Ухвала суду № 39656233, 01.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2014 р. м. Київ К/800/16983/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року

у справі №2а/0470/13571/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" (надалі - ТОВ "АТБ-маркет")

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську (надалі - СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську №0000528822/0 від 07 червня 2011 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську №0000528822/0 від 07 червня 2011 року.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, податковим органом проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ „АТБ-маркет" з питань своєчасності, правильності та повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ „Торгстройінвест" за період з 01 січня 2011 року по 31 січня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт №936/08-03/2-30487219 від 25 травня 2011 року, у висновках якого зазначено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ч.1, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ч.1 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215 та ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, в наслідок чого платником податків занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет по декларації за січень 2011 року у зв'язку з нікчемністю правочину укладеного між підприємствами.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, згідно п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового Кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п.187.8 ст.187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

За змістом п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Згідно п.201.8 та п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Вимоги ст.183 Податкового Кодексу України визначають, що реєстрація осіб як платників податку здійснюється податковими органами та діє до дати її анулювання.

У відповідності до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесенні до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно реєстраційних документів, основним видом діяльності ТОВ "АТБ-маркет" є реалізація продуктів харчування.

01 січня 2010 року позивач та ТОВ "Торгстройінвест" уклали договори №23077 та №28050 на поставку різних марок вершкового масла. Згідно видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, посвідчень про якість, масло поставлено на адресу позивача. За придбану продукцію позивач повністю розрахувався, в тому числі сплатив податок на додану вартість.

За придбану продукцію у ТОВ "Торгстройінвест" позивач повністю розрахувався, в тому числі сплатив податок на додану вартість у ціні продукції. Матеріальні цінності, які надійшли до ТОВ "АТБ-маркет", належним чином оприбутковані, проти чого податкова інспекція не заперечує.

Як на час укладення вищевказаних правочинів позивача із ТОВ «Торгстройінвест», так і під час його виконання, сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, ні установчі документи контрагента позивача, ні його свідоцтво про реєстрацію платниками податку на додану вартість не визнані в установленому порядку недійсними.

Стосовно твердження відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених з ТОВ "Торгстройінвест", то судами попередніх інстанції обґрунтовано зазначено, що ТОВ "АТБ-маркет" не є стороною договорів ТОВ "Торгстройінвест" з іншими постачальниками і ніякого відношення до них не має.

При цьому згідно ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомочним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Податковим органом не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Також слід зазначити, що при невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення .

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В.Вербицька

____ О.В.Муравйов