Рішення № 39672559, 23.06.2014, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4598/14-ц

Провадження №2/369/2288/14

РІШЕННЯ

Іменем України

23.06.2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Медвідь Н.О.

при секретарі Ткаченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом , посилаючись на те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2012 у справі №2-2604/2011 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до неї про стягнення коштів та за зустрічним позовом її про стягнення грошової компенсації, в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з КБ «Надра» 1 759, 80 грн.. в задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10.05.2012 у справі №22Ц- 1979/2012 вказане рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 1.08.2012 судові рішення скасовано в частині вирішення зустрічних позовних вимог до ПАТ «КБ «Надра» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, справу в цій частині направлено на новий апеляційний розгляд.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.09.2012 стягнуто із ПАТ «КБ «Надра» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 479.05 грн. та судовий збір в розмірі 107.3 грн.

КБ «Надра» виконало рішення судів лише 17.02.2014 шляхом перерахування коштів у сумі 4 324.42 грн. на її картковий рахунок.

Середній заробіток за час затримки виплати складав 118,05 грн. на день.

Вважає, що , оскільки відповідачем здійснено фактичний розрахунок лише 17.02.2014 та здійснено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 06 по 27.09.2011, то підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.09.2011 по день фактичного розрахунку, а саме по 17.02.2014.

Кількість днів затримки здійснення розрахунку - 874. Розмір середнього заробітку за час затримки виплати складає 118.05 грн. на день. Загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку складає 103 175.7 грн.

Тому просила стягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 103 175.7 грн. 70 коп.

В судовому засіданні позивач позов підтримав.

Представник відповідача позов не визнав, оскільки вважає, що позивачкою пропущений строк звернення до суду за зазначеними у позові вимогами. Позивачка у травні 2014 звернулася з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.

Рішення судів були виконані відповідачем в примусовому порядку 11.12.2013 шляхом списання присуджених до виплати коштів з його рахунку ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві.

Зважаючи, що позивачка не працювала більше 4-х місяців, що передували звільненню, розрахунки проводяться виходячи з установлених їх в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Двома місяцями роботи позивачки, що передували звільненню, були вересень і жовтень 2009 року.

Тобто середньоденна заробітна плата позивачки становила: (2479,00+2479,00) : (21+22) = 115,30 грн.

Оскільки розрахунок з позивачкою був проведений відповідачем 11.12.2013 , а позивачка вказує на необхідність стягнення на її користь коштів з 28.09.2011, кількість робочих днів у вказаному періоді становить 555.

Вказана позивачкою кількість днів затримки не відповідає ані вимогам законодавства, ані матеріалам справи. Навіть у вказаному позивачкою періоді нарахування кількість робочих днів становить 600, а не 874, як вказала остання.

Строк, протягом якого грошові кошти перебували на рахунку органу ДВС не являється строком затримки виконання рішення відповідачем, в даному випадку взагалі відсутня вина останнього за подальшу долю стягнутих коштів. Всі наступні дії органу ДВС з вказаними коштами взагалі не залежать від волі відповідача.

Сума середнього заробітку в будь-якому випадку визначена позивачкою невірно, а отже не підлягає стягненню на користь останньої.

Посилання позивачки на встановлення правильності визначення нею суми середньоденного заробітку, оскільки ані з рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2012, ані рішення Апеляційного суду Київської області від 18.09.2012, тим більше касаційної інстанції не вбачається, яким чином судами здійснювалися відповідні розрахунки стягуваної суми.

Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:

Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2012 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до позивачки про стягнення коштів та за зустрічним про стягнення грошової компенсації, в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з КБ «Надра» 1 759, 80 грн.. в задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10.05.2012 рішення суду залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.09. 2012 стягнуто із ПАТ «КБ «Надра» на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 479.05 грн. та судовий збір в розмірі 107.3 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, ц належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не к ніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні заплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивачка у травні 2014 звернулася з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.

При цьому, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2012 та рішення Апеляційного суду Київської області від 18.09.2012 у справі №2-2604/2011 було виконано відповідачем в примусовому порядку 11.12.2013 шляхом списання присуджених до виплати коштів з його рахунку ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві, що підтверджується копією платіжної вимоги №2442/19 від 19.11.2013.

Згідно з ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Наполягаючи на тому, що позивачки не було відомо про перерахування коштів, представник позивача вважає, що вона не пропустила строк, на якій вказує представник відповідача, але суд вважає, що відповідач не несе відповідальності за дії органу ДВС та строки виконання ними своїх зобов'язань.

Таким чином, виходячи зі змісту зазначених роз'яснень Конституційного Суду України, Верховного Суду України та ч.І ст. 233 КЗпП України, позивачкою пропущений строк звернення до суду з вказаними позовними вимогами.

Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Крім цього відповідно до п.2 Постанови КМУ №100 працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Оскільки позивачка не працювала більше 4-х місяців, що передували звільненню, розрахунки проводяться виходячи з установлених їх в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз.3 п.4 постанови КМУ №100).

Зважаючи, що розрахунок з позивачкою був проведений відповідачем 11.12.2013 , а позивачка вказує на необхідність стягнення на її користь коштів з 28.09.2011, вказана позивачкою кількість днів затримки не відповідає ані вимогам законодавства, ані матеріалам справи.

Виходячи зі змісту ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, вбачається, що підставою такої відповідальності є, по-перше, факт порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст.116 КЗпП України), а, по-друге, - вина власника.

Строк, протягом якого грошові кошти перебували на рахунку органу ДВС не являється строком затримки виконання рішення відповідачем, в даному випадку взагалі відсутня вина відповідача .

При цьому сума середнього заробітку в будь-якому випадку визначена позивачкою невірно, а отже не підлягає стягненню на користь її

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

В судовому засіданні не доведено факту наявності порушення права та законних інтересів позивача, не доведено факту протиправної поведінки відповідача, та причинний зв»язок з можливим порушенням прав та законних інтересів позивача, про що зазначено вище.

Тобто, представник позивача не довів тих обставин на які посилався як на підставу позовних вимог, не надав докази в обґрунтування позовних вимог, не спростував тих обставин на які посилався представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є його обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював представнику позивача його права та обов»язки.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.. ст.57-59 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 47, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: