Постанова № 39659914, 08.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2014 р. Справа№ 910/3425/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю

представників сторін : від позивача - Грищик Д.С.

від відповідача - не з'явився.

розглянувши Публічного акціонерного товариства

апеляційну скаргу "Будівельне управління № 813"

на рішення

господарського суду міста Києва

від 08.04.2014 року

у справі 910/3425/14 (суддя: Дупляк О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ"

до Публічного акціонерного товариства

"Будівельне управління № 813"

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.04.2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Будівельне управління №813" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, офіс 302, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 01383865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 36, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32312185) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, суму основного боргу в розмірі 17880 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят) грн 60 коп., 3 % річних в сумі 102 (сто дві) грн 87 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1782 (одну тисячу сімсот вісімдесят дві) грн 81 коп.

У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позивних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

В судове засідання 27.05.2014 року представник відповідача не з'явився. Розгляд справи було відкладено на 08.07.2014 року.

В судове засідання 08.07.2014 року представник відповідача не з'явився, проте належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, на підставі усної домовленості між сторонами, позивачем було виконано та передано, а відповідачем прийнято, роботи на загальну суму 17880,60 грн, про що свідчать складені та підписані уповноваженими особами обох сторін акти приймання-передачі виконаних робіт: № 33-Y2165-048 від 22.06.2012 на суму 8250,70 грн. та № 33-Y2181-031 від 02.07.2012 на суму 9629,90 грн.; довіреності: серії ААД № 434142 від 14.06.2012 та серії ААД № 434172 від 02.07.2012, видані на ім'я ОСОБА_3 Вказані у актах суми включають в себе вартість виконаних робіт та використаних позивачем при виконанні цих робіт матеріалів.

Позивачем виставлялися відповідачу рахунки-фактури: № 33-С2174-014 від 22.06.2012 на суму 8250,70 грн та № 33-С2181-003 від 02.07.2012 на суму 9629,90 грн на оплату виконаних робіт та використаних матеріалів згідно з вказаними вище актами, оплати яких відповідачем здійснено не було.

У зв'язку з викладеним у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 17880,60 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією б/н від 03.09.2013 про сплату заборгованості в сумі 17880,60 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чека № 3465 від 05.09.2013 та опису вкладення у цінний лист, з відбитком календарного штемпеля відділення зв'язку, датованим 05.09.2013, однак остання з боку відповідача залишена без належного реагування.

У зв'язку з наведеним, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 17880,60 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Позивачем були виконані, а відповідачем прийняті роботи з матеріалів позивача на суму 17880,60 грн., про що свідчать акти приймання-передачі виконаних робіт: № 33-Y2165-048 від 22.06.2012 та № 33-Y2181-031 від 02.07.2012, підписані обома сторонами, та наявні в матеріалах справи копії довіреностей: серії ААД № 434142 від 14.06.2012 та серії ААД № 434172 від 02.07.2012, однак відповідачем зобов'язання з оплати виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт не виконано.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити заборгованість в сумі 17880,60 грн. (претензія б/н від 03.09.2013). Дана претензія була направлена відповідачу 05.09.2013, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чека № 3465 та опису вкладення у цінний лист. Таким чином датою пред'явлення вимоги щодо виконання відповідачем обов'язку з оплати виконаних позивачем робіт суд вважає 05.09.2013, відтак відповідач повинен був оплатити виконані роботи згідно з актами приймання-передачі виконаних робіт: №33-Y2165-048 від 22.06.2012 та № 33-Y2181-031 від 02.07.2012 до 12.09.2013 включно.

Отже, судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було виконано, а відповідачем прийнято виконані позивачем роботи з використанням матеріалів останнього на загальну суму 17880,60 грн., що підтверджується зазначеними вище актами виконаних робіт, підписаними обома сторонами, однак відповідачем оплати виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт здійснено не було, хоча строк виконання обов'язку з оплати вже настав.

Таким чином позов у частині стягнення основного боргу в сумі 17880,60 грн обґрунтований, підтверджується зібраними у справі доказами, відтак підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідачем доказів на підтвердження зворотнього не надано.

Позивачем також заявлено позовну вимогу про стягнення 3 % річних за період з 13.09.2013 по 21.11.2013 в сумі 102,87 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено вище, відповідач повинен був оплатити виконані позивачем та прийняті відповідачем роботи на суму 17880,60 грн. до 12.09.2013 включно, відтак прострочення відповідачем виконання даного зобов'язання настало з 13.09.2013 р.

Проведений позивачем розрахунок 3 % річних обґрунтовано визнано судом першої інстанції арифметично вірним, у зв'язку з чим з відповідача підлягають стягненню 3 % річних за період з 13.09.2013 по 21.11.2013 у заявленому в позові розмірі в сумі 102,87 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення пені за період з 13.09.2013 по 21.11.2013 в сумі 445,79 грн. суд першої інстанції обґрунтовано відмовив, виходячи з наступного.

В абзацах 3, 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування закондавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами даного спору письмового договору укладено не було, відтак сторони не передбачили права нарахування пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання. Також ураховано, що спеціальний законодавчий акт, яким було б визначено право на нарахування пені, виходячи з характеру спірних правовідносин, відсутній.

Враховуючи викладене пеня може бути передбачена умовами укладеного між сторонами правочину або нормами законодавства. Однак, як встановлено судом, договірних зобов'язань, якими було б передбачено нарахування пені, між сторонами не виникло, при цьому нормами чинного законодавства також не встановлено права позивача на нарахування пені.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач достовірно знав про розгляд господарським судом м. Києва справи № 910/3425/14 оскільки надав відзив на апеляційну скаргу, заявив клопотання про відкладення. Колегія суддів вважає, що ПАТ "Будівельне управління № 813" мало всі можливості для захисту своїх прав та інтересів.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 08.04.2014 року у справі №910/3425/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/3425/14 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови складено 08.07.2014 року.