Вирок № 39657599, 08.07.2014, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/2187/14-к

Провадження: № 1-кп/484/165/14

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2014р. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

у складі: головуючого - судді Літвіненко Т.Я.

при секретарі: - Шилакіній Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Первомайську кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012160110000159, по обвинуваченню:

- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Сєвєродвінська Архангельської області, РФ, громадянина України, що має вищу освіту, пенсіонера, не одруженого, на утриманні осіб не має, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого:

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України

за участю сторін судового провадження:

прокурора - Калача Р.В.

потерпілої - ОСОБА_3,

представника потерпілої - ОСОБА_4

обвинуваченого - ОСОБА_2

захисника - ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

07.11.2012р. близько 14.00 год. ОСОБА_3 разом з чоловіком ОСОБА_6 проходила по вул.. Машинобудівників в м.Первомайська. В цей час ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, підійшов до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та на ґрунті неприязних відносин, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс удар потерпілій кулаком правої руки в область обличчя, спричинивши їй тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, перелом кісток спинки носу ліворуч без зміщення уламків, масивний синець в області лівої щоки, синці повік очей, верхньої губи, в області нижньої щелепи ліворуч, які згідно висновку судово-медичного експерта №64-К від 07.06.2013р. відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчинені кримінального правопорушення, що йому інкримінується, визнав частково та пояснив, що він та потерпіла проживають у сусідніх будинках та між ними склалися неприязні стосунки. 07.11.2014р. вдень у кафе він випив 100 гр. горілки та пішов по вул.. Машинобудівників в напрямку будинку, де він проживає. Попереду нього йшли ОСОБА_3 та ОСОБА_6 При цьому потерпіла йшла попереду ОСОБА_6 Коли він проходив повз ОСОБА_6, він почав на нього махати руками. Він відійшов, а ОСОБА_6 не втримався на ногах та впав. В цей час ОСОБА_3 обернулась, почала кричати, що він вдарив її чоловіка та кинулась на нього. З метою захисту він наніс їй удар рукою. Куди саме він попав, він не зрозумів. Після цього ОСОБА_3 разом з ОСОБА_6 пішли. Вважає, що наніс удар потерпілій з метою необхідної оборони, отже кримінальній відповідальності не підлягає.

Цивільний позов, заявлений прокурором в інтересах держави, в частині стягнення з нього на користь Первомайської центральної районної лікарні витрати на лікування ОСОБА_3 в розмірі 1589,84 грн. визнав в повному обсязі. В частині стягнення з нього витрат на лікування потерпілої у Первомайській центральній міській багатопрофільній лікарні в сумі 537,66 грн. не визнав, вказуючи, що лікування вона проходила у зв'язку із загостренням хронічних захворювань, які до нанесення їй тілесних ушкоджень відношення не мають.

Заявлений потерпілою цивільний позов про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди не визнав та просив відмовити в його задоволенні.

Не зважаючи на таку позицію обвинуваченого, його вина в інкримінованому злочині, підтверджується іншими доказами по справі, які були досліджені судом.

Так, потерпіла ОСОБА_3 пояснила, що дійсно між нею та обвинуваченим існують неприязні стосунки. 07.11.2012р. вони разом з чоловіком ОСОБА_6 йшли по вул. Машинобудівників. Вона зайшла до магазину купити хліба, а ОСОБА_6 залишився на вулиці. Коли вона повернулась, то побачила, що ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_6 та почав його ображати, замахнувся на нього та штовхнув. Вона стала між ними, щоб вони не побились. В цей час обвинувачений дістав з карману якийсь предмет, надів на руку та вдарив її в обличчя. Після цього вона разом з чоловіком пішли до дому, де ОСОБА_6 викликав їй швидку допомогу та її забрали в лікарню. Заявлений цивільний позов про відшкодування завданої їй майнової шкоди в сумі 3736,39 грн., які вона витратила на лікування, та 6090грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №202 від 08.02.2013р. у ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, закритого неповного перелому кісток носу ліворуч, синці повік обох очей, підшкірної гематоми лівої щоки. Вказані тілесні ушкодження могли з'явитися 07.11.2012р. в результаті дії тупих твердих предметів, можливо одноразово, при ударі в області лівої щоки та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Відповідно до висновку повторної судово-медичної експертизи №64-к від 07.06.2013р. у ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, перелом кісток спинки носу ліворуч без зміщення уламків, масивний синець в область лівої щоки, синці повік очей, верхньої губи, в області нижньої щелепи ліворуч, які згідно висновку судово-медичного експерта №64-К від 07.06.2013р. відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Тестування під час звернення потерпілої до лікарня показало наявність алкоголю в концентрації 1,7‰, що відповідає середньому ступеню алкогольного сп'яніння.

Однак, суд критично відноситься до висновку вказаної експертизи, зазначеному у п.1, щодо того, що тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_3 є слідами не менше 4-х ударних впливів в область носу, лівої щоки, верхньої губи, нижньої щелепи ліворуч тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, оскільки в судовому засіданні потерпіла, обвинувачений та свідки вказали, що ОСОБА_2 наніс лише один удар ОСОБА_3

Крім того, експерт ОСОБА_7, який здійснював судово-медичне обстеження потерпілої після події, зазначив, що удар ОСОБА_3 був нанесений один, однак, враховуючи вік потерпілої, рихлість шкіри, слабку пружність м'язів та щільність кісток, крововиливи з'явилися в чотирьох місцях - в області носу, лівої щоки, верхньої губи та нижньої щелепи ліворуч.

Частиною 10 статі 101 КПК України визначено, що висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Отже, вказаний висновок експертизи в цій частині судом не може бути прийнятий як належний доказ, оскільки він спростовуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На думку суду доводи обвинуваченого та його захисника відносно того, що ОСОБА_2 наніс удар потерпілій захищаючись, з метою необхідної оборони, не заслуговують на увагу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Таким чином, надаючи право на необхідну оборону, закон має на увазі лише такі випадки захисту, за яких особа змушена негайно заподіяти шкоду посягаючому з тим, щоб відвернути або припинити його посягання, тобто ефективно здійснити захист. При цьому, посяганням визнаються активні дії особи, якими вона вже заподіює шкоду або створює реальну і безпосередню загрозу заподіяння такої шкоди певним об'єктам. Суспільно небезпечне посягання повинне бути реальним, тобто існувати в об'єктивній дійсності, а не в уяві особи, яка помилково вважала, що таке посягання існує.

Згідно роз'яснень п. 2, п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.2002 р. «Про судову практику у справах про необхідну оборону», стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Допитаний в судовому засідання свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що 07.07.2014р. бачила, як на вул.. Машинобудівників сварилися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 В ході сварки ОСОБА_2 наніс удар рукою потерпілій в обличчя.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що раніше до події ні обвинуваченого, ні потерпілу він не знав. 07.11.2012р. він здійснював зовнішні роботи з ремонту аптеки. У після обіденний час він бачив, як по вул.. Машинобудівників йшла ОСОБА_3 з чоловіком. За ними йшов ОСОБА_2 Потім він побачив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сварилися та штовхнули один одного. Після цього обвинувачений наніс потерпілій удар кулаком руки в обличчя в область щоки. У неї була розсічена губа. Рани на щоці не було.

Свідок ОСОБА_10, яка не була безпосереднім свідком події правопорушення, зазначила, що бачили потерпілу безпосередньої після нанесення їй удару. Її обличчя було побите та в крові.

Підстав вважати неправдивими показання вище вказаних свідків у суду немає.

Судом встановлено, що в ході сварки потерпіла не наносила ОСОБА_2 будь-яких тілесних ушкоджень. При цьому, обвинувачений фізично значно сильніший за ОСОБА_3

Таким чином, на підставі матеріалів кримінального провадження, показань потерпілої, свідків, обвинуваченого, не встановлено факту створення з боку потерпілої реальної загрози заподіяння шкоди, отже, підстав вважати, що ОСОБА_2 знаходився в стані необхідної оборони не має.

Крім того, і самим обвинуваченим, належним чином не було доведено факт існування реальної загрози з боку потерпілої щодо нього.

Таким чином, в даному випадку мав місце звичайний побутовий конфлікт, який, хоча і спровокований потерпілою, однак не мав правових підстав для використання права обвинуваченого на необхідну оборону.

Відповідно до ст. 125 КК України, підставою кримінальної відповідальності за легке тілесне ушкодження є умисні дії. Умисел - це психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків, яке складається з усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння, передбачення його суспільно небезпечних наслідків, бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.

Відсутність тілесних ушкоджень у обвинуваченого та наявність явних тілесних ушкоджень у потерпілої вказує на те, що дії ОСОБА_2 носили агресивний характер і були спрямовані на умисне нанесення тілесних ушкоджень. Отже, суд приходить до висновку про те, що дані тілесні ушкодження ОСОБА_2 заподіяні за обставин, зазначених в обвинувальному акті, лише з прямим умислом.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що дії обвинуваченого вірно кваліфіковані органами досудового слідства за ч. 2 ст. 125 КК України як нанесення умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Обираючи міру покарання суд враховує, що обвинувачений вчинив злочин невеликої тяжкості, як особа за місцем проживання характеризуються позитивно.

Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд вважає те, що ОСОБА_2 вперше притягується до кримінальної відповідальності, є пенсіонером, поведінку потерпілої, яка перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, спровокувала дії обвинуваченого.

Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Враховуючи характеристику особи обвинуваченого, його майнове становище, обставини скоєного ним злочину, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_2 покарання у вигляді штрафу.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого заявив клопотання, яке повністю підтримав ОСОБА_2, в якому просив звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання відповідно до Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08.04.2014 року, що набрав чинності 19.04.2014р., оскільки він на день набрання чинності цим Законом досяг пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Прокурор щодо задоволення заявленого обвинуваченим клопотання заперечень не має, вважає, що воно може бути задоволене.

Згідно із ст. 85 КК України на підставі закону про амністію або акту про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань. Статтею 86 КК України передбачено, що амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Відповідно до п. «ґ» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року, який набрав чинності 19 квітня 2014 року, підлягають звільненню від відбування покарання особи, які засуджені за умисні злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно ст.12 Закону України «Про амністію у 2014 році», його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до набрання ним чинності включно.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 вчинив злочин невеликої тяжкості до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2014 році» і на день набрання цим Законом чинності (19 квітня 2014 року) досяг 60 років, тобто досяг пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, ОСОБА_2 відноситься до осіб, які підпадають під дію п. «ґ» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році».

Обставини, передбачені ст.8 Закону України «Про амністію у 2014 році», які б виключали можливість застосування амністії до ОСОБА_2, судом не встановлені.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно п.1 ч.2 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до вимог статей 58,59,60 ЦПК України обставини, які законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть вважатись встановленими у цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. При цьому обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що потерпіла просить стягнути з ОСОБА_2 завдану їй майнову шкоду в сумі 3736,39 грн., вказуючи, що вказана сума була витрачена нею на придбання медикаментів, проведення комп'ютерної томографії головного мозку та проїзд до м. Миколаєва для проведення вказаної томографії. На підтвердження позовних вимог потерпіла надала товарні чеки та квитки на проїзд.

Однак, товарний чек на суму 46,30грн. виданий 02.11.2012р., та товарний чек на суму 5.50 грн. виданий 09.10.2012р., тобто до нанесення обвинуваченим тілесний ушкоджень ОСОБА_3 (а.с. 17).

Товарні чеки від 08.11.2012р. на суму 1,25 грн. (а.с. 17), від 13.11.2012р. на суму 1 грн. та від 15.11.2012р. на суму 4,50 грн. (а.с. 18) не містять перелік медикаментів, які були придбані. Квитанція №038603 на суму 130 грн., видана лікарем ОСОБА_11 (а.с. 19), містить лише дату та місяць, рік та особа, що сплатила вказану суму, не вказані. Фіскальні чеки від 23.11.2012р. на суму 77,55 грн., від 22.11.2012р. на суму 4,20 грн., від 24.11.2012р. на суму 150,25 грн. та від 22.11.2012р. також не містять переліку медичних препаратів, що були придбані (а.с. 20, 21).

На товарних чеках на суму 52,90грн. (а.с. 17), на суму 16,50грн. та 107,70 грн. (а.с. 18), на суму 22,00 грн. (а.с. 23) неможливо розібрати дату придбання медикаментів.

Також ОСОБА_3 надала суду два квитка від 23.11.2012р. про проїзд до м. Миколаєва з м.Первомайська та у зворотному напрямку, однак доказів того, що у м. Миколаєві вона проходила будь-які процедури з метою лікування, в судовому засіданні не надала.

Крім того, ОСОБА_3 надала на підтвердження позовних вимог аркуш паперу, якій містить запис від руки про придбання бинту, рукавичок, новокаїну на 16,00 грн., проходження флюорографії - 44 грн., таксі - 52,00 грн. (а.с. 23), який не може бути прийнятий судом як підтвердження витрат потерпілої, оскільки не мітить жодних необхідних реквізитів.

Отже, вище вказані документи не можуть бути належними доказами понесених потерпілою витрат на лікування та проїзд до місця лікування.

До витрат на лікування потерпілою включені благодійні внески на загальну суму 160 грн., виплачені нею під час перебування на стаціонарному лікуванні 09.11.2012р. (а.с. 17), які стягненню з обвинуваченого не підлягають, оскільки благодійні внески в лікувальні установи здійснюються на підставі Закону України від 16.09.1997 р. №531/97-ВР «Про благодійництво та благодійні організації», відповідно до якого благодійництво добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, а благодійна організація недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно із цим Законом. Тобто такі витрати не є обов'язковими, які б підлягали відшкодуванню.

В судовому засіданні потерпіла також просила стягнути з ОСОБА_2 кошти, які вона не отримала на місцем роботи згідно листка непрацездатності, однак будь-якого розрахунку суду вона не надала. Відсутня така позовна вимога й в цивільному позові.

Таким чином, позов в частині відшкодування майнової шкоди підлягає частковому задоволенню на суму 2021 грн. 82 коп.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, кожен має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної в результаті порушення його прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, і не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно п.3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Мотивуючи позовні вимоги в частині заданої моральної шкоди, ОСОБА_3 вказала, що після завдання їй тілесних ушкоджень вона була змушена перенести хірургічне втручання та безліч болючих медичних процедур, пов'язаних з лікуванням, її лице знівечене. Вона втратила душевний спокій, був порушений її нормальний уклад життя.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №227 від 29.04.2013р. у ОСОБА_3 є рубець лівої щоки, який з'явився на місці оперативного лікування гематоми, що нагноїлась.

Згідно висновку повторної судово-медичної експертизи №64-к від 07.06.2013р. ушкодження у вигляді синців на обличчі ОСОБА_3 є виправними. Рубець на лівій щоці, як слід хірургічного втручання, формально є невиправним. Однак він не є прямим наслідком отриманої травми, а обумовлений тактикою лікування, обраної хірургами.

Таким чином, хірургічне втручання та знівечення обличчя, на якій посилається потерпіла, не є наслідком протиправних дій обвинуваченого.

Враховуючи вище викладене суд, визнає доведеною наявність моральної шкоди, спричиненої потерпілій даним злочином, оскільки в результаті дій ОСОБА_2 їй спричинено тілесні ушкодження, вона відчувала фізичний біль, переживала з цього приводу; був порушений її звичайний уклад життя, що, зокрема, пов'язано з необхідністю звертатися до медичного закладу та до правоохоронних органів.

Однак, суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений позивачем в розмірі 6090 грн., є завищеним та не доведеним належними доказами, отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 4 000 грн..

Крім того, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої понесені нею витрати в сумі 500 грн. на правову допомогу, яка, відповідно до вимог Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року та тривалості судового засідання, є обґрунтованою.

Цивільний позов, заявлений прокурором в інтересах держави, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Первомайської центральної районної лікарні витрати на лікування ОСОБА_3 в розмірі 1589,84 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

В задоволенні позову прокурора в частині стягнення з обвинуваченого витрат на користь Первомайської центральної міської багатопрофільної лікарні в сумі 537,66 грн., витрачених на лікування потерпілої в сумі 537,66 грн. слід відмовити.

В позовній заяві прокурор вказав, що ОСОБА_3 з приводу тілесних ушкоджень протягом 6 днів в січні 2014р. знаходилась на лікуванні у неврологічному відділенні Первомайської центральної міської багатопрофільної лікарні, однак не надав жодного доказу, якій би підтвердив викладене.

Крім того, прокурор не зазначив, яка була необхідність потерпілої проходити лікування більше ніж через рік з моменту отримання тілесного ушкодження саме в неврологічному відділенні лікарні.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 (вісімсот п'ятдесят) грн.

Звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання на підставі п «ґ» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року, який набрав чинності 19 квітня 2014 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2021 грн. 82 коп. в рахунок завданої майнової шкоди, 4 000 грн.. завданої моральної шкоди та 500 грн. понесених судовий витрат на правову допомогу, всього 6 521 (шість тисяч п'ятсот двадцять одну) грн. 82 коп.

В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Первомайської центральної районної лікарні Миколаївської обласної державної адміністрації 1589 (одну тисячу п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн.. 84 коп. витрат на лікування потерпілої.

В задоволенні іншої частини позову прокурора Первомайської міжрайонної прокуратури Миколаївської області відмовити.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

На вирок може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Миколаївської області протягом 30 днів через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

СУДДЯ: підпис

Копія вірна. СУДДЯ:

Вирок законної сили не набрав.

СУДДЯ: