Рішення № 39680752, 20.06.2014, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа №201/2265/14-ц

Провадження №2/201/1004/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2014 року м. Дніпропетровськ

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Постоленко Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки такою, що припинена, визнання дій по списанню грошових коштів незаконними, стягнення незаконно списаних грошових коштів, стягнення пені та 3% річних, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки такою, що припинена, визнання дій по списанню грошових коштів незаконними, стягнення незаконно списаних грошових коштів, стягнення пені та 3% річних, відшкодування моральної шкоди та відшкодування витрат на правову допомогу.

В обґрунтування заявлених вимог Позивачка зазначила, що в 2011-2014 роках з її банківських зарплатних карток № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, емітованих ПАТ КБ «ПриватБанк», стали зникати грошові кошти, які зараховувались на ці картки як зарплата, при цьому позивачка отримує зарплату на одному підприємстві, яка перераховується на рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк», карток зарплатних було дві, останньою позивачка користується і зараз, вона була випущена після закінчення терміну дії першої. Всього, в період з 11 травня 2011 року по 27 січня 2014 року зникли, були незаконно списані з вказаних зарплатних банківських карток грошові кошти в сумі 2407,01 грн. Позивачка неодноразово письмово зверталась до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогами припинити незаконне списання грошових коштів, які їй перераховувались як зарплата та повернути незаконно списані грошові кошти. Відповідач в своїх письмових відповідях відмовляв позивачці в задоволені її вимог та не вказував розрахунок суми, періоди виникнення боргу. Такі відповіді Банку Позивачка пов'язує з тим, що ніякого боргу у неї перед Відповідачем не існувало і не існує. Останню відповідь на своє звернення позивачка отримала від Відповідача 10 лютого 2014 року. В обґрунтування списання грошових коштів з зарплатних карток позивачки ПАТ КБ «ПриватБанк» надав не завірені належним чином ксерокопії договору поруки між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» від 20 березня 2001 року та кредитного договору №210 від 27 березня 2001 року між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2. Раніше, у 2001 році, Позивачка не отримувала від КБ «Приватбанк» її екземпляр договору поруки, також вона не була ознайомлена з Кредитним договором №210 від 27.03.2001 року. Зазначений договір поруки має ознаки неукладеного договору, так як датований 20.03.2001 року, а Кредитний договір укладений 27.03.2001 року, тобто при укладанні Договору поруки поручитель не мав можливості ознайомитися з усіма істотними умовами Кредитного договору. Також Позивачка вважає, що ця порука є припиненою, та не є підставою для стягнення з неї грошових коштів, оскільки минув строк позовної давності. Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» ще в липні 2006 р. звертався до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 210 від 27.03.2001 р. та Договором поруки від 20.03.2001 року в розмірі 10560,39 грн., що на думку Банку складалась з наступного: 1084,00 грн. - заборгованість за кредитом, 2161,29 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами; 7315,10 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Під час судового розгляду вказаної справи ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовився від частини позовних вимог та від пред'явлення вимог до поручителів, залишивши тільки вимогу про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 1084,00 грн. з ОСОБА_2. Про відмову ПАТ КБ «ПриватБанк» від вказаних позовних вимог зазначено в рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2006 р. по справі 2-1843/2006. У зв'язку з цим ПАТ КБ «ПриватБанк» не має права на звернення до суду з позовами ані до Позивачки, ані до ОСОБА_2 про стягнення пені, відсотків за користування кредитними коштами та інше в зв'язку з відмовою від позовних вимог в цій частині і прийняття судом такої відмови. Виходячи з цього, Позивачка й просить стягнути з Відповідача на її користь грошові кошти в сумі 2407,01 грн., які були списані з її карток у 2011-2014 роках.

Крім того, Позивачка просить стягнути на її користь з Відповідача й грошові кошти у розмірі 2180,23 грн. - в рахунок пені згідно п. 32.3.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи в Україні» та 166,58 грн. - в рахунок 3 % річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України, нарахованих на вказану суму незаконно списаних коштів з її зарплатних карток.

Позивачка також зазначає, що у зв'язку з фактичним позбавленням її частини зарплати Відповідачем, їй було завдано моральної шкоди у зв'язку зі стражданнями, які вона вимушена була переносити через недостатність засобів для існування її та її сім'ї. Через незаконне відбирання в неї Відповідачем зарплати Позивачка втратила душевне та соціальне благополуччя. Враховуючи глибину своїх моральних страждань, важливе значення для неї Конституційних права на її власність, зокрема - зарплату, яка є єдиним видом її доходів і засобів для її існування та існування членів її сім'ї, Позивачка вважає, що розмір завданої їй моральної шкоди не може оцінюватись менше ніж у 5000 грн., та цю суму грошових коштів Позивачка теж просить стягнути на її користь з Відповідача.

Окрім того, Позивачка просить стягнути з Відповідача на її користь також і 1500 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу та 487 грн. 20 коп. - в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

У судове засідання Позивачка не прибула, подала до суду письмову заяву, згідно до якої просить розглянути справу у її відсутність, наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник Відповідача у судове засідання не прибув, подав до суду письмову заяву, згідно до якої просить розглянути справу у його відсутність, проти задоволення позовних вимог заперечував. При цьому він послався на те, що відповідно п.2 Договорів поруки Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за Кредитним Договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Тобто, порука є акцесорним зобов'язанням, залежним від долі основного, підставою припинення поруки є припинення основного зобов'язання, яке тягне автоматичне припинення поруки. В той же час, згідно п. 5.1 Кредитного договору, даний договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами по цьому договору. Таким чином відповідно ч.2 ст.543 ЦК України солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі та відповідно до п.10 Договору поруки, договір поруки діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором. У зв'язку з цим представник Відповідача вважає твердження Позивачки щодо пропуску 6-ти місячного строку таким, що не відповідає нормам чинного законодавства та умовам договору і суперечить вимогам ст.259 ЦК України. Посилаючись на п.1.1.3.2.11. «Умов та правил надання банківських послуг», представник Відповідача також зазначає, що Банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в Банку рахунків Клієнта в погашення кредитної заборгованості Клієнта і третіх осіб, за кредитами, в яких Клієнт є поручителем, а також будь-якої іншої заборгованості, яка виникла у Клієнта (у тому числі який є працівником Банку, який заподіяв йому шкоду) зважаючи невиконаних зобов'язань перед Банком. Вимоги про стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди, представник Відповідача вважає недоведеними, також як і вимоги про стягнення коштів в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, а до вимог про стягнення пені та 3% річних просить застосувати строк позовної даності.

Третя особа в судове засідання не прибула, про причини нявки не повідомила, ніяких заяв та клопотань до суду не надіслала.

Враховуючи заяви сторін про розгляд заяви без їх участі, суд вважає за можливе на підставі ст.169 ч. 4 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи без участі сторін, обмежившись дослідженням письмових доказів, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ст. 197 ч. 2 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, надані Сторонами по справі з увагою на їх належність, допустимість та взаємний зв'язок між ними, судом встановлено такі обставини та визначені відповідні до них правовідносини:

20 березня 2001 р. між Позивачкою, ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки до кредитного договору №210 від 27 березня 2001 року між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 (а.с.22). В свою чергу кредитний договір №210 між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено лише 27 березня 2001 року (а.с.23-25). Згідно до листа Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції №15541/03 від 17.05.2010 р., виконавчий лист №2-1843 виданий 11.12.2006 р. Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошової суми на погашення боргу у розмірі 1165,00 грн., знаходився на виконанні з 21.05.2007 по 22.08.2008 року, за заявою стягувача. За заявою боржника, стягнення провадилося з пенсії ОСОБА_2 Виконавчий документ з 30.05.2007 по 22.08.2008 року знаходився в УПФУ Красногвардійського району м. Дніпропетровська. 22.08.2008 року державним виконавцем, керуючись п.8 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження із зняттям арешту, у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду (а.с.26). В той же час, у період з 11.05.2011 р. по 27.01.2014 р. з зарплатних карток Позивачки № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, емітованих ПАТ КБ «ПриватБанк», в рахунок погашення кредиту, списано грошові кошти, що надходили на ці картки як зарплата Позивачки, на загальну суму 2407,01 грн., що підтверджується банківською роздруківкою (а.с.27-29, 51-59, 82-83):

№п/пДатаНомер карткиСума списаних грошових коштів в гривняхЗагальна сума списаних грошових коштів наростаючим підсумком в гривнях111.05.2011 р.НОМЕР_444,7944,79225.05.2011 р.НОМЕР_436,1480,93310.06.2011 р.НОМЕР_437,95118,88420.06.2011 р.НОМЕР_4345,00463,88529.06.2011р.НОМЕР_4313,57777,45604.07.2011р.НОМЕР_40,03777,48708.07.2011 р.НОМЕР_4124,80902,28822.07.2011 р.НОМЕР_4284,341186,62903.08.2011 р.НОМЕР_40,011186,631005.08.2011 р.НОМЕР_4393,611580,241122.08.2011 р.НОМЕР_4432,742012,981202.09.2011НОМЕР_40,012012,991303.10.2011НОМЕР_40,032013,021402.11.2011 р.НОМЕР_40,032013,051501.12.2011р.НОМЕР_40,032013,081604.01.12 р.НОМЕР_40,032013,111726.01.2012 р.НОМЕР_434,312047,421803.02.2012 р.НОМЕР_40,032047,451929.04.13НОМЕР_30,782048,232022.05.2013 р.НОМЕР_3354,262402,492127.01.14 р.НОМЕР_34,522407,01 Всього: 2407,01

Згідно довідки Відповідача №1541977 від 06.06.2014 р., станом на 06.06.2014 р. Позивачка по угоді поруки від 27.03.2001 р. заборгованості не має. Кредит погашений (а.с.81). З приводу списання коштів, Позивачка у позасудовому порядку листувалася із Відповідачем та з його відповідей випливає, що списання зазначеної суми грошових коштів відбулося в рахунок її зобов'язань згідно вищезгаданого договору поруки по кредитному договору, укладеному між Відповідачем та ОСОБА_2 (а.с.30-36). 17.02.2014 р. Позивачка уклала договір про надання послуг по наданню правової допомоги та на представництво її інтересів у суді з адвокатом ОСОБА_4 (а.с.37), повноваження якого підтверджуються копією свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю (а.с.38). Згідно до банківської квитанції та роздруківки по особову рахунку, Позивачка за надання правової допомоги та представництво згідно договору від 17.02.2014 р. сплатила ОСОБА_4 1500 грн. (а.с.39-40).

Правовідносини, що виникли між сторонами, законодавчо врегульовані наступним чином:

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч.2 ст.212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

Відповідно до ч.2 ст.252 ЦК України передбачено, що термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.543 ЦК України передбачено, що солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно ч.4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а також те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положення ст.627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно ч.1 ст.637 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно положень статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка їй завдала, за наявності її вини,

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч.1 ст.1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до п. 32.3.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ в Україні», у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Аналізуючи та оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази по справі у їх сукупності та співставленні між собою з увагою на їх належність та допустимість, застосовуючи до обставин, які вони доводять та до спірних правовідносин наведені законодавчі норми, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

У відповідності до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку, з аналізу наданих доказів, суд дійшов висновку про те, що Відповідач безпідставно списав на свою користь грошові кошти у розмірі 2407,01 грн. з зарплатних карток Позивачки НОМЕР_2 та НОМЕР_3 у період з 11.05.2011 р. по 27.01.2014 р. в рахунок погашення кредиту, адже Позивачка своєї згоди на таке списання не давала, а судового рішення з цього приводу не було. Більш того, наданими доказами підтверджено, що зобов'язання по кредитному договору, по якому Позивачка виступала як поручитель, встановлено рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та виконано у повному обсязі ще 22.08.2008 року, тобто за три роки до початку списання грошових коштів з зарплати Позивачки в рахунок погашення боргу по цьому кредиту. До того ж, ще в 2006 році Відповідач відмовився від позову в частині стягнення пені та плати в відсотках за користування кредитом, що унеможливлює повторне звернення до суду з цими вимогами. Зі свого боку Договір Поруки, по якому проводилося списання коштів, має ознаки неукладеного договору, так як датований 20.03.2001 року, а Кредитний Договір укладений 27.03.2001 року, тобто пізніше, що свідчить про недотримання прав Позивачки при укладенні поруки, так як при укладанні Договору поруки поручитель має бути ознайомлений з усіма істотними умовами Кредитного договору. Окрім того, з часу виникнення підстав для пред'явлення вимоги щодо виконання зобов'язань по цим договорам сплили встановлені законом строки. Так, згідно п.1.1 Кредитного договору №210 від 27.03.2001 р., сума кредиту складає 1300,00 грн. на строк 6 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 39% річних. Пунктом 2.1 цього Кредитного договору встановлений строк виконання основного зобов'язання - 27 вересня 2001 року. В договорі поруки строк припинення поруки не встановлений. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Умова договору поруки викладена у п. 5 про його дію до припинення забезпеченого ним зобов'язання перед банком за кредитним договором не з встановленим сторонами строком припинення дії поруки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Таким чином порука є припиненою 27 березня 2002 року - через шість місяців починаючи з 27.09.2001 року.

Крім того відповідно до ч.1 ст.559, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, строк позовної давності в один рік, передбачений ч.2 ст.258 ЦК України, до вимог банку про стягнення пені сплив ще до звернення ПАТ КБ «Приватбанк» до суду в 2006 році.

Про те, що позовна давність по пені обмежена терміном в один рік свідчить і практика Верховного суду України в аналогічних справах, зокрема в Ухвалі ВСУ № 6- 52961св12 від 15.05.2013 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій зокрема вказано: «Відповідно до ч.1 ст.546 та ст.549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п.3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Зобов'язання по кредитному договору розмір якого встановлений рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська по справі 2-1843/2006, з урахуванням відмови ПАТ КБ «ПриватБанк» від решти позовних вимог по кредитному договору, припинене 22.08.2008 року виконанням цього зобов'язання, що підтверджується повідомленням Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції № 15541/03 від 17.05.2010 року на адресу ОСОБА_2

Договором поруки від 20.03.2001року не передбачається одностороння зміна умов договору поруки.

Пунктом 3.3. Кредитного договору від 27.03.2001 року передбачено в разі несвоєчасного погашення позичальником суми основного боргу банк має право збільшити відсоткову ставку до 78% річних.

В зв'язку з несвоєчасним погашенням позичальником суми основного боргу банк збільшив без згоди Позивачки відсоткову ставку по кредитному договору до 78 % річних.

В цьому випадку порука є припиненою на підставі ч.1 ст.559 ЦК в зв'язку зі зміною зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Про те, що Договір поруки в такій ситуації є припиненим свідчить і практика Верховного суду України, зокрема в Постанові по справі № 6-43ц13 от 05.06.2013, за позовом про припинення договору поруки ВСУ, вказав, що поручителю повинне бути вручене письмове повідомлення про наміри збільшити відсоткову ставку за кредитом і поручитель має дати згоду на підвищення відсоткової ставки лише у спосіб, передбачений договором поруки.

В пункті 6 Договору поруки передбачено, що всі інші питання, які можуть виникнути по договору регулюються діючим законодавством України.

Діючим законодавством, ст.525 ЦК, передбачено внесення змін до умов договору за згодою обох сторін договору.

Вказана позиція Верховного Суду підтверджена і в наступному документі: «Висновки Верховного Суду України, викладених у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу України, за перше півріччя 2013 року», в розділі: «Спори щодо забезпечення виконання зобов'язань», дослівно: « 1. Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі:

підвищення розміру процентів, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. у справі N 6-172цс12)».

Тобто ситуація є аналогічною тій ситуації, що склалася у даній справі.

Таким чином, Відповідач, списавши на свою користь з зарплатних карток Позивачки грошові кошти у розмірі 2407,01 грн., набув їх безпідставно та в силу вимог ст.ст.1074, 1212, 1213 ЦК України, п.32.3.2. ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ в Україні», має повернути ці кошти.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивачки 2407,01 грн. підлягають задоволенню.

Доходячи до такого висновку, суд погоджується з розрахунками Позивачки щодо термінів безпідставного користування Відповідачем грошовими коштами Позивачки:

1. в сумі 44,79 грн. з 11.05.2011 року по 25.05.2011 року - 14 днів;

2. в сумі 80,93 грн. з 25.05.2011 року по 10.06.2011 року - 16 днів;

3. в сумі 118,88 грн. з 10.06.2011 року по 20.06.2011 року - 10 днів;

4. в сумі 463,88 грн. з 20.06.2011 року по 29.06.2011 року - 9 днів;

5. в сумі 777,45 грн. з 29.06.2011 року по 04.07.2011 року - 5 днів;

6. в сумі 777,48 грн. з 04.07.2011 року по 08.07.2011 року - 4 дні;

7. в сумі 902,28 грн. з 08.07.2011 року по 22.07.2011 року - 14 днів;

8. в сумі 1186,62 грн. з 22.07.2011 року по 03.08.2011 року - 12 днів;

9. в сумі 1186,63 грн. з 03.08.2011 року по 05.08.2011 року - 2 дні;

10. в сумі 1580,24 грн. з 05.08.2011 року по 22.08.2011 року - 17 днів;

11. в сумі 2012,98 грн. з 22.08.2011 року по 02.09.2011 року - 11 днів;

12. в сумі 2012,99 грн. з 02.09.2011 року по 03.10.2011 року - 31 день;

13. в сумі 2013,02 грн. з 03.10. 2011 року по 02.11.2011 року - 30 днів;

14. в сумі 2013,05 грн. з 02.11.2011 року по 01.12.2011 року - 29 днів;

15. в сумі 2013,08 грн. з 01.12. 2011 року по 04.01.12 року - 34 днів;

16. в сумі 2013,11 грн. з 04.01.12 року по 26.01.12 року - 22 днів;

17. в сумі 2047,42 грн. з 26.01.12 року по 03.02.12 року - 8 днів;

18. в сумі 2047,45 грн. з 03.02.12 року по 29.04.13 року - 452 дні;

19. в сумі 2048,23 грн. з 29.04.13 року по 22.05.13 року - 23 дні;

20. в сумі 2402,49 грн. з 22.05.13 року по 27.01.14 року - 251 день;

21. в сумі 2407,01 грн. з 27.01.14 року по 18.02.14 року, день подання позову - 22 дні.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивачки грошових коштів у якості 3% річних згідно до ч.2 ст.625 ЦК України, теж підлягають задоволенню, та погоджується з розрахунком, наведеним Позивачкою у позовній заяві, який проведений по наступній формулі:

3% = С : 100 х3 : 365 х Д (дні заборгованості) = сума пені,

де С - сума заборгованості;

100= 100% 3% - річні відсотки;

365/366- кількість днів в році/в високосному році;

Д - кількість днів прострочення, або кількість днів користування чужими грошовими

коштами.

Таким чином, розрахунок 3% річних по періодам користування Відповідачем безпідставно списаними коштами Позивачки:

1. В сумі 44,79 грн. з 11.05.2011 року по 25.05.2011 року - 14 днів; 3% = 44,79 :100 х 3:365х 14 = 0,05 грн.

2. В сумі 80,93 грн. з 25.05.2011 року по 10.06 .2011 року - 16 днів; 3% = 80,93 :100 х 3:365х 16= 0,10 грн.

3. В сумі 118,88 грн. з 10.06.2011 року по 20.06 .2011 року - 10 днів; 3% = 118,88 :100х 3:365х 10= 0,09 грн.

4. В сумі 463,88 грн. з 20.06.2011 року по 29.06 .2011 року - 9 днів; 3% = 463,88 :100 х 3:365x9 = 0,34 грн.

5. В сумі 777,45 грн. з 29.06.2011 року по 04.07.2011 року - 5 днів; 3% = 777,45 :100 х 3:365х 5 = 0,31 грн.

6. В сумі 777,48 грн. з 04.07.2011 року по 08.07.2011 року - 4 дні; 3% = 777,48 :100 х 3:365x4= 0,25 грн.

7. В сумі 902,28 грн. з 08.07.2011 року по 22.07.2011 року - 14 днів; 3% = 902,28:100 х 3:365x 14= 1,03 грн.

8. В сумі 1186,62 грн. з 22.07.2011 року по 03.08.2011 року - 12 днів; 3% = 1186,62 :100 х 3:365х 12= 1,17 грн.

9. В сумі 1186,63 грн. з 03.08.2011 року по 05.08.2011 року - 2 дні; 3% = 1186,63 :100 х 3:365x2= 0,19 грн.

10. В сумі 1580,24 грн. з 05.08.2011 року по 22.08.2011 року - 17 днів; 3% = 1580,24 : 100 х 3:365х 17= 2,20 грн.

11. В сумі 2012,98 грн. з 22.08.2011 року по 02.09.2011 року - 11 днів; 3% =2012.98 :100х 3:365x 11 = 1,81 грн.

12. В сумі 2012,99 грн. з 02.09.2011 року по 03.10.2011 року - 31 день; 3% = 2012,99 :100х 3:365x31= 5,12 грн.

13. В сумі 2013,02 грн. з 03.10. 2011 року по 02.11.2011 року - 30 днів; 3% =2013,02 : 100x3:365x30 = 4,96 грн.

14. В сумі 2013,05 грн. з 02.11.2011 року по 01.12.2011 року - 29 днів; 3% =2013,05 : 100 х 3:365х 29 = 4,79 грн.

15. В сумі 2013,08 грн. з 01.12. 2011рокупо 04.01.12 року - 34 днів; 3 % =2013,08 :100 х 3:366x34 = 5,61 грн.

16. В сумі 2013,11 грн. з 04.01.12 року по 26.01.12 року - 22 днів; 3% =2013,11 :100х 3:366 х 22 = 3,63 грн.

17. В сумі 2047,42 грн. з 26.01.12 року по 03.02.12 року - 8 днів; 3% =2047,42 :100х 3:366x8= 1,34 грн.

18. В сумі 2047,45 грн. з 03.02.12 року по 29.04.13 року - 452 дні; 3% =2047,45 :100х 3:366x452 = 75,85 грн.

19. В сумі 2048,23 грн. з 29.04.13 року по 22.05.13 року - 23 дні; 3% =2048,23 :100х 3:365x23 = 3,83 грн.

20. В сумі 2402,49 грн. з 22.05.13 року по 27.01.14 року - 251 день; 3% =2402,49 :100х 3:365х 251=49,56 грн.

21. В сумі 2407,01 грн. з 27.01.14 року по 18.02.14 року, день подання позову - 22 дні. 3% = 2407,01 :100x3:365x22 = 4,35 грн.

Всього підлягає стягненню з Відповідача 3% згідно ч.2 ст.625 ЦК станом на 18.02.2014 року (дата, що передує даті подачі позову) - 166,58 грн. (0,05 грн.+ 0,10 грн.+ 0,09 грн.+ 0,34 грн.+ 0,31 грн.+ 0,25 грн.+ 1,03 грн.+ 1,17 грн.+ 0,19 грн.+ 2,20 грн.+ 1,81 грн.+ 5,12 грн. + 4,96, грн..+ 4.79 грн.+ 5,61 грн.+ 3,63 грн.+ 1,34 грн. + 75,85 грн. + 3,83 грн. + 49,56 грн. + 4.35 грн.= 166, 58 грн.) та саме цю суму відшкодування 3% річних просить стягнути Позивачка у своєму позові.

Також суд доходить до висновку й про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення пені за безпідставне списання грошових коштів у розмірі процентної ставки за кожен день, що встановлена Банком - Відповідачем по короткострокових кредитах в силу вимог сти.ст.549, 550 ЦК України, п. 32.3.2. ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ в Україні» теж підлягають задоволенню. При цьому суд погоджується із розрахунками Позивачки стосовно розміру пені, яка виникла протягом користування Відповідачем грошовими коштами, безпідставно списаними ним з зарплатних карток Позивачки:

Так, кредит наданий ОСОБА_5 за Кредитним договором № 210 від 27.03.2001 р. є короткостроковим, так як згідно и.1.1 вказаного кредитного договору наданий строком на 6 місяців. Пунктом 1.1. Кредитного договору № 210 від 27.03.2001 р. встановлена процентна ставка по вказаному короткостроковому кредиту в розмірі 39% річних.

Розрахунок пені за безпідставне списання грошових коштів проведено по наступній формулі:

Пеня(39% річних) = С : 100 х39:365 х Д (дні заборгованості) = сума пені, де

С - сума заборгованості 100= 100%

39% - ставка річних по короткостроковому кредитному договору; 365/366 - кількість днів в році/в високосному році;

Д - кількість днів прострочення, або кількість днів користування чужими грошовими коштами.

Пеня по періодам користування Відповідачем безпідставно списаними коштами Позивачки:

1. В сумі 44,79 грн. з 11.05.2011 року по 25.05.2011 року - 14 днів; пеня = 44,79 :100 х 39:365х 14 = 0,67 грн.

2. В сумі 80,93 грн. з 25.05.2011 року по 10.06 .2011 року - 16 днів; пеня = 80,93 :100х 39:365х 16= 1,38 грн.

3. В сумі 118,88 грн. з 10.06.2011 року по 20.06 .2011 року - 10 днів; пеня = 118,88 :100х39:365х 10= 1,27 грн.

4. В сумі 463,88 грн. з 20.06.2011 року по 29.06 .2011 року - 9 днів; пеня = 463,88 :100 х 39:365x9 = 4,46 грн.

5. В сумі 777,45 грн. з 29.06.2011 року по 04.07.2011 року - 5 днів; пеня = 777,45 :100х 39:365х 5 = 4,15 грн.

6. В сумі 777,48 грн. з 04.07.2011 року по 08.07.2011 року - 4 дні; пеня = 777,48 :100 х 39:365х 4 = 3,32 грн.

7. В сумі 902,28 грн. з 08.07.2011 року по 22.07.2011 року - 14 днів; пеня = 902,28:100 х 39:365х 14= 13,49 грн.

8. В сумі 1186,62 грн. з 22.07.2011 року по 03.08.2011 року - 12 днів; пеня = 1186,62 :100 х 39:365х 12= 15,21 грн.

9. В сумі 1186,63 грн. з 03.08.2011 року по 05.08.2011 року - 2 дні; пеня = 1186,63 :100х 39:365x2= 2,53 грн.

10. В сумі 1580,24 грн. з 05.08.2011 року по 22.08.2011 року - 17 днів; пеня - 1580,24:100 х 39:365х 17= 28,70 грн.

11. В сумі 2012,98 грн. з 22.08.2011 року по 02.09.2011 року - 11 днів; пеня 2012,98:100X39:365x11= 36,56 грн.

12. В сумі 2012,99 грн. з 02.09.2011 року по 03.10.2011 року - 31 день; пеня 2012,99:100X39:365x31= 66,67 грн.

13. В сумі 2013,02 грн. з 03.10. 2011 року по 02.11.2011 року - 30 днів; пеня 2013,02 : 100X39:365x30 = 64,52 грн.

14. В сумі 2013,05 грн. з 02.11.2011 року по 01.12.2011 року - 29 днів; пеня 2013,05:100х39:365х 29 = 62,37 грн.

15. В сумі 2013,08 грн. з 01.12.2011 року по 04.01.12 року - 34 днів; пеня 2013,08:100х39:366х 34= 72,93 грн.

16. В сумі 2013,11 грн. з 04.01.12 року по 26.01.12 року - 22 днів; пеня 2013,11:100х 39:366 х 22= 47,19 грн.

17. В сумі 2047,42 грн. з 26.01.12 року по 03.02.12 року - 8 днів; пеня 2047,42:100х39:366х 8= 17,45 грн.

18. В сумі 2047,45 грн. з 03.02.12 року по 29.04.13 року - 452 дні; пеня 2047,45 грн. : 100x39:366 х 452= 986,13 грн.

19. В сумі 2048,23 грн. з 29.04.13 року по 22.05.13 року - 23 дні; пеня 2048,23:100х39:365х 23= 50,33 грн.

20. В сумі 2402,49 грн. з 22.05.13 року по 27.01.14 року - 251 день; пеня 2402,49:100х39:365х 251= 644,32 грн.

21. В сумі 2407,01 грн. з 27.01.14 року по 18.02.14 року, день подання позову - 22 дні; пеня 2407,01 :100х39:365х 22= 56,58 грн.

Усього станом на 18.02.2014 року сума пені дорівнює 2180,23 грн. (0,67 грн.+ 1,38 грн.+ 1,27 грн.+ 4,46 грн.+ 4,15 грн.+ 3,32 грн.+ 13,49 грн.+ 15,21 грн.+ 2,53 грн.+ 28,70 грн.+ 36,56 грн.+ 66,67 грн.+ 64,52 грн.+ 62,37 грн.+ 72,93 грн. + 47, 19 грн. + 17,45 грн. + 986,13 грн. + 50,33 грн.+ 644,32 грн.+ 56,58 грн. = 2180,23 грн.)

Водночас, аналізуючи наведене, суд доходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення пені лише частково, адже в силу п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік. Представник Відповідача заявляє про застосування позовної даності до цього стягнення, тому й стягненню підлягають грошові кошти, у розмірі розрахунку за один рік, що передує зверненню до суду, виходячи з такого розрахунку:

1. В сумі 2047,45 грн. з 19.02.13 року по 29.04.13 року - 70 днів; пеня 2047,45 грн. : 100x39:366 х 70= 152,72 грн.

2. В сумі 2048,23 грн. з 29.04.13 року по 22.05.13 року - 23 дні; пеня 2048,23:100х39:365х 23= 50,33 грн.

3. В сумі 2402,49 грн. з 22.05.13 року по 27.01.14 року - 251 день; пеня 2402,49:100х39:365х 251= 644,32 грн.

4. В сумі 2407,01 грн. з 27.01.14 року по 18.02.14 року, день подання позову - 22 дні; пеня 2407,01 :100х39:365х 22= 56,58 грн.

Усього станом на 18.02.2014 року (дата, що передує даті подачі позову), сума пені за рік, що минув до цієї дати дорівнює 903,95 грн. (152,72 грн. + 50,33 грн. + 644,32 грн. + 56,58 грн. = 903,95 грн.), та саме ця сума грошових коштів підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивачки в рахунок пені.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, то суд, керуючись вимогами ст.1167 ЦК України, та аналізуючи досліджені докази, дійшов наступного висновку:

Як вже зазначено вище, у відповідності до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В той же час, задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди можливе лише з урахуванням положень п.5 ч.1 ст.4 Закону України "Про захист прав споживачів", що передбачає право споживачів на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією (товаром, роботою або послугою, що виробляється, виконується чи надається для суспільних потреб) у випадках, передбачених законодавством.

В даному ж випадку мають місце договірні правовідносини між сторонами і укладеним договором не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди.

Отже, враховуючи договірний характер правовідносин, що виникли між сторонами, та відсутність такого виду відповідальності умовами договору, правових підстав, передбачених законодавством для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди не вбачається.

Крім того, п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В даному ж випадку, Позивачкою не доведено та не надано доказів, що підтверджують наявність моральної шкоди, протиправність діяння, що її спричинила, наявність причинного зв'язку між моральною шкодою та протиправними діями, що її спричинили, та вини ПриватБанку в спричиненні вказаної шкоди. В позовній заяві відсутні підтвердження факту спричинення Позивачці моральних чи фізичних страждань, при яких обставинах чи якими діями (бездіяльністю) вони спричинені, відсутні факти, які підтверджують приниження людської гідності та порушення прав Позивачки зі сторони ПриватБанку, а також докази погіршення стану здоров'я та підтвердження морального страждання Позивачки, не доведено, з чого вона виходить при визначенні саме такого розміру моральної шкоди - 5000 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Позивачкою не доведено факту завдання їй моральної шкоди, не надано доказів, що підтверджують наявність реальних збитків, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відповідача грошових коштів у розмірі 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Щодо стягнення з Відповідача грошових коштів про надання правової допомоги.

Витрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв'язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, котрі беруть участь у справі.

Поняття правової допомоги, адвоката та фахівця у галузі права надано у ст.ст.12, 56 ЦПК України.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Стаття 56 ЦПК України міститься вичерпний перелік повноважень особи, яка надає правову допомогу. Така особа має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, бути присутньою в судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Згідно ст.44 цього Кодексу представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має вчиняти ця особа.

Тобто, при залученні Адвоката Позивачем для вирішення справи в суді, слід розділяти два поняття: особа яка надає правову допомогу в порядку ст.56 ЦПК України та залучається до справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі із повноваженнями передбаченими даною статтею, та представник Позивача по справі, із повноваженнями наданими йому відповідно до п.1 ст.44 ЦПК України.

В даному ж випадку, Позивачка не зверталася до суду із заявою про залучення Адвоката як особи, що надає правову допомогу в процесі не надходило і відповідної ухвали суд не виносив.

Договір про надання правової допомоги має укладатися у письмовій формі відповідно до вимог ст.208 ЦК України із зазначенням в тексті цього договору чітко визначених видів послуг з зазначенням вартості кожної з них окремо, чого в даному випадку не здійснено. Факт же виконання послуг має підтверджуватися актом прийому - передачі виконаних робіт, який підписується сторонами і лише за наявності вище перелічених письмових доказів, відповідно до ст.64 ЦПК України суд може вважати витрати на правову допомогу доведеним. В даному ж випадку таких документів не надано.

Окрім того, з тексту договору про надання правової допомоги від 17 лютого 2014 року укладеного між Позивачем та Адвокатом юридичної консультації, журналів судового засідання вбачається, що Адвокат давав пояснення щодо заявленого позову, заявляв клопотання, задавав питання представнику Відповідача, висловлював свою думку з приводу питань, які виникали під час розгляду справи тощо. Виходячи з зазначених норм діючого законодавства, суд розцінює такі дії як представництво інтересів Позивачки. Оскільки надання допомоги представником не відноситься до виду судових витрат, понесені Позивачкою витрати по оплаті послуг представника не відшкодовуються. Тому, в частині стягнення на користь Позивачки витрат на правову допомогу за представництво в суді в розмірі 1500 грн. позовні вимоги задоволенню теж не підлягають.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги часткову обґрунтованість позовної заяви, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково: в частині визнання поруки припиненою, в частині визнання дій Відповідача по списанню на свою користь з зарплатних карток Позивачки грошових коштів незаконними та в частині стягнення на її користь з Відповідача 3477 грн. 54 коп., з яких:

- 2407,01 грн. в рахунок повернення безпідставно набутого;

- 903,95 грн. - пеня за 1 рік;

- 166 грн. 58 коп. - 3% річних.

В задоволенні решти позовних вимог має бути відмовлено.

Визначаючись в питанні розподілу судових витрат, суд вважає, що на підставі ст.88 ЦПК України з Відповідача має бути стягнуто на користь Позивачки в рахунок відшкодування її витрат по сплаті судового збору за майнові вимоги у розмірі 243 грн. 60 коп., які підлягають задоволенню частково. Витрати ж по сплаті судового збору за немайнові вимоги відшкодуванню не підлягають через відмову у їх задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 3, 10, 11, 15, 57-61, 88, 169, 197, 209, 212-215 ЦПК ст.ст. 509, 526, 530, 533, 543, 549, 554, 611, 612, 625-629, 638, 1046, 1050, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки такою, що припинена, визнання дій по списанню грошових коштів незаконними, стягнення незаконно списаних грошових коштів, стягнення пені та 3% річних - задовольнити частково.

2. Визнати поруку, згідно Договору поруки від 20.03.2001 року між ОСОБА_1, Комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_2 такою, що припинена.

3. Визнати дії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» по списанню грошових коштів, які належать ОСОБА_1, в загальній сумі 2407,01 грн. в період з 11.05.2011 р. по 27.01.2014 р. включно, з зарплатних банківських карток № НОМЕР_4 та № НОМЕР_3, незаконними.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, адреса: 49094 м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги буд. 50, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, проживає 49008 АДРЕСА_1 грошові кошти у сумі 3 721 грн. 14 коп., що складається з:

- 2407,01 грн. - в рахунок повернення безпідставно набутого;

- 903,95 грн. - пеня за 1 рік;

- 166 грн. 58 коп. - 3% річних;

- 243 грн. 60 коп. - в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи як брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С.С. Федоріщев