Постанова № 39637779, 16.06.2014, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 року Житомир справа № 806/1686/14

категорія 8.3

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Липа В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій № 0000532200 від 03.03.2014 р.,-

встановив:

У квітні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про застосування фінансових санкцій № 0000532200 від 03.03.2014 року. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що податковим органом було проведено фактичну перевірку його господарської одиниці щодо дотримання порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, за результатами якої складено акт від 19.02.2014 року № 0045/06/30/22/НОМЕР_2. Під час проведеної перевірки перевіряючими зроблено висновок про порушення ним вимог статті 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме: в магазині реалізується горілка на розлив для споживання на місці ГО, що не має статусу громадського харчування. Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеними в акті перевірки та прийнятим на його підставі рішенням, вважає його протиправним, безпідставним та необґрунтованим, а тому просить скасувати його у повному обсязі, оскільки він має право здійснювати продаж алкогольних напоїв відповідно до ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Представник позивача просив справу розглянути в письмовому провадженні, надав відповідну заяву.

Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що за результатами перевірки господарської одиниці - магазину, який належить позивачу та розташований в Житомирській області, Радомишльському районі, с. Краснобірці по вулиці Чорновола, 6, посадовими особами Малинської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Житомирській області складений акт № 0045/06/30/22/НОМЕР_2 від 19.02.2014 року, яким зафіксовано продаж суб'єктом господарювання, алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, який не є суб'єктом господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділом, що має статус суб'єкта господарювання громадського харчування.

Перевірку проведено у присутності продавця магазину - ОСОБА_2, яка ознайомлена з актом перевірки, про що свідчить її підпис на акті перевірки.

На підставі акту № 0045/06/30/22/НОМЕР_2 від 19.02.2014 року за порушення вимог статті 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" згідно статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" відповідачем винесено рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій № 0000532200 від 03.03.2014 року на суму 6800,00 гривень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Права, обов'язки, загальні підстави та порядок проведення фактичних перевірок податковими органами встановлені статтями 20, 75, 80 Податкового кодексу України.

Так, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин: у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів; у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування; неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками; отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3; у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Фактична перевірка, що здійснюється за наявності обставини, визначеної у пункті 80.2.6, може бути проведена для контролю щодо припинення порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.

Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Судом встановлено, що представники органу податкової служби були допущені до проведення перевірки, що підтверджується підписами продавця ОСОБА_2 на направленнях, акті перевірки, описі наявних грошових коштів, поясненнях та не заперечувалося під час судового розгляду представником позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.

Згідно пункту 2 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України N 854 від 30.07.1996 року, роздрібна торгівля алкогольними напоями - діяльність з продажу алкогольних напоїв безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування.

Роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється через спеціалізовані підприємства, в тому числі фірмові, спеціалізовані відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом продовольчих товарів, підприємства чи спеціалізовані відділи (секції) магазинів споживчої кооперації, а також підприємства громадського харчування.

Пунктом 22 вказаної Постанови передбачено, що продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці здійснюється тільки підприємствами громадського харчування та спеціалізованими відділами підприємств, що мають статус підприємств громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Громадське харчування - сфера виробничо-торговельної діяльності, в якій виробляють і продають продукцію власного виробництва та закупні товари, як правило, призначені для споживання на місці, з організацією дозвілля або без нього.

Згідно Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених Наказом Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України N 219 від 24.07.2002р. (наказом Мінєкономіки від 09.10.2006р. № 309 у назві і тексті Правил слова "громадське харчування" замінено словами ресторанне господарство, з чого вбачається що діюче законодавство розцінює ці поняття як тотожні) встановлено, що ресторанне господарство - вид економічної діяльності суб'єктів господарської діяльності щодо надавання послуг відносно задоволення потреб споживачів у харчуванні з організуванням дозвілля або без нього;

заклад ресторанного господарства - організаційно-структурна одиниця у сфері ресторанного господарства, яка здійснює виробничо-торговельну діяльність: виробляє і (або) доготовляє, продає і організовує споживання продукції власного виробництва і закупних товарів, може організовувати дозвілля споживачів (п. 1.3).

Суб'єктами господарської діяльності здійснюється діяльність у сфері ресторанного господарства після їх державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Роздрібна торгівля алкогольними напоями і тютюновими виробами в закладах (підприємствах) ресторанного господарства здійснюється суб'єктами господарської діяльності за наявності відповідних ліцензій (п.1.4).

Заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс) (п.1.5 ).

Суб'єкти господарської діяльності у сфері ресторанного господарства при облаштуванні закладу (підприємства) згідно з обраним типом (класом) повинні мати необхідні виробничі, торговельні та побутові приміщення, а також обладнання для приготування та продажу продукції (п.1.6).

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що статтею 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" дозволяється продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Зміст вказаних норм законодавства безумовно свідчить про те що правом реалізації алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці наділені: по перше - суб'єкти господарювання громадського харчування (кафе, бари, ресторані та інші), що мають ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а по друге - спеціалізовані відділі, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів, тобто, кафетерії, бари, ресторани та інші, що функціонують як відокремлені підрозділи підприємств з універсальним асортиментом товарів, та самі по собі мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування та відповідні ліцензії.

Саме таке тлумачення вимог ст. 15-3 Закону № 481/95-ВР відповідає завданням основних засад обмеження шкідливого впливу споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, передбачених ст. 15-1 вказаного Закону, дозволяє здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства про обіг алкогольної продукції, і в той же час не порушує права та інтересі споживачів іншої продукції, що знаходиться в підприємствах з універсальним асортиментом товарів.

Судом встановлено, що магазин розташований за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Краснобірка, по вулиці Чорновола, 6 не є суб'єктом господарювання громадського харчування, а також спеціалізованим відділом, що має статус суб'єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів, окремий відділ для реалізації алкогольної продукції у складі магазину не створений, а тому не міг здійснювати продаж алкогольних напоїв на розлив.

Таким чином, на думку суду саме спеціалізований відділ, повинен мати статус об'єкту громадського харчування, а у позивача такий відділ у магазині відсутній.

Наявність ліцензії НОМЕР_3 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями саме на магазин дане ствердження не спростовує, а навпаки свідчить про можливість на законних підставах продавати алкогольні напої як підприємству торгівлі, а не громадського харчування.

У відповідності із вимогами статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Частинами 1, 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Проаналізувавши вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Керуючись Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", статтями 69,71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Липа