Рішення № 39641292, 18.10.2013, Сколівський районний суд Львівської області

Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/905/13-ц

№ провадження 2/453/368/13

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2013 року Сколівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Микитина В.Я.;

при секретарі Корнута Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сколе Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики у частині зобов'язання сплати процентів дійсним, стягнення заборгованості за договором позики та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 11.06.2013 року звернулася в суд із позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 у свою користь 490400 грн. 17 коп. заборгованості за договором позики від 04.04.2012 року, включаючи 479580 грн. 00 коп. основного боргу (з урахуванням грошового еквіваленту у доларах США станом на 05.06.2013 року), 10820 грн. 17 коп. 3% річних за весь час прострочення. Також просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 у свою користь 3441 грн. 00 коп. сплаченого судового збору при поданні позовної заяви. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 04.04.2012 року між нею та відповідачем був укладений договір позики із забезпеченням заставою, за умовами якого вона передала, а відповідач взяв у неї у борг 483000 грн., що є еквівалентом 60000 доларів США, які зобов'язувався повернути у визначений строк. Так, повернення грошей повинно було проводитись поетапно, зокрема перший платіж у розмірі 241500 грн., що є еквівалентом 30000 доларів США, слід було повернути у термін до 04.08.2012 року, а інший платіж, у такому ж розмірі, слід було повернути до 04.10.2012 року. На підтвердження отримання визначеної у вказаному договорі суми позики відповідач власноручно цього ж дня написав розписку. Однак, відповідач ані до 04.08.2012 року, ані до 04.10.2012 року, тай до цього часу суми позики не повернув, добровільно це зробити відмовляється, посилаючись на відсутність у нього грошей через поганий стан бізнесових справ і таке інше. Оскільки відповідач уникає зустрічей та телефонних розмов, у добровільному порядку не має наміру виконати зобов'язання і повернути борг за договором позики із забезпеченням заставою, вона була змушена звертатися до суду із даним позовом. Одночасно, у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України просить стягнути 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання у розмірі 10820 грн. 17 коп., а також сплачений судовий збір за подання даної позовної заяви до суду у розмірі 3441 грн. 00 коп..

Позивач ОСОБА_1 20.08.2013 року подала суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 у свою користь 493897 грн. 27 коп. заборгованості за договором позики від 04.04.2012 року, включаючи 483000 грн. основного боргу (як це безпосередньо зазначено у договорі, без посилань на грошовий еквівалент у доларах США), 10897 грн. 27 коп. 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання. Однак, при цьому просила також стягнути з відповідача ОСОБА_2 у свою користь заборгованість по сплаті місячних процентів за користування позикою, у розмірі 120645 грн. 00 коп.. З цією метою вона просила спершу визнати вказаний вище договір позики із забезпеченням заставою дійсним у частині домовленості між нею та відповідачем про сплату 2% за користування позикою щомісячно до повного виконання зобов'язання. В обґрунтування позовних вимог у частині визнання договору дійсним та сплати заборгованості по місячних процентах за користування позикою посилається на те, що одночасно, під час укладення 04.04.2012 року договору позики із забезпеченням заставою, між нею та відповідачем була досягнута усна домовленість про сплату щомісячно 2% за користування предметом позики, однак така не була відображена у вказаному договорі через те, що його примірники уже були готові. Доказами на підтвердження досягнення такої домовленості між нею та відповідачем, а також на підтвердження вчинення дій щодо сплати 2% місячних служить електронна переписка між ними (листи від 30.07.2012 року, від 16.08.2012 року, від 15.10.2012 року та від 07.11.2012 року) та банківські документи, з яких вбачається факт перерахунку відповідачем із своєї особистої картки на її особовий рахунок 16.05.2012 року та 15.10.2012 року процентів. Вказала, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язання за договором позики, їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у постійному нервовому напруженні та стресах, переживаннях та душевних стражданнях, втратою сну і таке інше. Розмір заподіяної моральної шкоди, з урахуванням принципів розумності та справедливості, вона оцінює у сумі 10000 грн. 00 коп.. Також надалі просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 у свою користь 3441 грн. 00 коп. сплаченого судового збору при поданні позовної заяви, а також 230 грн. 00 коп. сплаченого судового збору при поданні заяви про уточнення позовних вимог (за позовну вимогу про визнання договору дійсним). Таким чином, загальна сума, яку вона просила стягнути у свою користь з відповідача ОСОБА_2 складає 628213 грн. 27 коп..

Позивач ОСОБА_1 та її належним чином уповноважений представник - адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні просили позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві (а. с. 3-5) та заяві про уточнення позовних вимог (а. с. 40-43). Не заперечували щодо заочного розгляду даної справи. Представником позивача надані пояснення, аналогічні наведеним у позові та заяві про його уточнення.

Сама ж позивач ОСОБА_1, будучи допитана у якості свідка, у судовому засіданні надала показання, згідно з якими договір позики із забезпеченням заставою укладався між нею та відповідачем ОСОБА_2 04.04.2012 року у м. Дніпропетровськ у належній їй квартирі АДРЕСА_1. Вони обоє власноручно підписали вказаний договір. Що стосується передачі грошей у розмірі 483000 грн., що було еквівалентно 60000 доларів США, то такі були передані частинами. Перша частина грошей була передана нею відповідачу задовго до укладення договору позики у приміщенні одного із кафе-барів м. Дніпропетровськ, а інша частина - у день його укладення та підписання. Однак враховуючи той факт, що гроші у визначеній сумі були передані відповідачу повністю, то останнім тоді ж, тобто 04.04.2012 року власноручно була написана розписка про одержання у борг грошей у сумі, що еквівалентна 60000 доларів США. Один примірник оригіналу договору та розписка залишилися у неї. Крім того, під час укладення та підписання вказаного договору між нею та відповідачем була досягнута усна домовленість, згідно якої за користування предметом позики відповідач повинен сплачувати щомісячно проценти, зокрема 2% від суми позики. Враховуючи, що такий низький процент був більш, ніж сприятливим для відповідача і можливості відновлення його фінансового становища, він погодився. Оскільки примірники договору вже були готові, то вона та відповідач не стали чекати на те, щоб їх переробляти та вносити у їх зміст домовленість щодо сплати місячних процентів. За їх згодою було перекреслено лише дату повернення першої частини суми боргу (04.08.2012 року замість 04.07.2012 року, як це було вказано у змісті договору). Також вказала, що спершу взагалі не вважала за необхідне укладати договір у письмовій формі, так як добре знала відповідача задовго до цього (близько п'яти років), через певні підприємницькі кола друзів і ніколи жодних проблем не виникало. Враховуючи, що вона на той час мала вільні кошти, за які могла одержати дохід з процентів, а відповідач мав намір використати ці кошти у підприємницькій діяльності на території Сколівського району Львівської області, де фактично проживає і займається такою діяльністю, то не вбачала перешкод у наданні таких коштів у борг відповідачеві. У період після укладення договору позики спершу жодних проблем не виникало, так як відповідач постійно повідомляв про хід вкладення коштів, що були взяті у борг, а також про хід своїх справ. Однак потім, зокрема після того, як відповідач у термін до 04.08.2012 року не повернув першу частину грошей, спілкування між ними майже припинилося, а про сплату процентів взагалі не йшлося. Зі слів відповідача через телефонні дзвінки, його бізнесові справи пішли невдало, а кошти, які він вкладав у будівництво виробничих приміщень, закінчились ще до завершення будівництва. Саме тому він не має змоги сплачувати проценти та повернути борг. Враховуючи такий стан речей, вона звернулася за правовою допомогою і їй було рекомендовано захищати свої права та інтереси у судовому порядку.

Відповідач ОСОБА_2, будучи кожного разу належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судові засідання 22.07.2013 року, 23.08.2013 та 18.10.2013 року не з'явився, спершу двічі клопотав про відкладення судового розгляду справи із повідомленням про причини неявки, а востаннє взагалі про причини неявки суд не повідомив. Заяви про розгляд справи у його відсутності відповідач не подав. Факт належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про дату час та місце судових засідань у справі, що відбулись 22.07.2013 року та 18.10.2013 року, підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення йому особисто поштових відправлень - судових повісток про дату, час і місце судових засідань (а. с. 23, 59). Факт належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про дату час та місце судового засідання у справі, що мало відбутись 23.08.2013 року і не відбулось з незалежних від нього причин (перебування головуючого на лікарняному), також підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення йому особисто поштового відправлення - судової повістки про дату, час та місце судового засідання (а. с. 37). Разом з тим, відповідач у визначені час та місце судового засідання не з'явився, що стверджується відповідною довідкою секретаря про причини, з яких судове засідання 23.08.2013 року не відбулось (а. с. 57).

З огляду на вказане, суд визначив причини неявки відповідача у судове засідання не поважними і, у відповідності до ч. 1 ст. 224 та ч. 1 ст. 225 ЦПК України, з урахуванням думки представника позивача, ухвалив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, показання допитаної у якості свідка самої позивача та давши належну оцінку доказам по справі, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що 04.04.2012 року сторони уклали договір позики із забезпеченням заставою (а. с. 69 - оригінал договору), згідно з яким позивач з метою фінансової стабілізації надала, а відповідач прийняв у борг грошові кошти у розмірі 483000 грн. 00 коп., що являється еквівалентом 60000 доларів США по курсу 8,05 грн. за 1 долар США і які зобов'язувався повернути у визначений умовами цього ж договору строк, зокрема перший платіж у розмірі 241500 грн. 00 коп., що являється еквівалентом 30000 доларів США - не пізніше 04.08.2012 року, а другий платіж, у такому ж розмірі і еквіваленті - не пізніше 04.10.2012 року (п. п. 1, 2 Договору). Пунктами 3-11 Договору з метою належного виконання зобов'язання відповідачем його умов передбачено передачу у заставу належних останньому об'єктів нерухомого майна - лісопереробних цехів, розташованих у АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, врегульовано порядок їх зберігання, використання, а також погашення за рахунок їх реалізації боргових зобов'язань відповідача у разі неможливості виконання таких в основному порядку. Сторони також визначили, що до всіх правовідносин, які не врегульовані умовами договору, застосовується чинне законодавство України (п. 12 Договору). Ще сторони під час укладення вказаного договору дійшли згоди щодо одержання позивачем і, відповідно, сплатою відповідачем процентів від суми позики щомісячно, а саме 2%, що складало 9660 грн. 00 коп. за кожен місяць до повернення першої половини позики, а далі - удвічі менше, до повернення решти позики. Така домовленість була усною.

Також судом встановлено, що у день укладення договору позики із забезпеченням заставою, тобто 04.04.2012 року відповідач отримав від позивача у повному обсязі обумовлені таким договором 483000 грн. 00 коп., еквівалентно 60000 доларам США (решту суми, оскільки частина суми вже була передана заздалегідь). На підтвердження отримання грошей у зазначеній сумі (у повному обсязі) відповідачем власноручно написано розписку (а. с. 70 - оригінал розписки).

Вимоги до укладення договорів позики зазначені у параграфі 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України. Так, за змістом ст. ст. 1046 та 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 вказаного Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», а також положень ст. ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи у межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Враховуючи вказані вимоги, аналізуючи у судовому засіданні положення договору позики із забезпеченням заставою від 04.04.2012 судом встановлено, що такий у частині передачі грошових коштів у розмірі 483000 грн. 00 коп. із зобов'язанням їх повернення у такій же кількості у визначені строки, а також у частині представлення розписки позичальника укладений сторонами з дотриманням вимог, визначених параграфом 1 глави 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, у тому числі і наведених вище норм. Положення цього ж договору про забезпечення виконання зобов'язання заставою не досліджувались на відповідність їх вимогам закону, оскільки не стосувалися предмету спору. Що стосується положень щодо одержання та сплати процентів щомісячно за користування предметом позики, то вказаний договір у цій частині не відповідає вимогам про форму договору позики, встановленим ст. 1047 ЦК України, а також змісту ст. ст. 207-208 вказаного Кодексу, які встановлюють загальні вимоги до письмової форми правочину і визначають перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі. Це пов'язано з тим, що такі положення не були обумовлені письмово, а лише в усній формі.

Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину визначені ст. 218 ЦК України, за змістом якої недодержання сторонами такої форми правочину не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Судом встановлено, що незважаючи на те, що договір позики із забезпеченням заставою від 04.04.2012 року, для якого законом встановлена недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, у частині положень щодо одержання та сплати процентів щомісячно за користування предметом позики укладений усно, однак відповідачем вчинялися дії, пов'язані із сплатою процентів, а позивачем підтверджено їх вчинення. Такий факт, зокрема, підтверджується електронною перепискою між сторонами з приводу ходу виконання договору, у тому числі і сплати процентів - листами позивача від 30.07.2012 року, від 16.08.2012 року, від 15.10.2012 року, від 24.10.2012 року та від 07.11.2012 року (а. с. 45-49) через її поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_1 до відповідача на його поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_2, з яких вбачається, що останньому відомо про зобов'язання сплачувати місячні проценти за користування позикою згідно досягнутих домовленостей за договором і не заперечується вказаних обставин. Відповідно до листа-роздруківки про стан рахунку, виданого позивачу Жовтневим відділенням ПАТ КБ «ПриватБанк» від 19.07.2013 року за вих. № 77238 (а. с. 50-52), відповідачем 16.05.2012 року через Берегівське відділення Закарпатської області ПАТ КБ «ПриватБанк» перераховано 9595 грн., а 15.10.2012 року через Стрийське відділення Львівської області ПАТ КБ «ПриватБанк» перераховано 5000 грн. у рахунок погашення процентів за договором. Такі кошти прийняті позивачем.

За таких обставин суд вважає, що є всі підстави для того, щоб визнати договір позики із забезпеченням заставою від 04.04.2012 року дійсним у частині зобов'язання щомісячної сплати процентів від суми позики, а, відтак, така позовна вимога підлягає до задоволення.

Таким чином, зобов'язання за вказаним вище договором у відповідача виникли щодо повернення суми позики у визначені строки, а також сплати процентів щомісячно за користування позикою до часу її повернення.

Статтями 509-510 ЦК України визначені поняття зобов'язання, підстави його виникнення, а також сторони у зобов'язанні.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог вказаного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 610-612 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, у даному випадку грошові кошти, у строки та у порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 зазначеного Кодексу, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України,за змістом якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач, який виступає у вказаному вище договорі позичальником, грошові кошти у розмірі 483000 грн. 00 коп. у визначеному порядку та у встановлені договором строки не повернув, процентів за користування позикою, окрім 14595 грн. 00 коп. не сплатив, а тому повинен на відповідну вимогу кредитора, яким виступає позивач, сплатити грошову суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, оскільки інші проценти річних у договорі не вказані.

Позивач ставить вимогу про повернення їй основної суми боргу - грошових коштів у розмірі 4830000 грн. 00 коп., заборгованості по сплаті щомісячних процентів у розмірі 120645 грн. 00 коп. (за мінусом вже сплаченої суми - 14595 грн. 00 коп.), а також три проценти річних від простроченої суми за період прострочення, яка становить 10897 грн. 27 коп.. З огляду на вказане, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 483000 грн. 00 коп. та заборгованості по місячних процентах за користування позикою у розмірі 120645 грн. 00 коп., ґрунтуються на нормах чинного законодавства, є підставними та обґрунтованими. Стягнення суми заборгованості із врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення позивач не просить, а, відтак, така підлягає стягненню без інфляційних нарахувань. Оскільки договором позики із забезпеченням заставою від 04.04.2012 року не визначено розмір процентів річних від простроченої суми, тому за прострочення виконання грошового зобов'язання за таким договором з відповідача у користь позивача підлягають також сплаті три проценти річних від простроченої суми за період уточнених позовних вимог, як це зазначено у ч. 2 ст. 625 ЦК України. Сума трьох процентів річних за договором становить 10897 грн. 27 коп..

Відтак, позовні вимоги у цій частині також підлягають до задоволення.

Що стосується відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. 00 коп., то у задоволенні такої вимоги суд вважає за необхідне відмовити, оскільки позивачем не подано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння такої шкоди, у зв'язку з чим суд вважає зазначену позовну вимогу безпідставною.

У зв'язку із задоволенням позовних вимог (за винятком позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди), з відповідача у користь позивача підлягають стягненню усі документально підтверджені судові витрати у справі, а саме 3441 грн. 00 коп. за проведену оплату судового збору при поданні позовної заяви згідно квитанції № ПН25002К від 06.06.2013 року (а. с. 2) та 229 грн. 40 коп. (у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір») за проведену оплату судового збору при поданні заяви про уточнення позовних вимог згідно квитанції № 16061.405.1 від 14.08.2013 року (а. с. 44), без стягнення зайво оплачених коштів.

Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача у користь позивача, складає 618212 грн. 67 коп. (483000 грн. 00 коп. - основна сума боргу за договором + 120645 грн. 00 коп. - заборгованість по сплаті місячних процентів за користування позикою + 10897 грн. 27 коп. - три проценти річних від простроченої суми + 3670 грн. 40 коп. - сума сплаченого судового збору = 618212 грн. 67 коп..

Керуючись ст. ст. 10-11, 62-64, 88, 209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, виходячи з положень ст. ст. 16, 23, 218, 509-510, 525-526, 530, 610-612, 625, 1046-1050, 1167 ЦК України, враховуючи положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати договір позики, укладений 04.04.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у частині зобов'язання щомісячної сплати процентів від суми позики, дійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 618212 (шістсот вісімнадцять тисяч двісті дванадцять) грн. 67 коп..

У задоволенні решти позовних вимог відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Сколівським районним судом Львівської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка подається протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку шляхом подання до апеляційного суду Львівської області через Сколівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Я. Микитин