Ухвала суду № 39665968, 08.07.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5339/14 Справа № 203/2407/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Маймур Ф. Ф. Доповідач - Свистунова О.В. Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Свистунової О.В.

суддів Міхеєвої В.Ю., Ремеза В.А.

при секретарі Книш К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дніпрометробуд»

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дніпрометробуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки в розрахунку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2014 року позивачка звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дніпрометробуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки в розрахунку та моральної шкоди. Від сплати судового збору звільнена, відповідно до чинного законодавства.

В обґрунтування якого послалась на те, що вона з 19 лютого 2007 року по 02 грудня 2013 року працювала у відповідача інженером-консультантом І категорії, однак в день звільнення, яке сталося у зв'язку із скороченням штату, відповідачем в порушення вимог трудового законодавства не було проведено з позивачем остаточного розрахунку, зв'язку із чим виникла заборгованість по нарахованій, але не виплаченій, заробітній платі, вихідній допомозі з вересня 2013 року в розмірі 12604,31 гривень. За таких обставин, враховуючи положення ст.117 КЗпП України, а також вказуючи, що невиплатою заробітної плати позивачу заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у неможливості позивача продовжувати активне громадське життя, порушенні її стосунків з оточуючими, розладу здоров'я, сильних душевних хвилювань, позивач просила суд стягнути з відповідача вказану заборгованість по заробітної плати, моральну шкоду в розмірі 5000 гривень, а також на підставі ст.117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки в розмірі 11554,62 гривень (в основу розрахунку позивачем покладено середньоденну заробітну плату в розмірі 140,91 гривень, яку помножено на 82 робочі дні затримки розрахунку за період з 02 грудня 2013 року по 31 березня 2014 року).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дніпрометробуд» (ЄДРПОУ 04880239) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) у рахунок стягнення заборгованості по заробітній платі суму в розмірі 12604,31 гривень, середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні в розмірі 11285,66 гривень, а також у рахунок відшкодування моральної шкоди 500 гривень, а всього - 24389,97 гривень.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дніпрометробуд» (ЄДРПОУ 04880239) на користь держави судовий збір 487,2 гривень.

ОСОБА_2 у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі 11 285.66грн. та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог, з тих підстав, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 19 лютого 2007 року на підставі наказу ВАТ «Дніпрометробуд» від 19 лютого 2007 року №42-ок позивача прийнято на посаду інженера-конструктора І категорії у виробничо-технічний відділ відповідача, а 02 грудня 2013 року наказом ПАТ «Дніпрометробуд» №247-ок від 02 грудня 2013 року позивача звільнено на підставі ст.40 п.1 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників (а.с.6, 8, 26, 27, 32-33).

Також судом встановлено, що в день звільнення позивача із нею не було проведено остаточний розрахунок у відповідності до вимог ст.116 КЗпП України, чого не було здійснено і в подальшому, в зв'язку із чим станом на січень 2014 року у відповідача виникла заборгованість перед позивачем по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, та вихідній допомозі в загальному розмірі 12604,31 гривень. При цьому, середньомісячна заробітна плата позивача складає 3027,86 гривень, а середньоденна - 137,63 гривень. З моменту звільнення позивача та станом на 31 березня 2014 року строк затримки розрахунку при звільненні позивача складає 82 робочі дні. (а.с.7, 25)

Доводи апеляційної скарги про те , що у відповідача відсутня вина у неможливості своєчасного розрахунку із заробітної плати не можна взяті до уваги, як необґрунтовані.

Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, відповідним чином погодженим, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Положеннями ст.47 КЗпП України передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення не тільки видати працівникові трудову книжку, а й провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 КЗпП України.

Відповідно ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.1 ст.40 КЗпП України (зокрема, внаслідок скорочення чисельності або штату працівників), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Положеннями п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати визначено, що розмір середньомісячної заробітної плата для визначення заробітку за весь час затримки (ст.117 КЗпП України) обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Колегія суддів, враховуючи, що відповідачем визнано факт не проведення остаточного розрахунку (нарахована і не виплачена заробітна плата та вихідна допомога в загальному розмірі 12604,31 гривень) із позивачем в день її звільнення 02 грудня 2013 року в порушення положень ст.ст.44, 47, 116 КЗпП України, а також не здійснено такий розрахунок і в подальшому, вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати і вихідної допомоги в розмірі 12604,31 гривень.

Також, колегія суддів погоджується з частковим задоволенням позовних вимог про стягнення з відповідача на підставі ст.117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, оскільки в наданому позивачем розрахунку до цієї позовної вимоги було завищено покладений в основу розрахунку розмір середньоденної заробітної плати позивача. Такий розмір має становити 137,63 гривень замість вказаних позивачем 140,91 гривень (а.с.25), що в свою чергу зумовлює зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню, до 11285,66 гривень (137,63 гривень х 82 робочі дні, що минули за вказаний позивачем період з 02 грудня 2013 року по 31 березня 2014 року).

Також, колегія суддів не може взяти до уваги посилання апелянта про відсутність підстав для задоволення даної позовної вимоги внаслідок відсутності вини відповідача згідно ст.117 КЗпП України, оскільки, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, а відтак, і не свідчить про відсутність вини в контексті ст.117 КЗпП України. Така правова позиція суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у п.20 постанові Пленуму «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення від 20 березня 2014 року не вбачає, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпрометробуд» - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді