доходу працівника ОСОБА_2 та утримано податок на доходи у відповідний період. Завірена копія особового рахунку за грудень 2010 року була додана відповідачу при перевірці, однак проігноровані відповідачем та не враховані при складені висновків Акта перевірки.

Представники відповідача обставини подання позивачем при перевірці копії особового рахунку працівника ОСОБА_2 за грудень 2010 року - не спростували, як і не довели достовірність висновків Акта перевірки щодо несплати ПДФО за авансовим звітом працівника ОСОБА_2 від 08.12.2010 року №14. Тому суд вважає недоведеною правомірність донарахування відповідачем ПДФО позивачу (як податковому агенту ОСОБА_2.) за грудень 2010 року в сумі 11,70 грн.

Також відповідач вказує на те, що за 2-4 кв. 2010 року відповідно до встановленого порушення застосовано штраф в розмір 15% до несвоєчасно повернутих сум - 977,22 грн. та на підставі пп.9.10.3 ст.9 Закону України від 22.03.2003 року № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп.164.2.11 ст.164 Податкового кодексу України донараховано податок на доходи з фізичних осіб в сумі 11936,82 грн. Відповідач також вказує на порушення позивачем пп.4.2.9 ст.4, п. 19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003 року №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп.164.2.17 ст.164 Податкового кодексу України.

Так, оскільки фізичними особами отримано додаткове благо, - як грошове відшкодування донараховано податок на доходи з фізичних осіб на загальну суму 12732,30 грн., а саме по авансовим звітам:

- ОСОБА_3 від 16.04.2010 № 11 на суму 180,34 грн.;

- ОСОБА_4 від 23.11.2010 № 17 на суму 99 грн.;

- ОСОБА_5 №2 від 05.07.2010 на суму 587 євро (по курсу НБУ - 969,6568 грн.);

- ОСОБА_6 №1 від 05.07.2010 на суму 689 євро (по курсу НБУ - 969,6568 грн.);

- ОСОБА_7 № 2 від 16.06.2010 на суму 875 дол. США (по курсу НБУ - 792,56 грн.);

- ОСОБА_8 №3 від 16.06.2010 на суму 875 доларів США (по курсу НБУ - 792,56 грн.);

- ОСОБА_9 №1 від 16.06.2010 на суму 876 дол. США (по курсу НБУ - 792,56 грн.);

- ОСОБА_10 №4 від 15.02.2011 на суму 14692,08 грн.;

- ОСОБА_11 №2 від 23.01.2012 на суму 245 євро (по курсу НБУ - 10,315631 грн.);

- ОСОБА_12 № 4 від 23.01.2012 на суму 245 євро (по курсу НБУ - 10,315631 грн.);

- ОСОБА_12 № 16 від 25.04.2012 на суму 562 євро (по курсу НБУ - 10,485104 грн.);

- ОСОБА_13 №13 від 25.04.2012 на суму 562 євро (по курсу НБУ - 10,485104 грн.);

- ОСОБА_11 №4 від 04.04.2012 на суму 679 євро (по курсу НБУ - 10,514771 грн.);

- ОСОБА_14 № 8 від 25.05.2012 на суму 1085 євро (по курсу НБУ - 10,355839 грн.);

- ОСОБА_15 №7 від 25.05.2012 на суму 1085 євро (по курсу НБУ - 10,355839 грн.);

- ОСОБА_12 №4 від 23.05.2012 на суму 571 євро (по курсу НБУ - 10,355839 грн.);

- ОСОБА_16 №2 від 23.05.2012 на суму 571 євро (по курсу НБУ - 10,355839 грн.);

- ОСОБА_17 №6 від 18.09.2012 на суму 457 євро (по курсу НБУ - 10,220649 грн.);

- ОСОБА_18 №22 від 15.10.2012 на суму 640 євро (по курсу НБУ - 10,334949 грн.);

- ОСОБА_19 №20 від 12.10.2012 на суму 638 євро (по курсу НБУ - 10,334949 грн.);

- ОСОБА_20 №18 від 15.10.2012 на суму 636 євро (по курсу НБУ - 10,334949 грн.);

- ОСОБА_21 №16 від 12.10.2012 на суму 638 євро (по курсу НБУ - 10, 334949 грн.);

- ОСОБА_22 №14 від 12.10.2012 на суму 637 євро (по курсу НБУ - 10,334949 грн.);

- ОСОБА_1 №12 від 15.10.2012 на суму 636 євро (по курсу НБУ - 10,334949 грн.);

- ОСОБА_23 №15 від 19.03.2013 на суму 1002 євро (по курсу НБУ - 10,4189 грн.).

Спростовуючи законність нарахування в цій частині ПДФО, позивач вказав на наступні обставини. Відповідач при проведенні перевірки не врахував, що ОСОБА_24 та ОСОБА_4 є працівниками позивача та звітувались за витрачені готівкові кошти по авансовим звітам, до яких було долучено квитанції, які є невід?ємними додатками до зазначених авансових звітів: «за витяги з реєстру об'єктів рухомого майна», «комісії послуг банку».

Відповідачем не було враховано, що дії ОСОБА_24 та ОСОБА_4 були вчинені на користь та в інтересах позивача, а не в інтересах зазначених працівників, а тому - не можуть вважатись для таких працівників особистим благом. Так довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців була отримана юрисконсультом ОСОБА_3 для Господарського суду Дніпропетровської області, де відбувався судовий процес, стороною в якому було ДП МА «Бориспіль». У зв'язку з вищевикладеним, кошти отримані юрисконсультом ОСОБА_3 використані для забезпечення господарської діяльності підприємства, а не особистого додаткового блага. Отримання витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів -нерухомого майна та витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна ОСОБА_4 було здійснено з метою подання їх до Міністерства природи України у складі документів на отримання підприємством спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами( підземними прісними водами), - тому також не є особистим додатковим благом ОСОБА_4 Зазначені витяги використані позивачем у власній господарській діяльності, що не було спростовано і відповідачем по справі.

У зв'язку з вищевикладеним, відшкодування сум витрат понесених працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для задоволення потреб позивача не є особистим доходом таких працівників, а отже нарахування в цій частині ПДФО відповідачем - є неправомірним.

Щодо нарахування ПДФО по авансовим звітам працівників позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_25 та ОСОБА_26, - відповідач вважає як додаткове благо зазначених фізичних осіб по відшкодованим готівковим грошовим коштам в закордонних відрядженнях за проживання.

Однак відповідачем при перевірці не було враховано, що вищевказані працівники позивача були направлені у відрядження за кордон до різних країн у виробничих цілях.

Відповідно до вимог підпункту «б» пункту 7 розділу III Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі - Інструкція №59), - за час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати в тому числі: на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях в межах затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 граничних сум витрат на найм житлового приміщення, встановлених з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат за користування телефоном, холодильником, телевізором та інших витрат (крім витрат на побутові послуги та витрат на оплату податку на додану вартість).

Відповідно до п.15 розділу І вищезазначеної Інструкції, - у разі відрядження за кордон підтверджуючі документи, що засвідчують вартість понесених закордоном у зв'язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави. В країнах де перебували у відрядженні вищезазначені працівники документи Facture, Folio, Rechnung, Facture/Folio є розрахунковими документами за проживання в готелях. Дані документи містять реквізити, які, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», - є обов'язковими первинними документів. В них, зокрема, зазначається (на мові країни перебування), що розрахунок за проживання відбувався за готівку.

Щодо витрат по авансовому звіту ОСОБА_10 суд встановив, що відшкодовані грошові кошти працівнику становлять вартість авіаквитка Київ - Амстердам - Кіто - Амстердам - Київ №0742480770661 оплаченого платіжним дорученням №625 від 01.02.2011 року в сумі 14584 грн. Розцінюючи кошти в сумі 14584 грн. як додаткове благо ОСОБА_10 відповідачем донараховано податок на доходи за лютий 2011 року в сумі 2452,97 грн.

Відповідачем не спростовано, що при перевірці до авансових звітів позивачем додавались оригінали документів підтверджуючі витрати працівників, які були у відрядженні за кордоном. Відповідачем також не спростовується факт перебування зазначених працівників за кордоном саме у службовому відрядженні, а не у особистих цілях.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. Таким чином, відшкодування вартості проживання працівників направлених у відрядження є обов'язком працедавця і такі витрати здійснюються працівником для забезпечення фінансово-господарської діяльності підприємства. Виходячи з вищевикладеного, ототожнення Бориспільською ОДПІ витрат на проживання в готелі під час службового відрядження працівників з отриманим додатковим благом суперечить Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59 та статті 164 Податкового кодексу України.

За таких умов, нарахування відповідачем ПДФО у зв?язку зі авансовими звітами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_10, - суд вважає безпідставним.

В порушення п.1.15 ст. 1 та пп. 4.3.25 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 року №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», абз.7 п.2 Указу Президента України від 28.06.1999 року №746/99 «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», позивач неутримав податок на доходи з фізичних осіб (далі ПДФО) відповідно до п. 7.1 ст. 7 та п. 22.3 ст. 22 вищезазначеного Закону з доходу наступних фізичних осіб - підприємців, які отримали дохід за медичний огляд - діяльності, яка не передбачена в виданих свідоцтвах про сплату єдиного податку:

- ОСОБА_27 (РНОКПП НОМЕР_1; АДРЕСА_1; свідоцтво про сплату єдиного податку серії НОМЕР_8 виданого Обухівською ОДПІ від 22.12.2009 року);

- ОСОБА_28 (РНОКПП НОМЕР_2; АДРЕСА_2; свідоцтво про сплату єдиного податку серії НОМЕР_9 виданого Бориспільською ОДПІ від 22.10.2010 року).

Так, відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», як податковий агент - юридична особа зобов?язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок на доходи з фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Згідно абз.7 п.2 Указу Президенкта України від 28.06.1999 року № 746/99 «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», - тільки доходи отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року такого платника податку.

Позивачем в судовому засіданні не було надано достатніх доказів протиправності дій відповідача при утриманні з позивача як податкового агента ФОП ОСОБА_27 ФОП ОСОБА_28 сум ПДФО за 2-4 квартали 2010 року та за 4 квартал 2010 року відповідно.

Також відповідач вказав на порушення позивачем по 42 особових рахунках, у зв?язку з чим відповідачем було нараховано позивачу ПДФО всього в сумі 31199,07 грн.

З письмових пояснень відповідача слудує, що відомості про суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб - підприємців до податкового розрахунку форми № 1-ДФ позивачем було подано з не повними даними. Так, в податковому розрахунку форми № 1-ДФ не відображено нарахований та виплачений доход наступним фізичним особам - підприємцям:

- ОСОБА_29, РНОКПП НОМЕР_3 за 4 квартал 2010 року в сумі 1800 грн. - отримано за консультативні послуги по оформленню візи;

- ОСОБА_30 - квитанція №18234 від 20.10.2010 на суму 900 грн. надана до авансового звіту від 16.11.2010 №2 на загальну суму 11938,99 грн;

- ОСОБА_31 - квитанція №18235 від 20.10.2010 на суму 900 грн. надана до авансового звіту працівника від 17.11.2010 №3 на загальну суму 10354,99 грн.;

- ОСОБА_32, РНОКПП НОМЕР_4, за 3 квартал 2012 року - 4060,00 грн. отримано за проживання;

- ОСОБА_33 - товарний чек №291 від 21.09.2012 на суму 1000 грн. наданий до авансового звіту від 25.09.2012 №12 на загальну суму 1536,50 грн;

- ОСОБА_34 - товарний чек №289 від 21.09.2012 на суму 1060 грн. наданий до авансового звіту від 25.09.2012 №12 на загальну суму 1596,50 грн;

- ОСОБА_35 - товарний чек №290 від 21.09.2012 на суму 1000 грн. наданий до авансового звіту від 25.09.2012 №10 на загальну суму 1536,50 грн;

- ОСОБА_36 - товарний чек №292 від 21.09.2012 на суму 1000 грн. наданий до авансового звіту працівника від 25.09.2012 № 9 на загальну суму 1536,50 грн.;

- ОСОБА_37, РНОКПП НОМЕР_5, - 772 грн. отримано за надання житла в оренду;

- ОСОБА_38 - за квитанцію №0001118 від 03.09.2012 на суму 386 грн. - надано до авансового звіту працівника від 10.07.2012 №3 на загальну суму 2514,80 грн;

- ОСОБА_39 - за квитанцією №0001119 від 03.09.2012 на суму 386 грн. - надано до авансового звіту працівника від 10.07.2012 №1 на загальну суму 2514,80 грн.;

- Приватному нотаріусу ОСОБА_40, РНОКПП НОМЕР_6, за 4 квартал 2012 року за вчинення нотаріальних дій - довідка б/н від 23.05.2012 на суму 150 грн. наданої до авансового звіту працівника ОСОБА_41 від 13.12.2012 №15 на загальну суму 150 грн.

У зв?язку з зазначеним, відповідач вказав на порушення позивачем ст. 19 Закону України від 22.05.2003 року №889-IV «Про прибутковий податок з доходів громадян» та п.119.2 ст. 119 Податкового кодексу України, оскільки податковий розрахунок форми № 1-ДФ за 4 квартал 2010 року та 3-4 квартали 2012 року подано з неповними даними про суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб - підприємців та нотаріуса.

Однак щодо обставин отримання 772 грн. працівником позивача, ОСОБА_37, висновки відповідача були спростовані в судовому засіданні. Так дохід в сумі 772 грн. по ОСОБА_37, РНОКПП НОМЕР_5, відображений в податковому розрахунку 1- ДФ за 3 квартал 2012 року.

Таким чином суд встановив, що висновки відповідача у зв?язку з якими було винесено оскаржуванірі№0001021720

та №0001011720 в частині були спростовані матеріалами справи, а тому - такі рішення підлягають скасуванню як необґрунтовані в сумі стягнень, визначених цими рішеннями, а відтак - протиправні.н

Щодо обставин винесення відповідачем оскаржуваного рішення відповідача від 20.12.2013 року № 0004572210 суд встановив наступне.

Зазначеним оскаржуваним рішенням було нараховано штрафні санкції за порушення позивачем п.2.6 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637) на суму 48 724 грн.

З Акта перевірки слідує, що у підзвітному періоді у книгах обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) позивачем на підставі фіскальних звітних чеків не здійснено облік готівкових коштів на загальну суму 9 744,80 грн.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі - Указ Президента №436), - за неоприбуткування у касі готівки застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми (9744,80 х 5 = 48724,00).

Відповідно до п 2.6 Положення №637, - уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). При цьому суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Відповідно до норм розділу 4 Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 28.08.2013 №417, - суб'єкт господарювання повинен забезпечити використання книги ОРО у тій господарській одиниці, що зазначена на титульній сторінці книги при її реєстрації/перереєстрації, та з тим РРО, до якого такі книги зареєстровані. Використання книги ОРО, зареєстрованої на господарську одиницю, передбачає: наявність книги ОРО в господарській одиниці, на яку ця книга зареєстрована, або на місці проведення розрахунків; здійснення записів про реквізити розрахункових квитанцій до початку використання розрахункової книжки та безпосередньо після закінчення її використання у межах робочого дня чи зміни; щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо.

Використання книги ОРО, зареєстрованої на РРО, передбачає: наявність книги ОРО на місці проведення розрахунків, де встановлено РРО; підклеювання фіскальних звітних чеків на відповідних сторінках книги ОРО; щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо; у разі виходу з ладу РРО чи відключення електроенергії здійснення записів за обліком розрахункових квитанцій; ведення обліку ремонтів, робіт з технічного обслуговування, а також перевірок конструкції та програмного забезпечення РРО у відповідному розділі книги ОРО.

У разі роздрукування на РРО протягом робочого дня декількох фіскальних звітних чеків усі вони підклеюються у відповідній книзі ОРО, записи в розділі 2 книги ОРО робляться за кожним фіскальним звітним чеком окремо. Якщо фіскальний звітний чек містить дані про операції службового внесення та службової видачі коштів, то графи 3 і 4 розділу 2 книги ОРО можна не заповнювати.

За бажанням суб'єкта господарювання у графах 5 - 8 розділу 2 книги ОРО, зареєстрованої на РРО, можна вводити додаткові графи для зазначення сум розрахунків, суми податку на додану вартість та виданих при поверненні товару коштів, які отримані (видані) з використанням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо. Крім того, у цьому розділі книги або в книзі за формою додатка 3 можна виконувати додаткові записи, де підсумовуються дані за розрахунками за день чи за місяць.

Після закінчення використання книги ОРО на її титульній сторінці необхідно зазначити дату закінчення. У разі відсутності в суб'єкта господарювання бухгалтерії на останній сторінці книги ОРО підклеюються акти про видачу коштів та акти про скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку.

Виправлення записів у книзі ОРО можуть бути зроблені тільки тими особами, які здійснювали ці записи, або особами, які виконують їх обов'язки. Виправлення повинно засвідчуватись підписом відповідальної особи суб'єкта господарювання або суб'єкта господарювання - фізичної особи - підприємця.

Позивач вказує, що висновки відповідача щодо не оприбуткування суми 9744,80 грн. пов?язана з неврахуванням відповідачем актів про скасування помилково проведених сум через касу. Однак позивачем не доведено, що такі акти були наявні у позивача під час перевірки та надавались відповідачу, а з копій таких актів, наданих представником позивача суду слідує відсутність в частині таких актів підпису бухгалтера позивача, а в частині - підпису касира. Натомність відповідач спростовує наявність таких актів при перевірці.

Відповідно до статті 1 Указу Президента №436, - у разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Щодо оскаржуваного рішення відповідача від 20.12.2013 №0004562210, суд звертає увагу, що позовна заява не містить обгрунтувань протиправності цього рішення. Застосовуючи принцип диспозивності, визначений ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, та неможливість виходу за межі позовних вимог які полягають в описі позивачем спірних правовідносин та порушень, - суд позбавлений права досліджувати правомірність цього рішення, а тому позов в цій частині не може бути задоволений. № НОМЕР_7

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. огл

Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволено частково, судові витрати стягненню на користь позивача підлягаю частково, у розмірі 3 594, 62 грн.яду наказів, які б спростовували правомірність винесення

У зв?язку з зазначеним вище та керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати повідомлення-рішення Бориспільської об?єднаної державної податкової інспекції Київської області Головного управління Міндоходів в Київській області від 20.12.2013 №0004552210, №0004592210, №0004542210, №0004582210, від 19.12.2013 №0001011720 та №0001021720.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» сплачений судовий збір у розмірі 3 594 (три тисячі п'ятсот дев'яносто чотири ) грн. 62 коп.

5. Копію постанови надіслати сторонам.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.