Ухвала суду № 39665809, 26.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/295/14-а ( у 4-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

26 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.10.2013року №00001772201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Київській області було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Діброва» з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат по податку на прибуток під час здійснення фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 15 травня 2013 року за №629/22-01/37184140, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» всього на суму 104770 грн., в т.ч. у березні 2011 року на 8313 грн., квітні 2011 року на 4702 грн., травні 2011 року на 9196 грн., червні 2011 року на 5293 грн., липні 2011 року на 8208 грн., серпні 2011 року на 6147 грн., вересні 2011 року на 15236 грн., жовтні 2011 року на 19024 грн., листопаді 2011 року на 8292 грн., грудні 2011 року на 17086грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки, 12 липня 2013 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000782201, відповідно до якого позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 130964 грн. 00 коп., з яких 104770 грн.00 коп. за основним платежем та 26193 грн. 00 коп. штрафних санкцій.

28 серпня 2013 року вказане податкове повідомлення - рішення було оскаржено ТОВ «Діброва» в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Київській області.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 27 вересня 2013року за №943/10/10-36-10-01-206/715 податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2013 року №0000782201 скасоване в частині застосованих штрафних санкцій в сумі 6875 грн.

03 жовтня 2013року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001772201 зі зменшеною сумою грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 124089 грн. 00 коп., з яких 104770 грн. 00 коп. за основним платежем та 19319 грн. 00коп. штрафних санкцій.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 20 листопада 2013 року за №15663/6/99-99-10-01-15 Міністерством доходів і зборів України оскаржуване ТОВ «Діброва» податкове повідомлення - рішення від 03.10.2013року №00001772201 залишено без змін, а повторну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним повідомленням - рішенням податкового органу ТОВ «Діброва» звернулося до суду про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Компанія «Грифон Консалт».

Так, 04 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» було укладено договір поставки №04/11-1, за умовами якого постачальник ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» зобов'язувався постачати покупцеві (позивачу) м'ясну сировину, а позивач мав прийняти та сплатити грошові кошти за отриманий товар.

Отриману м'ясну сировину позивачем в подальшому було перероблено в готовий м'ясний напівфабрикат та реалізовано кінцевому споживачеві.

При цьому, позивачем надано суду письмові докази можливості зберігання товару у позивача, транспортування товару згідно санітарних норм і подальшої реалізації додаються, а саме: договір №19/6 -7 про надання послуг від 1 вересня 2010 року, договір зберігання №01/10 від 01.10.2011 року, акт №1 прийому - передачі від 01.10.2011 року, акт №2 прийому передачі від 01.10.2012 року, штатний розпис на 2011 рік позивача від 01.01.2011 року, Наказ №1-В від 1 березня 2011 року про керування автомобілями, договір оренди автомобіля від 1 березня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, фото транспортного засобу, санітарний паспорт на право перевезення харчових продуктів.

Факт постачання позивачу м'ясної сировини, також, підтверджується наступними документами: видатковими накладними, накладними на приховування продукції на склад, подорожніми листами вантажного автомобіля, інвентаризаційними описами товарно-матеріальних цінностей, податковими накладними.

Крім того, 04 січня 2011 року між позивачем та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» було укладено договір комерційного представництва №4/01 (агентський договір), за умовами якого контрагент позивача зобов'язувався здійснювати комерційне представництво у вигляді реалізації належної позивачу м'ясної продукції третім особам, а позивач мав сплатити на користь контрагента винагороду в розмірі 20% від об'єму реалізованої продукції.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: акт №ОУ-0000037 здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 31 березня 2011 року, Специфікація №1 до Акту від 31.03.2011 року, видаткові накладні, податкову накладну від 31.03.2011 року №48, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентом виконувались сторонами у повному обсязі.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на постанову старшого слідчого СВ ДПІ у Вишгородському районі Д.В. Пономарчука від 01.11.2012 року про призначення зустрічної звірки та Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.11.2012 року №4848/22-2/36048906 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2009 року по 31.10.2012 року», за результатами аналізу яких відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» (контрагент позивача) використовувалося з метою прикриття незаконної діяльності, що дає підстави стверджувати про безтоварність операцій між контрагентом та позивачем щодо поставки товару (отримання послуг).

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на висновки вказаного акту, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагента, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.