Рішення № 39673786, 08.07.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №588/374/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Шевченко В. С.Номер провадження 22-ц/788/1269/14 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Шевченка В. А.

за участю секретаря судового засідання -

Кияненко Н.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ « АВТОФІНАНС » на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 червня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю « ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ « АВТОФІНАНС » про визнання договору незаконним та розірваним, зобов'язання повернути сплачені кошти,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ « ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ « АВТОФІНАНС » ( далі - ТОВ ), який обґрунтовував тим, що 02 жовтня 2013 року між ним та ТОВ було укладено договір фінансового лізингу, предметом якого є автомобіль Lada 21214-120-40 вартістю 84000 грн. Позивач відповідно до домовленості досягнутої під час попередніх переговорів з представником відповідача оплатив рахунок на суму 42000 грн., а пізніше ще на 10920 грн., але йому повідомили, що він може отримати автомобіль сплативши 111000 грн. Позивач вважає, що діяльність, якою займається відповідач є нечесною підприємницькою практикою, такою, що вводить споживача в оману. Зазначає, що відповідач не має ліцензії на здійснення своєї діяльності, а договір, укладений між ними, не був нотаріально посвідчений. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд визнати незаконним укладений між сторонами договір фінансового лізингу №008892 з додатком 1, укладений 02.10.2013 року; визнати договір фінансового лізингу №008892 з додатком 1, укладений 02.10.2013 року розірваним та зобов'язати ТОВ повернути йому кошти в сумі 52920 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 04 червня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ на користь ОСОБА_4 сплачені ним кошти в сумі 52920 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що договір фінансового лізингу не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а діяльність по наданню послуг з фінансового лізингу, якою займається ТОВ, не потребує ліцензування. Вважає, що судом належним чином не було мотивовано можливість застосування до оскаржуваного правочину наслідків нікчемності та ст. 19 Закону України « Про захист прав споживачів ».

Заслухавши пояснення представника ТОВ - Григоренко І.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_6, який проти задоволення скарги заперечував, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02 жовтня 2013 року ОСОБА_4 уклав з ТОВ договір фінансового лізингу №008892 з трьома додатками до нього.

Відповідно до п. 1.3 укладеного договору, лізингодавець ( відповідач ) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль Lada 21214-120-40 , зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком №3 до договору, вартістю 84000 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу ( позивачу ) на строк та на умовах, передбачених договором. Предмет договору є власністю лізингодавця ( п. 1.5 договору ) та придбається ним на своє ім'я за договором купівлі-продажу у продавця автотранспортного засобу ( п. 4.6 договору ).

Пунктами 1.7, 1.8 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу ( 50 % від вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору ( 10 % від вартості предмету лізингу та комісії за передачу предмета лізингу ( 3 % від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними лізингодавцем залежно від віртості предмета лізингу в додатку №1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

02 жовтня 2013 року ОСОБА_4 сплатив ТОВ 42000 грн., а 04 жовтня 2013 року ще 10920 грн. як внесок за угодою фінансового лізингу, що в сумі складає 52920 грн. ( а.с. 17 ).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір є недійсним з підстав визначених положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України " Про захист прав споживачів ", як такий, що укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики та нікчемним з підстав визначених ч. 1 ст. 220 ЦК України, так як він нотаріально не посвідчений.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам постановлене у справі судове рішення не відповідає.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать :

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Колегія суддів вважає, що позивачем необґрунтовано обрано такий спосіб захисту своїх прав та інтересів як визнання укладеного між сторонами договору незаконним та визнання його розірваним. Зокрема, такий спосіб захисту прав та інтересів не передбачений ст. 16, а також главами 29 та 58 ЦК України. Не передбачає такий спосіб захисту і Закон України « Про фінансовий лізинг «.

Як роз»яснено у п. 3 постанови №5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав «, право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві ( частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК ).

При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Частиною 1 ст. 130 ЦПК України передбачено, що попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

Частина 6 даної статті визначає, що якщо спір не врегульовано, суд повинен в т.ч. уточнити позовні вимоги або заперечення проти позову, визначити факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

На вказані обставини суд першої інстанції належної уваги не звернув та вимоги процессуального закону в повному обсязі не виконав. При цьому, суд, поверхово з»ясувавши обставини справи, не звернув уваги на те, що зміст позовних вимог не випливає з підстав, тобто обґрунтування позову ( стаття 119 ЦПК ).

Крім того, вимоги про повернення стороні договору коштів є похідними від вимоги про розірвання договору або про визнання його недійсним. Проте суд, без належного заявлення вказаних основних вимог, передчасно вирішив похідну вимогу.

Утім, це не позбавляє позивача можливості обрати інший, передбачений законом спосіб захисту порушеного права, який би відповідав змісту порушеного права та обставинам, якими дана особа обґрунтовує позов.

Враховуючи, що судом першої інстанції ухвалено рішення, яке ґрунтується на невірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у відповідності до п. 4) ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ « АВТОФІНАНС » задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -