Постанова № 39643237, 03.08.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2012 р. Справа № 2а/0570/8101/2012

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Прокурора Ленінського району м. Донецька в інтересах Держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Донецька до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 3 357,24 грн.,-

встановив:

2 липня 2012 року Прокурор Ленінського району м. Донецька, (далі - Прокурор), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в інтересах Держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Донецька, (далі - Позивач або УПФУ) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (далі - Відповідач), в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 3 357,24 грн.

В обґрунтування позову Прокурор зазначив, що прокуратурою Ленінського району м. Донецька проведена перевірка своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в УПФУ, під час якої встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку Позивача як платник єдиного внеску. За 2011 рік Відповідач має заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 3 357,24 грн., яка мала бути погашена не пізніше 20 січня 2012 року.

Невиконання Відповідачем обов'язку щодо сплати страхових внесків призводить до неповного надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України і, як наслідок, впливає на своєчасність виплати пенсій, що має наслідком порушення конституційного права громадян на пенсійне забезпечення. На підставі викладеного просив позов задовольнити у повному обсязі.

19 липня 2012 року Прокурор надав заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначив, що на час розгляду справи заборгованість Відповідача перед УПФУ становить 2 364,47 грн., у зв'язку з тим, що частина недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 992,77 грн. погашена Відповідачем, (а.с.17).

В судове засідання Прокурор не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, з дотриманням вимог ст.ст.33-36 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), що підтверджується розпискою, (а.с.23), про причини неявки суд не повідомив, надав заяву, в якій просив розглянути справу в порядку письмового провадження, (а.с.20).

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, з дотриманням вимог ст.ст.33-36 КАС України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, (а.с.24), про причини неявки суд не повідомив, надав заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, (а.с.16).

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. 31 липня 2012 року судова повістка, надіслана на адресу Відповідача рекомендованою поштовою кореспонденцією, повернута до суду підприємством поштового зв'язку з позначкою «за закінченням терміну зберігання», (а.с.25), що на переконання суду свідчить про те, що про дату, час і місце судового розгляду Відповідач повідомлений належним чином, з дотриманням вимог ст.ст.33-36 КАС України.

Не вбачаючи перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, у зв'язку з відсутністю потреби заслухати свідка та експерта, оскільки не прибули особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, діючи на підставі ч.6 ст.128 КАС України, суд вважав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

З 19 листопада 2008 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Донецька, (а.с.4).

Зміст картки особового рахунку фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, свідчить про наявність у Відповідача недоїмки по сплаті єдиного внеску в розмірі 2 364,47 грн., (а.с.5, 18).

25 березня 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала до УПФУ звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2011 рік, відповідно до якого нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період січень-грудень 2011 року становило 4 010,30 грн.

3 квітня 2012 року УПФУ виставило Відповідачу вимогу № Ф-189 на суму боргу платника єдиного внеску в сумі 3 357,26 грн., (а.с.7).

4 квітня 2012 року зазначена вимога надіслана на адресу Відповідача рекомендованою кореспонденцією, 15 травня 2012 року підприємство поштового зв'язку повернуло поштове відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання», (а.с.7).

8 червня 2012 року Відповідач у якості погашення недоїмки з єдиного внеску сплатив на корить УПФУ 326,53 грн., 16 липня 2012 року - 666,24 грн., (а.с.18), отже на час розгляду справи борг Відповідача перед Позивачем становить 2 364,47 грн.

Доказів узгодження суми недоїмки, оскарження або скасування зазначеної вимоги, рівно як і доказів погашення Відповідачем суми заборгованості на час розгляду справи, суду не надано.

До спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Згідно з п.2 ч.1 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Аналогічна норма міститься у п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до п.6 ч.2 ст.20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб, є однією з форм такого представництва, що вбачається зі змісту ч.3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з приписами ч.5 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Можливість прокурора здійснювати представництво інтересів громадянина або держави в адміністративному суді вбачається зі змісту ч.2 ст.60 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже у спірних правовідносинах Прокурор здійснює представництво інтересів Держави в особі Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі, вбачаючи підстави для представництва в порушенні Відповідачем порядку сплати внесків до бюджету Пенсійного фонду України, що може призвести до несвоєчасної або неповної виплати пенсій і, як наслідок, призвести до порушення гарантованого ст.46 Конституції України права громадян на пенсійне забезпечення, шляхом звернення до суду з адміністративним позовом.

П.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV визначено, що перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію здійснюється відповідно до окремо прийнятого спеціального Закону. До прийняття відповідного рішення функції виконавчої дирекції Пенсійного фонду, її територіальних органів виконують відповідно Пенсійний фонд України та головні управління Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.

У період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Відповідно до п.п.1, 7 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п.п.1.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року №11-2, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5), (далі - Положення), головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

П.2.1. Положення визначені основні завдання територіальних органів Пенсійного фонду України, до яких належать 1) забезпечення у відповідному регіоні збору та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших коштів відповідно до законодавства, призначених для пенсійного забезпечення; 2) забезпечення призначення (перерахунку) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати; 3) забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством; 4) ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів, призначених для пенсійного забезпечення; 5) забезпечення функціонування Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр), інформаційних систем та телекомунікаційних мереж Фонду.

П.п.9 п.2.4. Положення передбачено право управлінь стягувати несплачені суми єдиного внеску, страхових внесків та інших платежів з їх платників.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах УПФУ виступає у якості суб'єкта владних повноважень, на виконання повноважень якого у публічно-правових відносинах поданий адміністративний позов.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI, (далі - Закон № 2464).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може

поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону, ч.1 ст.2 Закону № 2464.

Окрім іншого, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: обов'язковості сплати; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків, що передбачено ст.3 Закону № 2464.

Зі змісту п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464, відповідно до якого платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, слідує, що Відповідач належить до категорії платників єдиного внеску.

Відповідач як платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, про що свідчать положення п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464.

Згідно з п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування

єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до ч.11 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

П.5 ч.1 ст.1 Закону № 2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Розмір мінімальної заробітної плати у 2011 році визначався ст.22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», відповідно до якої мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила з 1 січня - 941 грн., з 1 квітня - 960 грн., з 1 жовтня - 985 грн., з 1 грудня - 1004 грн.

Таким чином, мінімальний розмір єдиного внеску платників, які обрали спрощену систему оподаткування, у 2011 році складав з 1 січня - 326,53 грн., з 1 квітня - 333,12 грн., з 1 жовтня - 341,80 грн., з 1 грудня - 348,39 грн.

Отже, сума єдиного внеску, яка підлягає стягненню з Відповідача, є обґрунтованою.

Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом; базовим звітним періодом є календарний місяць,ч.8 ст.9 Закону № 2464.

Ч.4 ст.25 Закону № 2464 визначено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. У випадках, зазначених в абзаці шостому цієї частини, територіальний орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Оскільки Відповідач добровільно не сплатив у повному обсязі зазначені у вимозі суми, не вжив заходів до їх узгодження, не оскаржив вимогу в судовому порядку, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення суми недоїмки в судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення увалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки Позивачем - суб'єктом владних повноважень не були понесені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, суд дійшов висновку, що судові витрати не підлягають стягненню з Відповідача.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 51, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Прокурора Ленінського району м. Донецька в інтересах Держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Донецька до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 2 364,47 грн. - задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (ІПН НОМЕР_1), на користь Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Донецька заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 2 364 (дві тисячі шістдесят чотири) грн. 47 коп. на розрахунковий рахунок 256083012005 у ДОУ ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 335106, ідентифікаційний код 21956033.

Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.