Рішення № 39665462, 01.07.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2014 р. Справа № 904/1555/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕМКО», м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК», м.Трускавець, Львівська область

про стягнення заборгованості за договором поставки № 43П-2013 від 01.03.2013р. в сумі 20 613,62 грн.

Суддя Коссак С.М. при секретарі Довгополов А.О.

Представники:

Від позивача:Слюсар Д.В. - представник за довіреністю № 910 від 19.05.2014р.;

Від відповідача: Меркулов Б.О. - представник за довіреністю від 01.04.2014р.

12.03.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕМКО» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» про стягнення заборгованості за договором поставки № 43П-2013 від 01.03.2013р. в сумі 20 613,62 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2014р. у справі № 904/1555/14 матеріали позовної заяви передані за територіальною підсудністю до господарського суду Львівської області у зв'язку з місцезнаходження відповідача за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вул. Стебницька, 73.

16.04.2014р. справа № 904/1555/14 надійшла до господарського суду Львівської області.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 18.04.2014р. прийнято справу до розгляду та призначено на 05.05.2014р.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 05.05.2014р. розгляд справи відкладено на 02.06.2014р., а 02.06.2014р. на 16.06.2014р.

Ухвалою суду від 16.06.2014р. продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 01.07.2014р.

В судовому засіданні 01.07.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримує повністю з підстав зазначених в позовній заяві та письмових пояснень на відзив (вх.№ 25781/14 від 16.06.2014р.), просить позов задоволи повністю. Крім цього, просить долучити до матеріалів справи копії довіреностей на отримання товару та рахунки-фактури.

В судовому засіданні 01.07.2014р. представник відповідача заперечує існування заборгованості перед позивачем за договором поставки № 43П-2013 з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву(вх.№22467/14 від 04.06.2014р.).

В судовому засіданні 01.07.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.

01.03.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 43П-2013 (далі за текстом - Договір).

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - сторін за договором, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Вказаний договір за своєю правовою природою, основними та не основними (другорядними) ознаками є договором поставки, який укладено відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Доказів розірвання та/або визнання недійсним Договору поставки від № 43П-2013 від 01.03.2013р. станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено та не подано.

Відповідно до п. 1.1. Договору, продавець (позивач у справі) поставляє покупцю (відповідач у справі) заморожені ягоди та овочі, іменовані надалі «товар», у кількості, асортименті і з цінами згідно з накладними, які є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець приймає товар, оплачуючи його повну вартість. Протягом терміну дії даного Договору всі поставки заморожених ягід і овочів здійснюються продавцем покупцеві на умовах цього Договору.

Посилання відповідача на те, що Договір можна вважати не укладеним, так як сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов можна вважати хибним виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 ГК України при укладені господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Предметом даного Договору є поставка заморожених ягід та овочів(п.1.1.Договору); умова щодо ціни є відсильною та визначається в накладній на кожну поставку партії товару; строк дії Договору до 31.12.2013р. з правом пролонгації на наступний календарний рік (п.7.1.Договору).

Крім цього, п. 2.1. Договору визначено, що продавець поставляв товар партіями, обсяг, порядок і термін поставки яких узгоджений Сторонами. Факт поставки партії товару оформлювався накладною, що є беззаперечною підставою для проведення взаємних розрахунків. Датою поставки товару вважається дата зазначена в накладній. Доставка товару здійснюється за домовленістю сторін.

Угода про постачання партії товару досягається в будь-якій зручній для сторін формі. Підтвердженням узгодження поставки є накладна (п.2.2. Договору).

На виконання умов Договору позивачем у період з 26.03.2014р. по 23.01.2014р. було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 231 805,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, що підписані та скріпленими печатками сторін без жодних застережень.

Позивачем долучено до матеріалів справи долучено копії рахунків-фактури згідно кожної видаткової накладної із зазначенням асортименту, кількості та ціни.

Крім цього, на підтвердження отримання відповідачем товару позивачем подано копії довіреностей на отримання товару від позивача із зазначенням асортименту, кількості та ціни, що збігаються з видатковими накладними та рахунками- фактурами. Дані довіреності скріплені печатками відповідача.

Відповідно до п. 3.2. Договору відповідач (покупець) зобов'язаний не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів з моменту передачі йому товару оплатити вартість переданого товару в повному обсязі, перерахувавши грошові кошти на розрахунковий розрахунок продавця.

На виконання умов Договору відповідач частково оплатив за поставлений товар 214 040,00 грн., що підтверджується банківськими виписками із зазначенням призначення платежу (номер накладної, згідно якої здійснювалась оплата), чим визнає факт отримання товару згідно Договору.

Відповідач покладенні на нього зобов'язання з оплати придбаного товару згідно Договору в повній мірі не виконав, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з нього заборгованість за поставлений товар в сумі 17 765,00 грн.

Крім цього, в матеріалах справи міститься Акт звірки взаємних розрахунків за Договором, де станом на 28.02.2014р. заборгованість у відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 17 765,00 грн. Даний акт підписаний сторонами та скріплений печатками, без жодних застережень.

Факт отримання товару відповідачем належними та допустимими доказами не заперечується.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути 3% річних в сумі 521,07 грн. та неустойку в сумі 2 327,55 грн.

Доказів погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки продукції згідно Договору та існування заборгованості в сумі 17 765,00 грн., що, вбачається з видаткових накладних, підписаних та скріплених печатками сторін без жодних застережень. Факт отримання товару відповідачем підтверджується частковою оплатою відповідачем за товар. Факт проведення відповідачем повної оплати вартості поставленого позивачем товару підтверджений не був.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Договором в сумі 17 765,00 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних у розмірі 521,07 грн. нараховані правомірно і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, враховуючи статтю 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 статтею 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 4.1. Договору у разі прострочення оплати товару згідно п.3.2. Договору, покупець сплачує на користь продавця штраф у розмірі 5,5% від вартості неоплаченого Товару, за кожен повний календарний тиждень прострочення платежу. Штрафи підлягають сплаті протягом всього періоду простроченого платежу незалежно від тривалості прострочення.

Заявляючи позов, позивач обмежується (заявляє вимогу не в повній сумі) при нарахуванні неустойки (штрафу) за порушення зобов'язання у межах подвійної облікової ставки НБУ.

Однак п.4.1. Договору передбачено, що сплачується штраф за повний календарний тиждень прострочення платежу.

Відповідно до п.1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

При цьому, суд констатує, що нарахування штрафних санкцій у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення за своєю правовою природою є пенею, а тому право на її стягнення, відповідно до ст. 547 ЦК України повинно було передбачено у договорі. Однак, Договором не передбачено відповідальності у вигляді стягнення пені, а тільки штрафу.

Суд приходить до висновку, що стягненню підлягає штраф у розмірі заявленої позивачем подвійної облікової ставки НБУ (зменшеного розміру) за кожен повний календарний тиждень відповідно до п.4.1 Договору.

Суд здійснивши перерахунок, з врахуванням меншого розміру штрафу (подвійна облікова ставка НБУ- визначена позивачем) та з врахуванням п.4.1 Договору (за кожен повний календарний тиждень), встановив, що стягненню підлягає 2 062,04 грн. В сумі 265,51 грн. штрафу слід відмовити.

Відповідачем контррозрахунку не подано.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.

Відповідно до п.6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» частиною шостою статті 232 ГК України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України) - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Крім цього, відповідачем здійснювались часткові проплати платежів згідно Договору за кожен період нарахування штрафних санкцій.

Отже, неустойка (штрафу) нарахована позивачем межах шестимісячного строку згідно ч.6 ст. 232 ГК України, та в межах річного строку позовної давності відповідно до п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, а тому твердження відповідача щодо спливу позовної давності вважаються безпідставними.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 179, 181, 193, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 204, 207, 256, 258, 509, 526, 530, 549, 599, 610-612, 625, 626, 627, 629, Цивільного кодексу України та ст.ст. 22, 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» (82200, Львівська область, м.Трускавець, вул. Стебницька, буд. 73; ідентифікаційний код юридичної особи 19096149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕМКО» (50065, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Косіора, буд. 70; ідентифікаційний код юридичної особи 38334403) 17 765,00 грн. - заборгованість за поставлений товар, 2 062,04 грн. - штрафу, 521,07 грн. - 3% річних та 1 803,62 грн. витрати по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 07.07.2014 року.

Суддя Коссак С.М.