Постанова № 39643247, 30.07.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/8037/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 17 година 10 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі Аврамченко С.С.

за участю

представника позивача ОСОБА_1 - на підставі довіреності,

представника відповідача Нещадима І.С. - на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку про визнання частково неправомірними дій державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку Мирошниченка П.І. та зобов'язання скасувати постанову про арешт коштів боржника від 17 листопада 2011 року, -

встановив:

27 червня 2012 року ОСОБА_3, (далі - Позивач), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку, (далі - Відповідач або ВДВС), в якому просив визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку Мирошниченка П.І. щодо накладення арешту на кошти, які містяться на рахунках в Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» № 57663 в ТОБО № 25/020, № 07700046 в ТОБО № 25/159, № 22099-Т в ТОБО № 25/159 в частині повного накладення арешту на вказані рахунки, зобов'язати Відповідача стягувати з вказаних рахунків 20 відсотків та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 17 листопада 2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на згадані рахунки надходить виключно пенсія Позивача, застосувавши арешт коштів, які містяться на вказаних рахунках, Відповідач порушив вимоги ч.6 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» і ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не мав достатніх правових підстав для повного накладення стягнення на пенсійні рахунки.

В судовому засіданні представник Позивача заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові. Пояснила, що примусове виконання виконавчого документа має здійснювати Відділ державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку, а не Відповідач; зазначила, що внаслідок неправомірних дій Відповідача ОСОБА_3 позбавлений можливості вільно розпоряджатися своєю пенсією. Крім того, повідомила, що, діючи від імені та в інтересах ОСОБА_3, вона зверталася до ВДВС зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просила скасувати постанову про арешт коштів боржника, на підтвердження доводів, викладених у скарзі надала довідки, отримані в банківській установі та управлінні Пенсійного фонду України, проте у задоволенні скарги їй було відмовлено. Просила задовольнити позов.

В судовому засіданні представник Відповідача позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, (а.с.81-82). В обґрунтування своєї правової позиції представник Відповідача пояснив, що на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку перебуває виконавчий лист № 1-116 про стягнення з ОСОБА_3 компенсації моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн. 3 жовтня 2011 року державним виконавцем відкрите виконавче провадження, у наданий для добровільного виконання строк виконавчий документ виконаний не був, у зв'язку з цим на підставі ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» розпочато примусове виконання. Після отримання інформації про наявність у банківських установах рахунків, відкритих на ім'я Позивача, 14 листопада 2011 року державним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника, яку надіслано на адресу банківської установи для виконання та сторонам виконавчого провадження - до відома.

З приводу твердження Позивача про порушення державним виконавцем вимог ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», представник Відповідача зазначив, що стягнення на пенсію та інші доходи боржника не застосовувалося, оскільки боржник перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, розташованому за адресою, що територіально належить до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції в м. Донецьку. Оскільки на території, на яку поширюється компетенція Відповідача, наявне майно боржника, у державного виконавця не було підстав для передачі виконавчого провадження до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку. У задоволенні адміністративного позову просив відмовити.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області і отримує пенсію за вислугу років, яка перераховується на рахунок № 57663 в ТВБВ № 10004/0128 Філії - Донецького обласного управління Відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк» Ворошиловського району м. Донецька, рахунок 2560200401126, ЄДРПОУ 09334702, МФО 335106, про що свідчать довідки від 29 травня 2012 року № 02-478, (а.с.10-11).

Згідно з довідкою ТВБВ № 10004/0126 Філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» на ім'я Позивача відкритий гривневий рахунок № 57663. За останні шість місяців за цим рахунком проводились наступні операції: 5 грудня 2011 року зарахування пенсії за грудень в розмірі 1 238,88 грн., 5 січня 2012 року зарахування пенсії за січень - 1 241,85 грн., 6 лютого 2012 року зарахування пенсії за лютий - 1 144,85 грн., 3 березня 2012 року зарахування пенсії за березень - 1 338,85 грн., 4 квітня 2012 року зарахування пенсії за квітень - 1 244,01 грн., 7 травня 2012 року зарахування пенсії за травень - 1 244,01 грн., (а.с.69).

Вироком Колегії суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2010 року по справі № 1-116-2010 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.115 ч.2 п.п.2, 10, ст.152 ч.4, ст.153 ч.3 Кримінального кодексу України, призначено остаточне покарання у вигляді 15 років позбавлення волі; з засудженого стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_6 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн., (а.с.12-63).

Ухвалою колегії суддів Судової палати з кримінальних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11 серпня 2011 року вирок Апеляційного суду Донецької області залишений без змін, (а.с.99).

29 вересня 2011 року з Апеляційного суду Донецької області на адресу Відповідача надійшли виконавчі листи, видані у кримінальній справі № 1-116/10, в тому числі виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди, (а.с.118).

30 вересня 2011 року представником потерпілого ОСОБА_6 до ВДВС спрямована заява про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-116, яка отримана Відповідачем 3 жовтня 2010 року, (а.с.117).

3 жовтня 2011 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 28984515 з примусового виконання виконавчого листа № 1-116, виданого Апеляційним судом Донецької області 20 вересня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. Боржнику наданий строк до 10 жовтня 2011 року для самостійного виконання виконавчого документа, (а.с.8).

Постанова про відкриття виконавчого провадження надіслана боржнику та стягувачу 3 жовтня 2011 року. З метою інформування Позивача про відкриття виконавчого провадження постанова надіслана до ДСІ УДДУПВП у Донецькій області та за відомими державному виконавцю адресами боржника, а саме: м. Донецьк, вул. Кобозева, 4 та м. Донецьк, пр. Дзержинського, 2/59, (а.с.104-106, 112). Позивач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження 6 жовтня 2010 року, про що свідчить відповідна розписка, (а.с.109-110).

3 жовтня 2011 року державний виконавець надіслав запити про отримання інформації стосовно наявності майна та поточних рахунків, що зареєстровані за боржником, на адресу Головного управління статистики у Донецькій області, Управління Держкомзему у м. Донецьку, Ворошиловського відділення ВАТ «Держаний ощадний банк України», Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька, 3-го ВРЕР УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області, комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька», (а.с.108).

4 листопада 2011 року Філія - Ворошиловське відділення № 25 м. Донецьк Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» поінформувала ВДВС про те, що на ім'я ОСОБА_3 відкриті вклади, а саме: в ТВБВ № 25/020 рахунок № 57663 із залишком кошів у сумі 0,19 грн., в ТВБВ № 25/159 рахунки № 22099-Т із залишком коштів у сумі 5 043,15 грн. і № 00700046 із залишком коштів у сумі 3,9 грн., додатково зазначивши, що рахунок № 22099-Т є компенсацією втрат від знецінення грошових коштів, розміщених в установах ощадбанку СРСР до 2 січня 1992 року. Інших застережень банківською установою здійснено не було, (а.с.107).

17 листопада 2011 року державним виконавцем винесена постанова про арешт коштів божника у межах суми 1 000 000,00 грн., що містяться на рахунках № 57663 в ТОБО № 25/020, № 07700046 в ТОБО № 25/159, № 22099-Т в ТОБО № 25/159 у Філії - Ворошиловське відділення № 25 м. Донецьк ПАТ «Державний ощадний банк України», (а.с.70).

Того ж дня державний виконавець надіслав постанову про арешт коштів боржника на адресу банківської установи та сторін виконавчого провадження. Постанова надіслана на адресу боржника, зазначену у виконавчому документі, а саме: м. Донецьк, пр. Дзержинського, 2/59, (а.с.102).

17 листопада 2011 року державним виконавцем винесена постанова про розшук майна боржника, яка прийнята до виконання Управлінням державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Донецькій області, (а.с.100-101).

В межах виконавчого провадження № 28984515 державним виконавцем здійснюються виконавчі дії щодо реалізації майна, яке належить боржнику, що свідчать постанова про зняття арешту від 19 липня 2012 року, (а.с.84), постанова про зняття арешту та зняття з обліку автотранспортних засобів боржника від 19 липня 2012 року, (а.с.92), акт про проведені прилюдні торги від 19 липня 2012 року, (а.с.85).

Інформація про те, що з 1 листопада 2011 року Позивач відбуває покарання у ВК-91 УДДУПВП в Чернігівській області отримана Відповідачем 23 березня 2012 року, (а.с.93-94).

18 липня 2012 року Відповідач надіслав запит на адресу ТВБВ № 10004/0126 Філії - Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк», в якому просив надати відомості про цільове призначення вкладів, відкритих на ім'я Позивача, (а.с.86).

23 липня 2012 року ТВБВ № 10004/0126 Філії - Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» повідомило, що на ім'я ОСОБА_3 відкриті вклади в ТВБВ № 10004/0128 (25/020) рахунок № 57663 - 8 696,47 грн., (рахунок арештований на підставі постанови від 17 листопада 2011 року); в ТВБВ № 10004/0134 (25/0159) рахунок № 022099-Т - 5 043,15 грн., (рахунок є компенсацією втрат від знецінення вкладів, внесених до 1 лютого 1992 року до Ощадбанку СРСР, цей вклад є боргом держави перед вкладниками); та рахунок № 07700046 - 0,01 грн., (а.с.83).

1 червня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Донецького обласного управління юстиції зі скаргою на дії державного виконавця з підстав та з вимогами, аналогічними викладеним в адміністративному позові, (а.с.89-90). 7 червня 2012 року Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області спрямувало цю скаргу до Відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку для розгляду, скарга надійшла на адресу Відповідача 22 червня 2012 року, (а.с.88). Листом від 22 червня 2012 року Відповідач повідомив Позивача про те, що зі скаргами на дії державного виконавця останній має звертатися до Донецького окружного адміністративного суду, (а.с.87).

ОСОБА_3 вживав заходи, спрямовані на оскарження дій та рішень державного виконавця в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 червня 2012 року закрито провадження у справі № 4-с/508/62/12 за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця та про зобов'язання скасувати постанову про арешт коштів боржника з тієї підстави, що справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Ухвала набрала законної сили 3 липня 2012 року, (а.с.9).

Вирішуючи справу по суті, суд застосовує нижченаведені правові норми.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, зокрема, від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, що визначено ч.ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України).

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» 24 березня 1998 року № 202/98-ВР, (далі - Закон № 202/98-ВР), державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Згідно з положеннями ч.ч.1-2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 606-XIV), примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Ч.ч.1-3 ст.3 Закону № 202/98-ВР визначено, що органами державної виконавчої служби є, зокрема, районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку.

Ч.2 ст.4 Закону № 202/98-ВР містить правову норму, відповідно до якої державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу у порядку, передбаченому законом.

На переконання суду, системний аналіз вищезгаданих положень Законів № 202/98-ВР та № 606-XIV, а також п.7 ч.1 ст.2 КАС України, свідчить про те, що ВДВС та його державні виконавці є суб'єктами владних повноважень, як наслідок, у справах щодо оскарження рішень цих суб'єктів суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Наведені норми свідчать, що державний виконавець зобов'язаний забезпечити реальне виконання виконавчого документа, не допустивши при цьому порушення прав та законних інтересів інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Оскільки Позивач, який має статус боржника у виконавчому провадженні, самостійно не виконав вирок Апеляційного суду Донецької області в частині відшкодування моральної шкоди потерпілому, у державного виконавця виникли правові підстави для примусового виконання рішення.

Відповідно до ст.32 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Право державного виконавця накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунках в цінних паперах, у процесі здійснення виконавчого провадження передбачено п.6 ч.3 ст.11 Закону № 606-XIV.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений ст.52 Закону № 606-XIV, яка передбачає наступне. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Тобто звернення стягнення на кошти боржника, в тому числі тих, які перебувають на рахунках у банках, (за умови їх наявності), є першочерговим заходом примусового виконання рішення, який застосовується державним виконавцем.

Порядок арешту і вилучення коштів боржника регламентований ст.57 Закону № 606-XIV і застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з приписами ч.2 цієї статті арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч.4 ст.57 Закону № 606-XIV копії постанови державного виконавця про арешт коштів боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам.

Правові відносини, пов'язані з арештом, стягненням та зупиненням операцій по рахунках, регламентовані також ст.59 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до положень ч.ч.1, 2, 4 якої арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішення суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до ч.1 цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму». Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми. Постанова державного виконавця чи рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках юридичних чи фізичних осіб, підлягають негайному і безумовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію відповідно до цього Закону.

Отже державний виконавець повноважний застосовувати такий захід примусового виконання рішення як арешт коштів боржника.

На час винесення оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, яка втратила чинність, крім пункту 5.11 глави 5, підпункту 5.12.5 пункту 5.12 глави 5 до згідно з наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року, (далі - Інструкція № 74/5).

Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника регламентував п.5.1. Інструкції № 74/5, відповідно до якого звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних установах, на них накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця.

Письмові докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про те, що під час винесення оскаржуваної постанови державний виконавець дотримувався вимог п.5.1. Інструкції № 74/5.

Умови звернення стягнення на пенсію боржника визначені ст.68 Закону № 606-XIV, якою передбачено, що стягнення на пенсію боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів та стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати. За іншими виконавчими документами державний виконавець має право звернути стягнення на пенсію боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача. Про звернення стягнення на пенсію боржника державний виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на положення ст.70 Закону № 606-XIV, яка визначає розмір відрахувань із пенсії боржника, та ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, що регламентує порядок здійснення відрахувань з пенсії. Однак ці правові норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, по-перше, арешт коштів боржника та звернення стягнення на пенсію боржника є різними заходами примусового виконання рішення, по-друге, досліджені в судовому засіданні матеріали виконавчого провадження, письмові докази, які містяться у справі, свідчать про те, що державним виконавцем не застосовувався такий захід примусового виконання як звернення стягнення на пенсію боржника.

Судом встановлено, що гривневий рахунок № 57663, відкритий в ТВБВ № 10004/0128 (25/020) на ім'я ОСОБА_3, не належить до рахунків із обмеженим режимом використання, про що свідчать відповіді банківської установи, які надавалися як представнику Позивача, так і на запити Відповідача, (а.с.69, 83, 107).

Відповідно до ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу

відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з положеннями ч.1 ст.1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах фізичним особам регулює Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, (далі - Інструкція № 492), що передбачено п.1.1. Інструкції № 492.

Відповідно до п.1.5. Інструкції № 492 умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

Згідно з положеннями п.1.8. Інструкції № 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором

банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без

зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Чинне законодавство України не містить такого поняття як «пенсійний рахунок» або «пенсійний поточний рахунок».

Ст.1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та п.1.5. Інструкції № 492 передбачають можливість відкриття пенсійних депозитних рахунків, тобто вкладних (депозитних) рахунків, що відкриваються банківськими установами з урахуванням умов, установлених законодавством, для накопичення заощаджень на виплату пенсії в системі недержавного пенсійного забезпечення. Водночас навіть стосовно коштів, які обліковуються на цих рахунках, законодавством не передбачена заборона застосування державним виконавцем арешту.

На підставі відповідей банківської установи суд робить висновок, що гривневий рахунок № 57663, відкритий в ТВБВ № 10004/0128 (25/020), є рахунком Позивача, на який банківською установою приймаються і зараховуються не тільки пенсійні виплати, але й можуть прийматися і зараховуватися грошові кошти, внесені будь-якими фізичними або юридичними особами на його користь.

Стосовно твердження Позивача про те, що примусове виконання виконавчого листа № 1-116 має здійснювати Відділ державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку, суд відзначає наступне.

Правові відносини, пов'язані з визначенням місця виконання рішення, врегульовані ст.20 Закону № 606-XIV.

Ч.1 цієї статті визначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

ОСОБА_6 - стягувач у виконавчому провадженні звернувся з заявою про відкриття виконавчого провадження саме до Відповідача.

Крім того, ч.3 зазначеної статті містить правові норми, відповідно до яких державний виконавець вправі провадити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, які перебувають на рахунках та вкладах боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Згідно з ч.5 ст.20 Закону № 606-XIV у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Спори про місце здійснення виконавчих дій між органами державної виконавчої служби не допускаються, що передбачено ч.ч.7, 8 ст.20 Закону № 606-XIV.

Оскільки на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця Відповідача, знаходилось майно боржника, а саме квартира № 59, розташована в будинку № 2 по пр. Дзержинського в м. Донецьку, а державним виконавцем вживалися заходи, спрямовані на звернення стягнення на це майно і його примусову реалізацію, (а.с.84-85, 92), у Відповідача не було правових підстав для передачі виконавчого провадження до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку.

Процедура надсилання документів виконавчого провадження визначена ст.31 Закону № 606-XIV, згідно з положеннями ч.1 якої копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ст.47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Досліджені в судовому засіданні письмові докази свідчать, що державний виконавець надсилав документи виконавчого провадження за всіма відомими йому адресами боржника, в тому числі за адресою, зазначеною у виконавчому документі, крім того, виконавчі документи надсилалися до установ, в яких перебував боржник, у зв'язку з відбуванням останнім покарання у вигляді позбавлення волі. На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що державний виконавець надсилав документи виконавчого провадження на адресу Позивача з дотриманням вимог ст.31 Закону № 606-XIV.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні адміністративного позову, оскільки оскаржувані дії та рішення Відповідача та державного виконавця вчинені (прийняті) в межах повноважень, в порядку та способом, які визначені Конституцією і законами України, та відповідають критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення увалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки Відповідачем - суб'єктом владних повноважень не були понесені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, суд дійшов висновку, що судові витрати не підлягають стягненню з Позивача.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку про визнання частково неправомірними дій державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку Мирошниченка П.І. щодо накладення арешту на кошти, які містяться на рахунках в Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк» № 57663 ТОБО № 25/020, № 07700046 ТОБО № 25/159, № 22099-Т ТОБО № 25/159, та зобов'язання скасувати постанову про арешт коштів боржника від 17 листопада 2011 року - відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 30 липня 2012 року в присутності представників Позивача і Відповідача.

Постанова складена у повному обсязі і підписана 3 серпня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.