Рішення № 39681505, 04.07.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2014 р. Справа № 911/2106/14

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «М'ясокомбінат «Ятрань»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2»

про стягнення 152 792,32грн

Суддя Ейвазова А.Р.

Представники:

від позивача - Спориш О.В. (довіреність б/н від 02.01.2014);

від відповідача - Стрельченко І.П. (довіреність № 09/14 від 08.01.2014).

СУТЬ СПОРУ: Товариство з додатковою відповідальністю «М'ясокомбінат «Ятрань» (далі - ТДВ «М'ясокомбінат «Ятрань») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» (далі - ТОВ «Край-2») про 152 792,32грн, з яких:

- 150 592,86 грн заборгованості за товар, поставлений у квітні-травні 2014 року;

- 300,20грн процентів за період з 07.05.2014 по 28.05.2014;

- 1 899,26грн пені за період з 07.05.2014 по 28.05.2014.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором №68 від 24.09.2003 та додатковою угодою №1 від 26.08.2010 (про заміну сторони у зобов'язанні) до відповідного договору в частині оплати поставленого товару (а.с. 3-6).

Відповідач у справі - ТОВ «Край-2» у відзиві на позов частково не визнав заявлені вимоги, а саме щодо заборгованості за поставлений товар у сумі 48 346,12грн., посилаючись на те, що у видаткових накладних № 8042 від 23.04.2014 на суму 1 178,28грн., № 8199 від 25.04.2014 на суму 1 088,50грн., № 8357 від 28.04.2014 на суму 42 938,03грн., № 8689 від 03.05.2014 на суму 1971,55грн., № 8690 від 03.05.2014 на суму 1 169,76грн. не вказано прізвищ, ім'я, по-батькові та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також відсутнє посилання на будь-яку довіреність, а в графі «отримав» лише підпис невстановлених осіб (а.с.56-58).

У судовому засіданні оголошувалась перерва 13.06.2014 до 01.07.2014 та 01.07.2014 до 04.07.2014.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні 04.07.2014 підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в частині стягнення 48 346,12грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

24.09.2003 між Відкритим акціонерним товариством «Птахокомбінат» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край» (далі - покупець) укладено договір № 68 поставки (а.с. 11-19, далі - договір).

За умовами такого договору, постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленнями покупця та товаросупровідною документацією, які складають невідємну частину договору.

Додатковим погодженням № 1 від 10.04.2006 до відповідного договору, сторони домовились у зв'язку зі зміною назви продавця в преамбулі договору назву продавця змінити з ВАТ «Птахокомбінат» на ВАТ «М'ясокомбінат «Ятрань» (а.с.22),

У подальшому, як свідчить витяг від 05.02.2014 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.37-50), а також статут позивача (а.с.89-95), ВАТ «М'ясокомбінат «Ятрань» припинив свою діяльність внаслідок реорганізації у ТДВ «М'ясокомбінат «Ятрань» і є його правонаступником.

Додатковою угодою №1 від 26.08.2010, яка укладена між ВАТ «Мясокомбінат «Ятрань», правонаступником якого є позивач у справі, ТОВ «Край» та ТОВ «Край-2» сторонами замінено сторону у зобов'язанні за вищевказаним договором, а саме ТОВ «Край» на ТОВ «Край-2», який є відповідачем у даній справі (а.с.23).

Таким чином, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у сторін у справі господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Як визначено умовами договору, покупець надає замовлення постачальнику на підставі прайс-листа, затвердженого сторонами та діючого на дату замовлення, в якому наведено перелік товарів, що поставляється за цим договором, та їх ціни, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток №2 «Прайс-лист»); покупець надає постачальникові рекламні та маркетингові послуги у порядку згідно з умовами, передбаченими у додатку №3 статті 2 «Додаткові рекламні послуги».

Згідно п. 2.1 договору, постачальник повинен поставляти товари вчасно, до відповідного філіалу представництва, магазину «Покупця», який вказаний у замовленні, у відповідній кількості та належної якості, а також у відповідності до усіх інших вимог згідно з замовленням, договором та законодавством України; замовлення покупця на поставку товарів обов'язкові для постачальника та можуть надаватись постачальникові у письмовій формі, по факсу, електронній пошті або у іншій формі, прийнятній для покупця, за 2 дні до дня поставки товару (максимально 7 днів).

Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до покупця з моменту, коли товари поставлено покупцеві вивантаженим на приймальну платформу магазину, і сторони підписали накладну, що засвідчує те, що товари були отримані покупцем (пункт 2.7. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору постачальник поставляє, а покупець оплачує товари за цінами, зазначеними у прайс-листі (додаток №2), затвердженому сторонами.

Як визначено п.8.1 договору, він діє до 31 грудня 2011 року; строк такого договору автоматично подовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію (п. 8.1 договору).

Як встановлено під час розгляду справи, на виконання умов договору, у період з 23.04.2014 по 05.05.2014 позивачем поставлено відповідачу товар за видатковими накладними:

- № 7798 від 18.04.2014 на суму 112 139,16грн;

- № 8012 від 23.04.2014 на суму 34 273,84грн;

- № 8042 від 23.04.2014 на суму 1 178,28грн;

- № 8199 від 25.04.2014 на суму 1 088,50грн;

- № 8357 від 28.04.2014 на суму 42 938,03грн;

- № 8574 від 30.04.2014 на суму 2 6514,29грн;

- № 8663 від 03.05.2014 на суму 38 682,96грн;

- № 8689 від 03.05.2014 на суму 1 971,55грн;

- № 8690 від 03.05.2014 на суму 1 169,76грн;

- № 8762 від 05.05.2014 на суму 26 025,94грн (а.с.25-34).

Відповідачем частково оплачено поставлений товар і, за твердженням позивача, на момент подання позовної заяви заборгованість за поставлений товар згідно вказаних видаткових накладних становила 150 592,86грн.

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, відповідачем платіжним доручення №59432 від 04.07.2014 в рахунок оплати товару за вказаним договором перераховано 127 645,00грн., у звязку з чим провадження у справі у відповіднй частині ухвалою господарського суду Київської області від 04.07.2014 припинено на підставі п.11 ч.1 ст.80 ГПК України, отже, на момент прийняття рішення по суті неоплаченим залишилась частина товару на суму 22 947,86грн.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити поставлений товар та застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору за порушення відповідного зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 3.3 договору визначено, що покупець здійснює вчасний розрахунок за товари; оплата виконується шляхом переказу на рахунок постачальника, зазначений у статті 9 цього договору протягом терміну платежу, зазначеного у пункті 1.1 додатку №3 «Спеціальні умови», за умови, що сума платежу не менше за 50,00 грн та постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкції покупця) на адресу покупця, яка вказана у статті 9; якщо постачальник не надасть рахунки та накладні вчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки у наданні документів.

Відповідно до п. 1.1 додатку №3 до договору № 68 від 24.09.2003 покупець оплачує отриманий товар з відстрочкою платежу 10 (десять) банківських днів за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана в статті 9, протягом не більше ніж 7 днів з дня поставки; якщо постачальник не надасть рахунки та накладні вчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки наданих документів.

Заперечуючи щодо заявлених вимог, відповідач, зокрема, посилався на те, що частина наданих у підтвердження факту поставки накладних, не відповідає встановленим вимогам. Разом з тим, такі доводи не прийняті судом до уваги, оскільки умовами договору визначено, що покупець - відповідач у справі зобов'язаний попередити постачальника - позивача у справі про недоліки у одержаних рахунках-фактурах та/ чи накладних (п.3.3договору).

Доказів повідомлення про певні недоліки накладних або рахунків-фактур відповідачем, в порушення вимог ч.1 ст.33 ГПК України, суду не надано.

Окрім того, частково заперечуючи щодо заявлених вимог, відповідач посилався на те, що накладні, які є первинними документами і додані позивачем у підтвердження факту поставки, не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме не містять обов'язкових реквізитів, тому не є належними та допустимими доказами; відсутні довіреності на осіб, які отримали товар за ними.

Відповідні посилання не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Так, дійсно надані позивачем в якості доказів видаткові накладні містять певні недоліки, однак, вони не є єдиними доказами, наданими сторонами у справі і певні їх недоліки компенсуються дослідженням інших доказів, а саме непрямих та похідних. При цьому, слід зазначити, що чинне законодавство не встановлює вимог про те, що факт передачі товару за договором поставки може встановлюватись лише виключно на підставі первинних документів, які відповідають вимогам вказаним у зазначеному Законі, тобто не встановлює певних вимог та виключний перелік документів, які є допустимими доказами таких фактів.

Зокрема, норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», на які посилається відповідач, як вказано у преамбулі відповідного Закону, визначають правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, отже, не визначають вимог щодо допустимості доказів в господарському процесі.

При цьому, ст.9 Закону, визначає підставу для бухгалтерського обліку господарських операцій - первинні та зведені облікові документи, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Отже, норми вказаного Закону не регулюють спірні правовідносини, оскільки предметом спору не є правильність ведення сторонами бухгалтерського обліку або складання фінансової звітності. Даний Закон не містить вимог щодо підтвердження у господарському процесі фактів замовлення певного товару, узгодження його вартості та прийняття відповідного товару уповноваженою особою певними доказами - документами з, визначеними ст.9 Закону, реквізитами, тобто прямо не встановляє, що лише такі документи є допустимими доказами наявності відповідних фактів. Неточність або неповнота відповідних даних у первинних облікових документах є підставою для застосування до відповідальних винних осіб визначеної чинним законодавством відповідальності за порушення правил ведення бухгалтерського обліку та звітності, однак, не може бути підставою для звільнення від виконання зобов'язань.

При цьому, суд оцінює відповідні документи у сукупності з іншими зібраними у справі доказами згідно ст.43 ГПК України, як тими, що надані позивачем, так і тими, що надав відповідач, у т.ч. непрямими та похідними доказами, а також враховуючи те, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Під час дослідження питання отримання товару (виконання зобов'язання з поставки позивачем), судом досліджено також інші зібрані у справі докази, які у сукупності з накладними підтверджують факт прийняття товару у певній кількості та відповідною ціною, зокрема: акт звірки розрахунків станом на 30.04.2014 (а.с.125); довідку Кіровоградскьої ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 03.07.2014 №19691/10/15-02 (а.с.134) та інші зібрані у справі докази, у т.ч. докази часткової сплати боргу (а.с.131).

Отже, враховуючи, що відповідач, в порушення своїх зобов'язань за договором, не сплатив у встановлений договором строк частину поставленої позивачем продукції, заявлені вимоги в частині стягнення 22 947,86грн. підлягають задоволенню.

Окрім того, позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 300,20грн. процентів та 1899,26грн. пені.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано процентів за видатковою накладною № 7798 від 18.04.2014 за період з 07.05.2014 по 28.05.2014 у розмірі 138,78грн, за видатковими накладними №№8012, 8042 від 23.04.2014 за період з 13.05.2014 по 28.05.2014 у розмірі 46,62грн за видатковою накладною № 8199 від 25.04.2014 за період з 15.05.2014 по 28.05.2014 у розмірі 1,25грн, за видатковою накладною № 8357 від 28.04.2014 у розмірі 45,88грн, за видатковими накладними № 8574 від 30.04.2014 та №№8683, 8689, 8690 від 03.05.2014 за період з 20.05.2014 по 28.05.2014 у розмірі 50,55грн та за видатковою накладною № 8763 від 05.05.2014 за період з 21.05.2014 по 28.05.2014 у розмірі 17.11грн.

Проценти за кожним з вказаних періодів нараховані вірно, проте позивачем при додаванні сум процентів кожного періоду допущено арифметичну помилку, оскільки загальний розмір процентів за відповідні періоди складає не 300,20грн. як заявлено позивачем, а 300,19грн., у зв'язку з чим вимоги саме у такому розмірі підлягають задоволенню, а у задоволенні вимог про стягнення процентів у розмірі 0,01грн. слід відмовити.

Відповідно до п. 3.8 договору за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 1899,26грн пені, розмір якої обрахований позивачем вірно, у урахуванням строку виконання зобов'язання з оплати, дати, з якої відповідне зобов'язання є простроченим, розміру боргу, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В силу ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, у розмірі 3055,85грн. (з уразуванням покладення на відповідача відшкодування частини судового збору з вимог, які фактично погашені під час розгляду справи, оскільки сіпр увідповідній частині виник внаслідок порушення зобовязань відповідачем).

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення; повне рішення складено 09.07.2014.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «М'ясокомбінат «Ятрань» 22 947,86грн. основної заборгованості, 300,19грн. процентів, 1899,26грн. пені, а також 3055,85грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. В частині стягнення 0,01грн. процентів у задоволенні позову відмовити.

4 .Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ейвазова А.Р.