Постанова № 39668856, 09.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

Вн. №27/156

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 липня 2014 року № 826/6894/14

за позовом

Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Вольф"

про

стягнення заборгованості у сумі 25 569,43 грн.

Суддя О.В.Головань

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про стягнення адміністративно-господарських (штрафних) санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, передбачених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України", у розмірі 25 363, 96 грн. та 205, 47 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

В судовому засіданні 16.06.14 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, оскільки до судового засідання не з'явився представник відповідача, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи; судом заслухано пояснення представника позивача; необхідності заслуховувати пояснення свідка чи експерта немає.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.14 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Друкарня "Вольф" подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, відповідно до якого середньооблікова чисельність працівників облікового складу відповідача становила 111 осіб, з яких були працевлаштовано 2 інвалідів.

Відповідно до приписів статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Отже, виходячи з середньооблікової чисельності працівників облікового складу відповідача чотирьохвідсотковий норматив працевлаштованих інвалідів повинен складати чотири особи.

У зв’язку з недотриманням відповідачем вказаного нормативу працевлаштування інвалідів у 2013 р. позивач звернувся до суду з позовом про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, в порядку ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України", що становить 25 363, 96 грн.

Крім того, відповідачу нараховано 205, 47 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач зазначає, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ст. 18 Закону). Жодною нормою законодавства не передбачено обов’язок підприємства, що використовує найману працю, щодо самостійного виявлення інвалідів з метою їх обов’язкового подальшого працевлаштування.

У жовтні та листопаді 2013 року відповідачем до Дарницького районного центру зайнятості подавався звіт про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів форми №3-ПН з зазначенням кількості вільних робочих місць по кожній професії для працевлаштування інвалідів. У вказаних звітах відповідач повідомляв про наявність вільних робочих місць, в тому числі, для працевлаштування інвалідів в кількості один та три.

Проте, вказані заходи не призвели до працевлаштування інваліда на вакантне робоче місце; пропозиції щодо працевлаштування інваліда до відповідача не надходили.

За таких обставин, на думку відповідача, ним вчинено всі необхідні для виконання вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів дії, і його вина у працевлаштуванні меншої кількості інвалідів, ніж передбачено ст. 19 Закону, відсутня.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ст. 18-1 Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Цим Законом або будь-якими іншими актами законодавства не передбачено покладення на підприємство, установу, організацію, що користується найманою працею, обов’язку самостійного пошуку інвалідів для їх працевлаштування згідно встановлених нормативів, тоді як цей обов’язок покладений на державну службу зайнятості.

Згідно п. 3, 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані: 3) здійснювати інші заходи щодо сприяння зайнятості населення, передбачені колективними договорами та угодами, укладеними на національному, галузевому та регіональному рівнях; 4) своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Згідно п.2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України наказу від 31.05.13 р. №316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідач на виконання вимог ст. 18 Закону, згідно якої підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, подавав протягом 2013 р. звіти до Дарницького районного центру зайнятості (22.10.13 р. та 21.11.13 р.), в яких містилася інформація щодо кількості інвалідів, які могли бути працевлаштовані на підприємстві.

Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.95 р. "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів, яким врегульовано порядок створення робочого місця для працевлаштування інваліда підприємством втратило чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07 року № 70, а іншого нормативно-правового акту, який регулює створення та введення в дію місць для працевлаштування інвалідів не існує.

За таких обставин подання відповідного звіту до центру зайнятості є належним (єдиним) підтвердженням наявності на підприємстві створеного та введеного в дію місця для працевлаштування інваліда.

Враховуючи наведене, відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи щодо працевлаштування інвалідів, і чотирьохвідсотковий норматив працевлаштованих інвалідів не дотриманий з причин, що від відповідача не залежать.

Також суд зазначає, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть бути застосовані у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив всіх заходів, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України", для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Відповідно до частини першої ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Наявні у справі докази свідчать про вжиття відповідачем протягом 2013 р. заходів для працевлаштування інвалідів на підприємстві, проте, власними силами працевлаштувати інвалідів не вдалося; уповноваженими органами інваліди для працевлаштування на підприємстві не направлялися.

Вищенаведене свідчить про відсутність у діях відповідача вини, і, відповідно, про відсутність складу правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських (штрафних) санкцій за невиконання нормативу робочих місць, а тому позовні вимоги про стягнення 25 363, 96 грн. та 205, 47 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, ст. 160-163, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя О.В. Головань

Повний текст постанови

виготовлено і підписано 09.07.14 р.