Ухвала суду № 39659879, 03.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1708/14 Головуючий у 1-й інстанції:Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

03 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-2002» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс - 2002» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003182208 від 02.09.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є, на його переконання, підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Рембудсервіс 2002» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Клуб С», ТОВ «Віпбудпром», ТОВ «СВН Антарекс» та ПП «Унісон Дизайн» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, про що складено відповідний акт від 22.08.2013 року №137/1-22-08-31745169, яким встановлено порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет у сумі 191 131,00 грн..

На підставі викладеного вище, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.09.2013 року №0003182208, яким ТОВ «Рембудсервіс 2002» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 286 697,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати протиправними та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування свого рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачем надано суду достатньо належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, не відповідають вимогами чинного законодавства чи взагалі відсутні.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Клуб С», ТОВ «Віпбудпром», ТОВ «СВН Антарекс» та ПП «Унісон Дизайн» - укладено ряд аналогічних за змістом та правовою природою договорів.

Зі змісту цих договорів вбачається, що «Підрядник доручає, а Субпідрядник зобов'язується виконати будівельні роботи на об'єктах Підрядниках (далі - «Об'єкт») згідно із затвердженою проектно-кошторисною документацією (далі - «Роботи») та здати Роботи Підряднику у встановлений цим Договором термін.

Відповідно до п. 1.2 вказаних договорів передбачено, що Підрядник зобов'язується передати Субпідряднику будівельний майданчик, проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти виконані Роботи і повністю сплатити їх вартість у порядку і в розмірах, передбачених цим Договором та додатками до нього, а, відповідно до п. 3.1.2 договорів, Субпідрядник у рамках цього Договору зобов'язується, зокрема, виконати своїми та залученими силами, якісно та у встановлений термін передбачені цим Договором Роботи відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і здати Роботи Підряднику у встановлений термін. Водночас, відповідно до п. 4.2 договорів, зміна вартості робіт вказаних у кошторисі, можлива тільки у разі внесення Підрядником змін до проектної документації та оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

З метою підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано суду копії актів прийому виконаних будівельних робіт та податкові накладні.

Проте, на виконання вказаних вище положень договорів позивачем не надано суду проектно-кошторисної документації із зазначеннями робіт, які підлягають виконанню, та додаткових угод до Договорів (їхніх копій), що підтверджує зміну вартості робіт за даним договором.

Враховуючи те, що позивачем не доведено факту здійснення господарських операції з виконання робіт по укладеним договорам з ТОВ «Клуб С», ТОВ «Віпбудпром», ТОВ «СВН Антарекс» та ПП «Унісон Дизайн» - належними доказами, колегія суддів приходить до висновку, що віднесення до податкового кредиту сум, на підставі розглянутих вище договорів, є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування контролюючим органом позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Отже, з огляду на все вище наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відомості про фактичне виконання укладених договорів є недостовірні, а документи, які підтверджують такі відомості є наслідками укладення фіктивних угод, а отже, судом першої інстанції було правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-2002» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 08.07.2014 року.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Кузьменко В. В.

Степанюк А.Г.