Рішення № 39646301, 08.07.2014, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/637/2014

130/1775/14-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2014 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області:

головуючого судді: Саландяк О.Я.,

секретаря: Кащенко Г.Р.,

за участі позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» - ліквідатор Сокольвак Михайло Васильович про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, належної працівникові при звільненні, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВАТ «Жмернський завод «Сектор» про стягнення середньої заробітної плати, мотивуючи його тим, що на підставі наказу № 1 від 23.06.2003 р. та трудового контракту № 1 від 23.06.2003 р. його було призначено директором Дочірнього підприємства «Радіосервіс» при ВАТ «Жмеринський завод «Сектор». Засновником та єдиним власником ДП «Радіосервіс» при ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» був ВАТ «Жмеринський завод «Сектор». П. 3.1 контракту йому було встановлено посадовий оклад в розмірі 400,00 грн., а п. 8.2 визначено, що при ліквідації дочірнього підприємства заробітна плата має бути виплачена за рахунок засновника - ВАТ «Жмеринський завод «Сектор». ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та постанови господарського суду Вінницької області від 23.01.2004 р. визнано банкрутом. 27.02.2006 р. його згідно наказу № 65 було звільнено з посади директора ДВ «Радіосервіс» при ВАТ «Жмеринський завод «Сектор». Згідно довідки № 122 від 24.02.2006 р. за період з 23.06.2003 р. по 27.02.2006 р. йому нарахована та не виплачена заробітна плата на загальну суму 6808,15 грн. 27.02.2006 р. при звільненні йому було лише виплачено вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку, а суму заборгованості по заробітній платі в сумі 6808,15 грн. виплачено не було, хоча відповідач мав таку можливість.

17.07.2012 р. позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача суми індексації на невиплачену заробітну плату та суми компенсації на невиплачену заробітну плату. Рішення суду на його користь було стягнуто 7913,09 грн.

05.04.2013 р. позивач звернуся до суду із позовом про стягнення середньої заробітної плати за час затримки, оскільки сума, належна йому при звільненні так і не виплачена за період з 01.03.2006 р. по 05.04.2013 р., який судом було задоволено.

Рішеннями Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області та господарського суду Вінницької області було встановлено, що його посадовий оклад становив 400,00 грн., а середня заробітна плата становила 390,91 грн. Із врахуванням зазначеного вважає, що загальна сума заборгованості по заробітній платі за період з 06.04.2013 р. по 11.06.2014 р. становить 5508,31 грн. Просить стягнути з відповідача на його користь зазначену суму заборгованості на підставі ст.117 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав за викладених в позовній заяві обставин, просить його задовольнити. Додатково та на запитання суду пояснив, що він працював директором ДП «Радіосервіс» на підставі контракту та одночасно певний час обіймав посаду внутрішнього керуючого ВАТ «Жмеринський завод сектор». Ще під час роботи заводу заробітна плата йому не виплачувалась, тому він постійно звертався із позовами про стягнення заробітної плати, розмір якої невиплаченої на час звільнення склав 6808,15 коп., про що видана довідка №122 від 24.02.2006 року першим арбітражним керуючим Лещенко А.М. Дана сума включена до реєстру вимог кредиторів, однак не виплачена саме з вини підприємства, оскільки рішенням Вищого господарського суду від 24.04.2012 року ухвалу господарського суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі про банкрутство ВАТ «Жмеринський завод Сектор» скасоване та направлено до господарського суду Вінницької області із підстав також порушення ліквідаторами черговості задоволення грошових вимог кредиторів, а саме грошові вимоги кредитора другої черги ОСОБА_1 на суму 6808,15 грн. не задоволені, а задоволені грошові вимоги кредиторів третьої черги, вказано на необхідність вжиття заходів до повернення незаконно виплачених коштів кредиторам третьої черги для задоволення вимоги кредитора другої черги. Оскільки коштів, належних при звільненні позивачу так і не виплачено, то судами неодноразово задовольнялись позови про стягнення індексації, компенсації, середнього заробітку за час затримки при звільненні, всі вказані кошти на загальну суму 75 639,44 грн. включені до Реєстру вимог кредиторів, однак не виплачуються. Останнє рішення було винесено 05.04.2013 року, а тому позивач із посилання на ст.ст. 238, 117 КЗпП України просить його позов задовольнити, не заперечив щодо стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні по день винесення судового рішення, не заперечив проти ухвалення по справі заочного рішення, оскільки відповідач двічі не з»явився до суду.

Представник відповідача - ліквідатор ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» Сокольвак М.В. двічі, будучи належним чином та завчасно повідомленим про час, місце та дату судового засідання (а.с. 30, 35, 36) до суду не з»явився, причин поважності неявки суд не повідомив, позов не оспорив.

Відповідно до ч. 6 ст. 74 ЦПК України особи, які беруть участь у справі можуть бути повідомлені або викликані до суду телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв»язку, які забезпечують фіксацію повідомлення чи виклику.

Відповідно до ч.1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповноважними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ст.224 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача на підставі наявних у справі матеріалів про права та взаємовідносини сторін та ухвалити заочне рішення, оскільки проти цього не заперечив позивач, про що заявив у судовому засіданні.

Також відповідно до ч.4 ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1, як директором ДП «Радіосервіс» при ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» та ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» 23.06.2003 р. було укладено контракт № 1, за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язався безпосередньо здійснювати управління ДП «Радіосервіс» при ВАТ «Жмеринський завод «Сектор». Контракт є трудовим договором, на підставі контракту виникають трудові відносини між керівником та роботодавцем. За виконання обов'язків, передбачених контрактом ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад в розмірі 400,00 грн. контракт набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2007 р. заробітна плата керівника, під час ліквідації чи реорганізації самого дочірнього підприємства в разі відсутності обігових коштів на розрахунковому рахунку дочірнього підприємства виплачується за рахунок коштів роботодавця в розмірі самого посадового окладу, який затверджений роботодавцем, але без будь-яких на то видів доплат зазначених умовами контракту п.3.1, 7.1, 8.2, (а.с.22-зворот - 24)

Наказом № 1 від 23.06.2003 р. ОСОБА_1 призначено на посаду директора ДП «Радіосервіс» при ВАТ «Жмеринський завод «Сектор», про що зроблено відповідний запис у його трудовій книжці. (а.с. 25).

Згідно постанови господарського суду Вінницької області від 23.01.2004 р. у справі № 5/530-03 ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. (а.с. 37-38)

27.02.2006 р. на підставі наказу № 65 позивача звільнено із займаної посади у зв'язку із ліквідацією підприємства, про що зазначено в трудовій книжці позивача. (а.с. 25, 39)

Відповідно до довідки №122 від 24.02.2006 року загальна заборгованість по заробітній платі за період з 23.06.2003 року по 27.02.2006 року за рішеннями судів складає 6808,15 грн. (а.с.39-зворот)

Рішеннями Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21.02.2005 р., 14.12.2005 року, 05.05.2006 року, що набули законної сили, з ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» на користь ОСОБА_1 стягнуто нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 23.06.2003 р. по 27.02.2006 р. в загальній сумі 6808,15 грн. (а.с. 40-46) Вказаними рішення встановлені обставини, підстави перебування позивача у трудових відносинах із відповідачем, підстави виникнення заборгованості по заробітній платі та її стягнення та відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді вказаної справи між тими самими сторонами.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.07.2012 р. стягнуто з ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» на користь ОСОБА_1 суму індексації на невиплачену заробітну плату (6808,15 грн.) за період з 01.03.2006 р. по 31.05.2012 р. в розмірі 6762,91 грн. та суму індексації в розмірі 1104,94 грн. (а.с. 10-11)

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.04.2013 р. стягнуто з ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» на користь ОСОБА_1 загальну суму коштів 60963,44 грн., що складається з: 31282,80 грн. - середня заробітна плата за період з 01.03.2006 р.; 17673,54 грн. - індексація на щомісячну середню заробітну плату; 12007,10 грн. - компенсація на середню заробітну плату, яка повинна виплачуватись за період з 01.03.2006 р. по момент розгляду справи в суді. (а.с. 12-14) Згідно довідки про індексацію заробітку середньомісячна заробітна плата позивача становить 390,91 грн. (а.с. 50) На дану довідку позивач посилався при обрахуванні середньої заробітної плати при винесенні рішення від 05.04.2013 року, та судом вона не відкинута як неналежний доказ у справі.

Постановами господарського суду Вінницької області від 08.10.2012 р. та від 19.08.2013 р. зобов'язано арбітражного керуючого - ліквідатора ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» внести зміни до Реєстру вимог кредиторів щодо збільшення кредиторських вимог ОСОБА_1 на суму 7867,85 грн. та на суму 75639,44 грн. (а.с. 15-16, 17)

Постановами державного виконавця ВДВС Жмеринського МРУЮ від 05.07.2013 р. виконавчі провадження відкриті за виконавчими листа виданими на підставі вказаних рішень Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області закінчено. (а.с. 51-52)

Постановою Вищого господарського суду від 24.04.2012 року (а.с.47-49) ухвалу господарського суду Вінницької області від 25.07.2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду Вінницької області від 29.09.2011 року про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі про банкрутство ВАТ «Жмеринський завод Сектор» скасовано та справу направлено до господарського суду Вінницької області на розгляд стадії ліквідаційної процедури із підстав також порушення ліквідаторами черговості задоволення грошових вимог кредиторів, а саме грошові вимоги кредитора другої черги ОСОБА_1 на суму 6808,15 грн. не задоволені, а задоволені грошові вимоги кредиторів третьої черги, вказано на необхідність вжиття заходів до повернення незаконно виплачених коштів кредиторам третьої черги для повернення вимоги кредитора другої черги, тобто суми, належні працівникові ОСОБА_1 при звільненні невиплачені йому із вини відповідача.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч. 1 ст. 116 КЗпП України).

В порушення зазначених норм відповідачем при звільненні позивача 27.02.2006 р. було відомо про заборгованість по заробітній платі, але не було виплачено останньому всіх сум, що йому належали від підприємства (6808,15 грн.), що було встановлено рішеннями Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21.02.2005 р., 14.12.2005 року, 05.05.2006 року, 17.07.2012 р. та від 05.04.2013 р.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення із ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» на користь звільненого працівника ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати є підставою для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника - позивача щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму ВС України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Тому, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку, обов»язок його обчислення покладається на суд.

Отже, враховуючи вищезазначене, а також роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 із змінами та доповненнями, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за період з 06.04.2013 р. по 08.07.2014 р., тобто, по день ухвалення рішення суду в загальній сумі 5881,45 грн. При визначенні розміру заборгованості суд виходив із того, що середньомісячна заробітна плата позивача складає 390,91 грн., а середньоденна складає 17,77 грн. Відповідачем не проведено розрахунок із позивачем 14 повних місяців (з травня 2013 р. по червень 2014 р.), а також 17 робочих днів у квітні 2013 р. (17х17,77=302,09) та 6 робочих днів у липні 2014 р. (6х17,17=106,62). А тому загальна сума заборгованості складається із 5472,74 грн. (14 міс. Х 390,91 грн.) + 302,09 (17 днів Х 17,77 грн.) + 106,62 грн. (6 днів Х 17,77 грн.) = 5881,45 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Також рішення суду в силу ст.367 ЦПК України в частині присудження працівникові виплати середньої заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Вказана позиція суду відповідає судовій практиці Верховного Суду України, правова позиція з приводу чого висловлена у постанові від 21 травня 2014 року у справі 6-43цс14, що винесена на підставі п.1.ч.1 ст.355 ЦПК України та відповідно до ст.360-7 ЦКП України є обов»язковим для всіх суб»єктів владних повноважень, суди зобов»язані привести свою судову практику у відповідність із такими рішеннями ВСУ, де найвища судова інстанція визнала правильним застосування положень ст. 117 КЗпП України в період невиконання сушення суду про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до ст.ст. 3, 47, 116, 117 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 224-226, 367 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні, з 06 квітня 2013 року по 08 липня 2014 року у сумі 5881 (п'ять тисяч вісімсот вісімдесят одна) грн. 45 коп.

Стягнути з ВАТ «Жмеринський завод «Сектор» судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. на користь держави (банк ГУДК у Вінницькій області, м. Вінниця МФО 802015, номер рахунку 31211206700006 Код ЄДРПОУ 37755173, одержувач УДКСУ у Жмеринському районі та м. Жмеринка 22030001).

Рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 390 (триста дев'яносто) грн. 91 коп. звернути до негайного виконання.

Рішення набуває законної сили після закінчення строків на його оскарження.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя