Постанова № 39643965, 20.06.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2014 року Справа № 813/3637/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Кузана Р.І.

з участю:

секретаря судового засідання Перчак С.В.,

представників:

позивача Вельгош Т.М.,

відповідача Кельбас Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Оліяр» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000382200 від 12.05.2014р.,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Оліяр» (далі - ПП «Оліяр») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області і (далі - ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000382200 від 12.05.2014р.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність висновків податкового органу щодо заниження ним податку на додану вартість внаслідок господарських взаємовідносин з контрагентами позивача, а саме: ТзОВ «Марін груп Україна», ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко». Вказує на те, що такі висновки зроблені відповідачем без об'єктивного аналізу господарських операцій та ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу щодо відсутності фактичної поставки товарів. Реальність взаємовідносин між позивачем та вказаними контрагентами спростовується належними первинними документами. В основу висновків про допущені позивачем порушення покладено лише твердження про те, що у підприємств-постачальників відсутні умови для ведення господарської діяльності, зокрема відсутність у них основних засобів, персоналу, складських приміщень, а також завищення ними податкового кредиту в результаті господарських операцій з іншими суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності. Позивач вважає, що такі висновки відповідача є безпідставними та нічим не підтверджені, не можуть бути покладені в основу порушення позивачем податкового законодавства та нікчемності правочинів.

Крім цього, позивач вказує, що податковий орган поставив під сумнів факт поставки олії соняшникової та піддонів дерев'яних для олії від вказаних контрагентів вибірково, лише щодо поставки окремих партій такого товару, тоді як загальний обсяг поставки від вказаних підприємств був значно більшим. Вказана обставина свідчить про необґрунтованість висновків відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засідання проти позову заперечила в повному обсязі з підстав, зазначених в письмових запереченнях проти адміністративного позову та поданих документах.

Зазначила, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з ТзОВ «Марін груп Україна», ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко». Наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім того, податковим органом встановлено, що ТзОВ «Марін груп Україна», ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко» відсутні за місцезнаходженням, підтвердженням чого є відповідні акти податкових органів. У зв'язку з цим, на думку відповідача, вказані підприємства не могли самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність через відсутність виробничих потужностей та трудових ресурсів, а тому спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу правомірно збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість.

З цих підстав просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані ними документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ) проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Оліяр» з питань дотримання вимог чинного податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 25 квітня 2014 року за № 148/2201/32461721 (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками даного акта перевірки податковим органом встановлено, зокрема, порушення вимог п.198.2. п. 198.5. д.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI ( із змінами та доповненнями), а саме ПП «Оліяр» занижено податок на додану вартість сумі 646235,98 грн., в тому числі за березень 2013 року на суму 4445,33 грн., квітень 2013 року на суму 2275 грн.. червень 2013 року на суму 521126,66 грн., липень 2013 року на суму 4396.99 грн., серпень 2013 року на суму 43624,0 грн., вересень 2013 року на суму 32352,0 грн.. жовтень 2013 року на суму 38016,0 грн.

По вказаних порушеннях податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 травня 2014 року за № 0000382200, яким збільшено ПП «Оліяр» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 646236 грн. за основним платежем та 323118 грн. за штрафними санкціями.

Позивачем оскаржено це податкове повідомлення-рішення в частині збільшення відповідачем грошового зобов'язання з податку на додану вартість за результатами господарських операцій позивача з ТзОВ «Марін груп Україна», ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко» на загальну суму 853721,48 грн., в тому числі 569147,65 грн. основного платежу та 284573,83 грн. штрафних санкцій.

Судом встановлено, що вказані в акті перевірки порушення вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТзОВ «Марін груп Україна», ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко» полягають у тому, що на думку податкового органу господарські операції позивача з вказаними контрагентами фактично не відбувались, відтак позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за такими операціями.

Відповідачем при формуванні висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства використано акти про неможливість проведення зустрічних звірок з ТзОВ «Марін Груп Україна», а також акти про результати позапланових документальних перевірок ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко». Відповідно до зазначених актів податковими органами встановлено порушення вказаними контрагентами вимог Податкового кодексу України при формуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість. При цьому, до таких висновків податковий орган дійшов у зв'язку з тим, що такі не знаходяться за юридичними адресами та не мають достатньої кількості матеріальних та трудових ресурсів, здійснювали придбання товарно-матеріальних цінностей у суб'єктів господарювання, які мають ознаки фіктивності, а тому факт виконання ними господарських зобов'язань перед контрагентами, в тому числі позивачем, не підтверджується. Крім того, в акті перевірки позивача, податковий орган вказує, що у контрагентів ПП «Оліяр» відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні в достатній кількості штатні працівники та фахівці, які приймали б участь у здійсненні операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, що, на думку податкового органу, вказує на неможливість фактичного здійснення таких поставок.

Податковим органом проведено співставлення представлених до перевірки документів, а точніше, їх кількісних показників, з метою дослідження руху товару в ході здійснення господарської операції з поставки олії соняшникової. В результаті такого співставлення встановлено розбіжності в первинних документах стосовно обсягів та сум поставок товару, що є додатковим свідченням удаваності такої господарської операції та її виключне документування в цілях отримання податкової вигоди.

З приводу вказаних порушень судом встановлено наступне:

Щодо господарських операцій з ТОВ «Марін Груп Україна».

Судом встановлено, що між ПП «Оліяр» та ТОВ «Марін Груп Україна» було укладено договір купівлі-продажу № 03/04 від 3 квітня 2013 року (т.1 а.с.95-97) (надалі - Договір).

Згідно з п.1.1 Договору - в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець (ТОВ «Марін Груп Україна») зобов'язується передати у власність Покупця (ПП «Оліяр») олію соняшникову нерафіновану (надалі іменується «Товар»), а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар і сплатити його вартість на умовах цього Договору.

Відповідно до п.2.2 Договору, ціна за цим Договором визначається Сторонами перед кожною поставкою і підтверджується виставленим рахунком та зазначається у видаткових накладних на Товар, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з п.2.3 Договору, кількість Товару, за цим Договором, що є предметом купівлі-продажу визначається Сторонами перед кожною поставкою і вказується у видаткових накладних на Товар, які є невід'ємною частиною цього Договору.

За п.3.1 Договору, постачання Товару здійснюється на умовах EXW відповідно до тлумачення міжнародних правил ІНКОТЕРМС - 2000, автомобільним транспортом зі складу продавця.

На виконання умов Договору, Сторонами було здійснено ряд поставок Товару в червні та серпні 2013 року, що підтверджується накладними: № 6 від 2 червня 2013 року, № 7 від 4 червня 2013 року, №9 від 6 червня 2013 року, № 12 від 17 червня 2013 року, № 13 від 18 червня 2013 року, № 19 від 19 червня 2013 року, № 22 від 27 червня 2013 року, № 45 від 8 серпня 2013 року (т.1 а.с. 98-105). Оплата за придбану позивачем олію соняшникову нерафіновану проведена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №182 від 04 червня 2013 року, №4161 від 12 червня 2013 року, №220 від 17 червня 2013 року, №961 від 19 червня 2013 року, №5399 від 08 серпня 2013 року (т.1 а.с.124-128).

Для транспортування придбаної олії між ПП «Оліяр» та ТОВ «Транс-Сервіс-1» укладено договір транспортного перевезення № 22/05/09-6 від 22 травня 2009 року.

На виконання умов даного договору, ТОВ «Транс-Сервіс-1» було надано послуги ПП «Оліяр» щодо перевезення олії соняшникової нерафінованої від ТОВ «Марін Груп Україна».

Надання таких послуг підтверджується, зокрема, товарно-транспортними накладними № 009762 від 25 червня 2013 року, № 009863 від 7 серпня 2013 року, № 016155 від 17 червня 2013 року, № 016156 від 18 червня 2013 року, № 016161 від 19 червня 2013 року, № 406440 від 4 червня 2013 року, N 406442 від 5 червня 2013 року (т.1 а.с. 117-123).

У зв'язку з відвантаженням товару ТзОВ «Марін Груп Україна» видало Покупцеві (ПП «Оліяр») податкові накладні № 4 від 4 червня 2013 року, № 6 від 6 червня 2013 року, № 12 від 17 червня 2013 року, № 13 від 18 червня 2013 року, № 16 від 19 червня 2013 року, № 43 від 8 серпня 2013 року, а також розрахунок № 25 від 3 липня 2013 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 19 червня 2013 року № 16 (т.1 а.с. 106-116).

Щодо господарських операцій з ТзОВ «Відродження».

16 квітня 2013 року між ПП «Оліяр» та ТзОВ «Відродження» укладено контракт № 015Р13 поставки Товару на умовах СРТ (т. 1 а.с. 135-138).

Відповідно до п.1.1. Контракту, Постачальник (ТОВ «Відродження») зобов'язується передати у власність Покупця (ПП «Оліяр») олію соняшникову нерафіновану наливом (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти Товар відповідно до умов даного Контракту.

Ціна Товару, його кількість, строки та умови поставки визначаються у Специфікаціях.

На виконання умов Контракту, Сторонами складено Специфікації № 1 від 16 квітня 2013 року, № 2 від 22 квітня 2013 року та № 3 від 13 червня 2013 року (т. 1 а.с. 139-141), на підставі яких відбулись поставки обумовленого Товару, що підтверджується видатковими накладними № ВЗ-0000311 від 17 червня 2013 року, № ВЗ-0000312 від 17 червня 2013 року, № ВЗ- 0000313 від 18 червня 2013 року, № ВЗ-0000314 від 18 червня 2013 року, № ВЗ-0000315 від 19 червня 2013 року, № В3-0000316 від 19 червня 2013 року, № ВЗ-0000318 від 19 червня 2013 року (т. 1 а.с. 142-148), № ВЗ 0000319 від 20 червня 2013 року, № ВЗ 0000320 від 20 червня 2013 року (т. 3 а.с. 53-54).

Факт реальності здійснення господарських операцій (тобто поставок Товару), також, підтверджується укладеним між ПП «Оліяр» та ТОВ «Транс-Сервіс-1» договором транспортного перевезення.

На виконання умов даного договору TOB «Транс-Сервіс-1» надано послуги ПП «Оліяр» щодо перевезення олії соняшникової нерафінованої від ТОВ «Відродження».

Надання таких послуг підтверджується, зокрема, товарно-транспортними накладними № 2004 від 19 червня 2013 року, № 2003 від 19 червня 2013 року, № 2000 від 18 червня 2013 року, № 1999 від 18 червня 2013 року, № 1997 від 17 червня 2013 року, № 1996 від 17 червня 2013 року, № 2005 від 19 червня 2013 року (т. 1 а.с. 152-158), № 2007 від 20 червня 2013 року, № 2008 від 20 червня 2013 року (т. 3 а.с. 50-51).

У зв'язку з відвантаженням товару ТзОВ «Відродження» видало Покупцеві (ПП «Оліяр») податкові накладні № 36 від 17 червня 2013 року, № 55 від 18 червня 2013 року, № 59 від 19 червня 2013 року (т. 1 а.с. 149-151), № 61 від 20 червня 2013 року (т.3 а.с. 52).

Крім того, позивачем на підтвердження проведення розрахунків долучено до матеріалів справи платіжні доручення про оплату ТзОВ «Відродження» за придбану олію №952 від 17 червня 2013року, №235 від 19 червня 2013року (т.1 а.с. 159-160).

Суд також зазначає, що ПП «Оліяр» долучено до матеріалів справи посвідчення якості отриманої від вищевказаних контрагентів олії соняшникової нерафінованої (т.2 а.с. 33-48).

Щодо господарських операцій з ПП «Мітеко».

21 березня 2013 року між ПП «Оліяр» та ПП «Мітеко» укладено договір поставки № 21/03/13 (т.1 а.с. 161-163).

Відповідно до п.1.1. Договору, Постачальник (ПП «Мітеко») зобов'язується передати у власність Покупця (ПП «Оліяр») піддони дерев'яні (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти Товар відповідно до умов даного Договору.

Ціна Товару, його кількість, строки та умови поставки визначаються Сторонами при замовленні чергової партії та фіксуються у видаткових накладних.

На виконання умов Контракту, Постачальником здійснено ряд поставок Товару, що підтверджується видатковими накладними № 86 від 4 липня 2013 року, № 87 від 12 липня 2013 року, № 88 від 16 липня 2013 року, № 92 від 23 липня 2013 року, № 96 від 26 липня 2013 року, № 99 від 31 липня 2013 року (т.1 а.с.164-169).

У зв'язку з відвантаженням товару, ПП «Мітеко» видало Покупцеві (ПП «Оліяр») податкові накладні № 5 від 4 липня 2013 року, № 6 від 12 липня 2013 року, № 7 від 16 липня 2013 року, № 11 від 23 липня 2013 року, № 15 від 26 липня 2013 року, № 18 від 31 липня 2013 року (т.1 а.с. 170-175).

Факт оплати за поставлений товар від ПП «Мітеко» підтверджується копіями платіжних доручень № 4615 від 5 липня 2013 року, № 320 від 5 серпня 2013 року, № 5434 від 12 серпня 2013 року, № 1209 від 15 серпня 2013 року, № 5664 від 22 серпня 2013 року, №° 5711 від 27 серпня 2013 року, № 843 від 30 серпня 2013 року (т.1 а.с.176-182).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який є основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до ст.1 зазначеного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Суд зазначає, що первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарської операції з вищезазначеними контрагентами, оформлені належним чином, такі містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій ПП «Оліяр» і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів. Вказана обставина не спростовується висновками перевірки та не заперечується представником відповідача.

Крім того, судом враховано, що відповідно до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних ПП "Оліяр ", податкові накладні по операціях, оспорюваних ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області, позивачем відображено у податкових деклараціях за періоди, що перевірялися відповідачем. Відповідач не надав доказів щодо не реєстрації цих податкових накладних контрагентами позивача, тому суд приходить до висновку, що податкові накладні зареєстровані належним чином.

Більше того, з висновків акту перевірки та долучених відповідачем актів про неможливість проведення зустрічних звірок з ТзОВ «Марін Груп Україна» та актів позапланових документальних перевірок ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко» судом встановлено, що такі податкові накладні були відображені контрагентами позивача у складі податкових зобов'язань та на момент здійснення спірних господарських операцій та їх декларування відсутні були розбіжності у складі податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі вказаних контрагентів.

При наданні оцінки спірним правовідносинам суд керувався наступними нормами податкового законодавства.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За положеннями п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1. ст. 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п.201.6 ст. 201 ПК України).

Відповідно до п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

За змістом п. 2 цього ж Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Вирішуючи спір, суд керується принципом законності та виходить з положень Конституції України, відповідно до частини 2 статті 19 якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд зазначає, що сумнівність господарських операцій позивача з ТзОВ «Марін груп Україна» обґрунтовується податковим органом виключно висновками актів ДПІ у Малинівському районі м.Одесси Головного управління Міндоходів у Одеській області області Про неможливість проведення зустрічних звірок суб'єкта господарювання ТзОВ «Марін груп Україна» код ЄДРПОУ 37759581 щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за червень та серпень 2013 року від 22.08.2013року №114/15-52-22-01» та №000117/15-52-22-03/37759581/177/22-208 від 11.12.2013 року.

Фактично висновки таких актів ґрунтуються на припущенні про неспроможність вказаного контрагента позивача здійснювати поставку товарів з причин відсутності його за місцезнаходженням. Даючи правову оцінку таким висновкам, суд враховує, що зустрічні звірки проводяться податковими органами відповідно до п.п.73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації. При цьому, зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження господарських виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно до п. 1 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. № 1232 зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

З аналізу вказаних норм вбачається, що зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом перевірки контролюючого органу та не може містити в собі аналізу господарських операцій платника податків та висновків про нікчемність укладених ним договорів. У зв'язку з цим, обгрунтування податковим органом виявлених порушень з посиланням на висновки таких актів є неправомірним. Відтак, Суд відхиляє доводи відповідача про те, що вищезазначені акти підтверджують безтоварність господарських операцій, оскільки їх зміст свідчить, що зустрічні звірки не були проведені та жодні первинні документи не перевірялися взагалі.

Оцінюючи дані факти, суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням позивача, а також враховує, що про реальність господарських операцій позивача з контрагентами свідчить той факт, що товарно-матеріальні цінності від зазначених контрагентів були реально обліковані підприємством та використані у власній господарській діяльності. Достовірних фактів, які б викликали сумнів в реальності придання таких у суду немає.

Так, на підтвердження переробки придбаної у вказаних вище контрагентів олії соняшникової нерафінованої та подальшої її реалізації, позивачем долучено до матеріалів справи договори поставки та видаткові накладні, якими підтверджується реалізація готової продукції кінцевим споживачам та оптовим покупцям.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на ту обставину, що у контрагентів позивача, не було достатньої кількості матеріальних, трудових ресурсів та транспортних засобів для виконання договорів, що на його думку свідчить про відсутність фактів поставки товарів, оскільки вказані висновки не знайшли свого підтвердження належними і допустимими доказами по справі.

Позивачем долучено до матеріалів справи довідку про загальний обсяг придбаної за період що перевірявся у ТзОВ «Марін Груп Україна» та ТзОВ «Відродження» олії соняшникової нерафінованої (т.3 а.с.48-49) з посиланням на досліджені судом первинні документи, що спростовує твердження представника відповідача про наявність розбіжностей по кількості товару у видаткових та податкових накладних.

Долучені відповідачем до матеріалів справи акти позапланових документальних перевірок ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко» не можуть бути належними доказами на обґрунтування позиції відповідача, оскільки містять висновки щодо порушення вказаними підприємствами вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по операціях з їх контрагентами. При цьому, вказаними актами підтверджено відображення цими підприємствами господарських операцій з ПП «Оліяр» у складі податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

Таким чином, на переконання суду, відповідачем не доведено недобросовісності дій цих підприємств, чи наявності мети на уникнення від оподаткування операцій з позивачем. Більше того, відповідачем у спірному акті перевірки поставлено під сумнів факт поставки олії соняшникової нерафінованої від ТзОВ «Марін Груп Україна» та ТзОВ «Відродження» лише по окремих видаткових накладних, тоді як по інших порушень не встановлено.

Окрім того, обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення обставинами, які засвідчують порушення норм податкового законодавства не позивачем, а його контрагентом (постачальником) є неприпустимим також з огляду на практику Європейського Суду з прав людини.

Так, у своїй практиці Європейський Суд з прав людини чітко окреслив правило індивідуальної відповідальності платника податків, яке, зокрема, полягає у тому, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні в справі «Бізнес Суппорт Центр» проти Болгарії», в п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Тому, допущені порушення податкового законодавства постачальником у ланцюгу постачання товару тягнуть негативні наслідки саме для такого постачальника та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого в ціні товару податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальника товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

Однак у даній справі, податковим органом (відповідачем) не доведено існування таких обставин щодо узгоджених протиправних дій позивача з його контрагентами, які спрямовані на безпідставне отримання податкових вигод.

Разом з цим, у контексті податкових спорів практика Європейського суду з прав людини свідчить, що встановлення обов'язку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», п.23 Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Суппорт Центр» проти Болгарії»)

Суд враховує, що згідно з п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного судуУкраїни № 7 від 20.05.2013р. "Про судове рішення в адміністративній справі", в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

З огляду на вище викладене та з врахуванням встановлених обставин справи суд вважає, що викладені в акті перевірки від 25 квітня 2014 року за № 148/2201/32461721. висновки податкового органу про порушення позивачем норм ПК України є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов про часткове визнання протиправним та скасування прийнятого на підставі таких висновків податкового повідомлення-рішення є обгрунтованим та підлягає до задоволення.

Судові витрати у розмірі 487 гривень 20 коп. відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача.

Керуючись статтями. 7-14, 69-71, 86, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000382200 від 12.05.2014р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 853721,48 грн., в тому числі 569147,65 грн. за основним платежем та 284573,83 грн. за штрафними санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Оліяр» судовий збір в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кузан Р.І.